
«Жорстока помста» Ірану: чи змінилися правила гри?
Правила «тіньової війни», яку Ізраїль веде у Сирії, почали змінюватись у грудні минулого року. Тоді в результаті ракетного удару, який приписується Ізраїлю, під Дамаском було вбито Разі Мусаві — людину, відповідальну за поставки іранської зброї «Хізбаллі».
Через місяць, 20 січня, генерал Садек Омідзаде, голова розвідки іранських сил «Кудс» у Сирії, був убитий разом з декількома іншими військовими.
Однак прямий удар по іранському консульству в Дамаску 1 квітня — внаслідок якого загинув голова сил «Кудс» у Сирії та Лівані Мохаммад Реза Захеді, а також його заступник Мохаммад Хадж Рахімі і головний іранський радник у Сирії Хосейн Амінулла — вже розглядається як повне порушення.
Це може спровокувати більш потужну відповідь Ірану, ніж загрозлива риторика, якою він задовольнявся досі.
Важлива відмінність цієї атаки від попередніх ударів у тому, що вона була спрямована на іранський урядовий об’єкт, а не на сирійську військову базу, де знаходилися іранські офіцери, або на об’єкт «Хізбалли», де були іранські радники та інструктори.
З одного боку, ця ліквідація поклала край ізраїльській політиці «правдоподібного заперечення».
Тегеран більше не може вдавати, що напад на його консульство — частина війни між Ізраїлем і «Хізбаллою», тобто щось, що не стосується Тегерана безпосередньо.
Однак у минулому політика «правдоподібного заперечення» дотримувалася далеко не завжди. Наприклад, Ізраїль виставляв на загальний огляд файли, викрадені з тегеранського архіву. Можна згадати і удари по цілям всередині Ірану. Наприклад, ліквідацію у листопаді 2020 року Мохсена Фахрізаде, голови іранської ядерної програми, у самому центрі Тегерана.
Цей напад теж розглядався як зміна правил гри. Але «жорстока помста», обіцяна Іраном на той час, так і не вилилася в операцію, порівняну зі шкодою, яку це вбивство завдало іранській ядерній програмі.
Тегеран також масштабно не відреагував на ліквідацію Сполученими Штатами Касема Сулеймані у січні 2020 року.
Але реакцію Тегерана на знищення його вчених-ядерників не слід оцінювати виключно у військових термінах. Його відповідь виявилася у збільшення масштабів і темпів збагачення урану, а також блокування міжнародного нагляду за його ядерними об’єктами.
Питання полягає в тому, чи викличе вбивство Захеді реакцію у відповідь Ірану, тоді як вбивство Сулеймані не викликало?
Іншими словами, чи Тегеран відмовиться від стратегії, яка дозволяла йому триматися за крок від військового конфлікту з Ізраїлем? Чи вчинитьв н пряму атаку, яка поставить його віч-на-віч з Ізраїлем і, що гірше — зі США?
Така атака покладе край стратегії «вісі опору». У ній Тегеран – посередник, натхненник, консультант та фінансист своїх проксі-сил – але не прямий учасник конфлікту.
Іран повністю усвідомлює цю проблему. Тому від початку війни в Газі Тегеран і Вашингтон ведуть діалог, хоча і непрямий.
США передавали Ірану попередження, які досі стримували його. Тегеран навіть наказав своїм воєнізованим формуванням в Іраку припинити напади на американські об’єкти в Іраку та Сирії. Із 4 лютого на цій арені зберігалася тиша.
Іран пояснив це своє розпорядження тим, що воно було необхідним, щоб не зірвати переговори між США та Іраком про виведення американських військ із країни.
Вашингтон також почав непрямі переговори з Тегераном через Оман, вимагаючи від іранців, щоб ті «заспокоїли» єменських хуситів. Але цей діалог не приніс жодних результатів — очевидно, тому що іранці не хотіли перевіряти свою здатність чинити тиск на хуситів, які мають власні плани.
Головним досягненням ірано-американського діалогу стало встановлення параметрів конфлікту між Ізраїлем та «Хізбаллою». Кожна сторона перевіряє межі дій у відповідь іншої сторони, не переходячи до тотальної війни, хоча в інший час конфронтація нинішнього рівня вже вважалася б війною.
Однак Іран може мобілізувати свої проксі-сили, якщо вирішить розпочати повноцінну війну. І тут сюрпризи можуть чекати як на Ізраїль, так і на помірні арабські країни.
Наприклад, минулого тижня Йорданія жахнулася від заяви Абу Алі аль-Аскарі, начальника служби безпеки іракського ополчення «Катаїб Хезболла». Він сказав, що його сили готові озброїти та навчити 12 000 бійців у Йорданії, щоб ті вступили у війну проти Ізраїлю.
Аль-Аскарі навіть має план, як зруйнувати зв’язки між Йорданією та Ізраїлем, перекривши дороги між двома країнами і перешкодивши перевезенню товарів.
Приблизно за тиждень іракський прем’єр-міністр має зустрітися із президентом США Джо Байденом, і від нього хочуть обіцянки, що його країна не дозволить іракським силам діяти в інших країнах. У самій Йорданії, в якій вже понад два тижні відбуваються вуличні демонстрації проти Ізраїлю, йдуть термінові військові наради. Йорданські військові готуються до сценарію, за якого королівство стане новим фронтом “вісі опору”.
Ще один варіант – посилення атак хуситів на пов’язані з Ізраїлем судна у Червоному морі. Але воно залежить головним чином від того, чи витримають самі хусити серйозніші удари, ніж ті, що вже завдала військово-морська коаліція на чолі зі США.
Найсерйознішою загрозою, яку може розгорнути проти Ізраїлю Іран, була, є і залишається Хізбалла. Але політичні та стратегічні обмеження, які стримують Іран у Лівані — і межі конфлікту «Хізбалли» з Ізраїлем — не змінилися з часу вбивства Захеді.
Насамперед, на відміну від Ізраїлю, Тегеран не має в союзниках наддержави, яка б підтримала його, навіть якби на нього напали американці. Росія на роль такої наддержави не годиться. Іран не може розраховувати навіть на те, що Росія відмовиться від домовленості з Ізраїлем, яка дає йому свободу дій у повітряному просторі Сирії.
Всі ці фактори, ймовірно, на даний момент обмежують Іран лише тактичною відповіддю Ізраїлю. Тобто, атакою, яка не наражатиме на небезпеку стратегічні інтереси Тегерана.
Проте розумно запитати, наскільки великою була вигода для Ізраїлю від ліквідації Захеді.
З одного боку, загибель Касема Сулеймані свого часу залишила в командному ланцюжку «Кудс» дірку, яку важко було заповнити. Невідомо, як виглядали б сьогодні ліванська чи іракська арени, якби він був живий.
Але загалом в Ірані не бракує кваліфікованих і досвідчених командирів, здатних посісти місце старших офіцерів, коли ті гинуть.
Джерело: Цві Барель, “ХаАрец”
Фото: AP/Vahid Salemi