Зв’язок між подіями 7 жовтня та російськими претензіями на Аляску
Росія має намір пред’явити США територіальні претензії щодо Аляски. 1867 року Російська імперія продала цей засніжений півострів американцям за 7,2 мільйона доларів. Сьогодні стільки коштує вілла на березі моря в Ізраїлі. Але тоді то були великі гроші.
Як і багато інших територій континенту, що називався тоді Новим Світом, Аляска була захоплена імперіалістами. Російський цар відправив туди свої війська, а православна церква – місіонерів. На цій підставі Росія поширила на Аляску свій суверенітет.
Але після Кримської війни Олександру Другому терміново були потрібні гроші, і він вирішив, що навіть прибутковий промисел хутра не окупає витрати на захист далекого півострова. Так Аляску було продано американцям.
Цю покупку в США багато хто вважав непомірно дорогою і непотрібною. Сенат затвердив угоду з Росією більшістю лише в один голос. Але через 30 років з’ясувалося, що це було справді золоте рішення: на річці Юкон знайшли великі поклади золота, і 7 мільйонів, сплачених за Аляску, стали здаватися дрібницею.
Нові родовища, знайдені в наступні роки, перетворили цю дрібницю на гроші. Купівля Аляски, що різко критикувалася у США, стала однією з найвигідніших угод у сфері нерухомості за історію людства.
Територіальні претензії обґрунтовують у фольклорі
Під владою американців статус Аляски неодноразово змінювався. Лише 1959 року її було офіційно оголошено 49-м штатом США. Це рішення, ухвалене в розпал холодної війни, викликало роздратування в Радянському Союзі, який все ще був засмучений через втрату багатої золотом території.
Радянські історики тоді стверджували, що угода про продаж Аляски була, по суті, незаконною, тому що Олександр Другий не мав права продавати американцям півострів, зданий їм в оренду ще за Катерини Великої. Виходило, що Аляска залишилася під владою США лише тому, що Росія відмовилася забрати її назад. Дехто казав, що угода фактично так і залишилася неоплаченою, оскільки корабель, який віз до Росії золоті долари зі США, затонув у Балтійському морі.
З того часу минуло понад 150 років. Як і багато інших теорій змови, ця теж довгі роки чекала, поки реальні факти втратять свою вагу, і кожен – від Володимира Путіна до «Едні Карнавал» – зможе вигадувати все, що хоче.
Так фольклор став основою реальних територіальних претензій на Аляску. Кремль цікавлять навіть не корисні копалини, що залягають на півострові – просто корумпованій російської влади, яка стає все більш авторитарною, потрібні народні оповідки, що піднімають національний дух.
А що може бути для цього краще, ніж територіальний конфлікт з американцями – не конфлікт із країною, а битва за «російську землю»? (Хоча навіть із прийнятого у Москві наративу випливає, що росіяни були на Алясці загарбниками і ніколи не інтегрували її територію в поняттях сучасної держави).
Ця ситуація має певне відношення до Ізраїлю. По-перше, тому що ми не з чуток знаємо, що таке територіальні претензії, що висуваються на основі історії, фольклору та релігійних вірувань. Вони звучать як із боку визволителів землі праотців, так і з боку тих, хто звинувачує їх у викраденні цієї землі у тих, хто жив на ній під час виникнення політичного сіонізму.
По-друге, ця ситуація може пояснити й деякі події у нашому регіоні, включаючи кривавий напад ХАМАСу 7 жовтня. Хоча це стосується не лише Близького Сходу.
Озирнувшись на кілька століть тому, ми виявимо, що в давнину людина могла спокійно жити, не знаючи, що за сусідньою горою збираються великі сили противника, який готується до нападу. У наші дні всі поголовно захоплені завчасним збиранням інформації – тим, що називається новини.
Тому ми начебто повинні все знати заздалегідь – від прогнозу погоди та появи нових хвороб до загроз нашій національній безпеці. Підготувавшись заздалегідь, з усім цим можна успішно впоратися, а тому, чому можливо, запобігти (наприклад, створенню атомної бомби в Ірані).
Але насправді ми поводимося як той самий середньовічний селянин, який, прокинувшись одного ранку, несподівано виявляв, що на нього з-за гори напав ворог.
Так і у нас: ЗМІ, які у всіх подробицях повідомляють нам про тертя між партнерами з коаліції та про те, хто стане тренером нашої улюбленої футбольної команди, не звертають уваги на події глобального масштабу, здатні вплинути на наше життя.
Хто пробив пролом у прикордонній огорожі?
Один із головних викликів, які стоять перед ізраїльською роз’яснювальною роботою, – відокремлення подій після 7 жовтня від усієї історії єврейсько-арабського конфлікту в Палестині (принаймні починаючи з погромів 1929 року). Але, намагаючись змусити світ змінити спосіб мислення, ми, можливо, й самі не беремо до уваги ширшу картину того, що відбувається. А на наших очах тим часом виникає союз між ісламськими радикалами, представленими Іраном, і силами, які прагнуть повернути свою колишню славу, на кшталт «імперської Росії» Путіна та Комуністичної партії Китаю.
Тиск, який чинить цей токсичний блок, пробив пролом у прикордонній огорожі, що відокремлює сектор Газа від нашого життя. Можливо, вирішення цієї проблеми залежить не від взяття Хан-Юніса (наприклад), а від того, що відбувається в інших, більш далеких містах і, скажімо, від укладання пакетної угоди, внаслідок якої Ізраїль стане учасником блоку арабських країн, які протистоять поширенню іранського впливу.
Зайве говорити про те, що подібна можливість ніколи не ставала у нас предметом широкої громадської дискусії і не опинилася в центрі жодної передвиборчої кампанії.
Буває, що загроза виникає внаслідок дій далеких та невидимих сил. Так само і вирішення проблеми може прийти з далеких країн, на які ми (озброєні виключно виборчими бюлетенями, які опускаємо в урни раз на кілька років) ніяк не можемо вплинути – тільки Бібі, чи тільки не Бібі…
Якщо хочете, під цим кутом можна розглянути зустріч керівників спецслужб у Парижі. Можливо, колись будуть говорити, що вона заклала основи чергової перебудови Близького Сходу. Вирішальний вплив на наше життя можуть чинити події, на кшталт територіальних претензій Путіна на Аляску. Цей галюциногенний гриб може призвести до того, що у наших краях виростуть зовсім інші гриби.
Джерело: Нір Кіпніс, Walla
Фото: Depositphotos
