Звіт OECD підкріплює позицію голови ШАБАКу
Навряд чи голова ШАБАКу Ронен Бар, який оскаржує в Вищому суді справедливості рішення про своє звільнення, читав звіт OECD про становище ізраїльської економіки. І дуже шкода, тому що цей документ міг би підкріпити багато наведених ним аргументів.
Однією з головних проблем, що загрожують стабільності світової економіки, OECD вважає напади на професіоналів, які працюють в урядових структурах. У своїх звітах організація спирається виключно на професійні міркування. Те ж саме стосується і рекомендацій, що містяться у звітах OECD. Для успішного розвитку економіки своїх країн уряди повинні прислухатися до думки професіоналів. Напади на них стали в останні місяці справді глобальною проблемою.
Багато в чому це є наслідком політики, яку проводить президент США Дональд Трамп. Усіх незгодних з ним чиновників він вважає зрадниками і погрожує звільнити кожного другого співробітника федеральних установ. У цьому відношенні Трамп не є першопрохідцем – в Угорщині, Польщі та Ізраїлі професіонали вже не перший рік ведуть жалюгідне існування. Політиків, головним чином, цікавить їхня лояльність, а не грамотні експертні оцінки.
В OECD переконані в тому, що принцип «лояльність замість професіоналізму» завдає тяжкої економічної шкоди. У присвяченому Ізраїлю звіті про це згадується неодноразово. З притаманною європейцям ввічливістю OECD недвозначно застерігає уряд від спроб зламати волю і підім’яти під себе законодавство.
Автори звіту стверджують, що наступ на владу закону в Ізраїлі завдає країні прямої економічної шкоди. Це призводить до зниження конкуренції та зростання цін. Міністр економіки Нір Баркат мав би обома руками вхопитися за звіт OECD і негайно приступити до реалізації рекомендацій, що містяться в ньому. Хто, як не він, розуміє, наскільки важливе грамотне управління бізнесом. Адже Баркат – мільярдер, підприємець, який працював у галузі хайтеку. Але зараз він поводиться зовсім не так, як за часів керівництва своїми приватними компаніями. Тому OECD знову нагадує міністру: запорукою успішної конкуренції та економічного процвітання є незалежність антимонопольних установ.
Цьому питанню у звіті присвячена ціла сторінка. Незважаючи на проведені реформи, відповідна регуляція в Ізраїлі досі є задушливою, а продуктивність праці – низькою. Сильне антимонопольне управління могло б допомогти вирішенню цих проблем.
У звіті OECD зазначається, що в багатьох країнах (наприклад, у Німеччині, Великій Британії, Латвії) в останні роки були проведені реформи, що сприяли загостренню здорової конкуренції. Це відбулося, головним чином, за рахунок розширення повноважень антимонопольних установ.
Над чиновниками нависає дамоклів меч
Невипадково OECD так детально аналізує цю проблему. Авторам звіту важливо підкреслити, що своїми діями Нір Баркат призвів до зниження ефективності конкуренції. Міністр вже протягом півтора року намагається домогтися звільнення керівниці Управління з заохочення конкуренції Міхаль Коен. Вона оскаржила це рішення у Вищому суді справедливості. До свого звернення в БАГАЦ вона долучила лист відомого французького економіста Фредеріка Жені, з якого випливає, що звільнення Коен негативно вплине на діяльність антимонопольного відомства. Професор Жені є головою комісії OECD з питань конкуренції.
«У країнах OECD антимонопольні установи повинні бути професійними та незалежними від політичного впливу, — писав Жені два роки тому Ніру Баркату. – Це є неодмінною умовою для існування здорової конкуренції та успішного економічного розвитку». На той час міністр тільки мав намір відправити Міхаль Коен у відставку. Сьогодні це питання перебуває на розгляді БАГАЦу.
Звільнення керівниці Управління з заохочення конкуренції можна вважати генеральною репетицією звільнення Ронена Бара. Вперше в історії Ізраїлю міністр спробував відправити у відставку незалежного регулятора через «кризу довіри». У випадку з керівником ШАБАКу ця ситуація повторюється знову.
Усвідомивши небезпеку подібного прецеденту, прокуратура стала на захист Коен і роз’яснила неспроможність твердження про «кризу довіри». Баркат прийняв рішення про звільнення Коен після того, як вона відмовилася порушити слідство проти компанії «Кока-Кола – Ізраїль», яка нібито завищувала ціни на свою продукцію. Свою відмову Коен мотивувала тим, що, відповідно до закону, у неї немає на це повноважень.
Навіть якщо Баркат має рацію, і керівниця Управління з заохочення конкуренції недостатньо активно бореться з монополіями, йдеться про професійні розбіжності – не більше того. «Криза довіри» в даному контексті є очевидним перебільшенням, покликаним допомогти міністру позбутися неслухняного чиновника.
«У випадку, якщо міністр отримає право звільняти володаря високої посади через суб’єктивну «кризу довіри», над кожним чиновником нависне дамоклів меч, — зазначається у представленому Вищому суду справедливості висновку прокуратури. – Легітимація подібного мотивування звільнення може призвести до того, що незалежні регулятори, які стоять на сторожі закону, перетворяться на слухняних виконавців волі свого керівництва. На міжнародній арені, у світлі висловленої OECD позиції, сам факт обговорення питання про звільнення міністром незалежного регулятора може негативно позначитися на репутації Ізраїлю».
Безглузда пастка
По суті, криза довіри як причина звільнення чиновника, який стоїть на сторожі закону, є безглуздою пасткою. Виходить, що будь-яка незгода з позицією міністра може викликати подібну кризу. У такій ситуації про незалежних професіоналів, які працюють у державних структурах, можна буде забути. Більше жоден чиновник не наважиться сказати міністру: «Ні». Адже кожна така відповідь може стати причиною його звільнення.
В OECD вже звернули увагу на цю небезпеку і звернулися до Ізраїлю з застереженням. У США Дональд Трамп активно використовує «кризу довіри» як виправдання для звільнення неугодних чиновників. В Ізраїлі відбувається те ж саме.
Міхаль Коен намагаються звільнити за відмову порушити слідство проти «Кока-Коли». Ронена Бара – за відмову дати прем’єр-міністру потрібну довідку, що звільняє його від необхідності з’являтися до суду, а можливо, і за відмову організувати стеження за учасниками акцій протесту.
Так чи інакше, «криза довіри» – не більше, ніж зручна пастка для позбавлення професіоналів незалежності. Якщо вона отримає легітимацію, у нас не буде ні вільного ринку, ні економічного зростання. І, зрештою, у нас не буде демократії.
Автор: Мейрав Арлозоров
Джерело: TheMarker
Фото: Олів’є Фітуссі
