Жорсткий контроль Трампа вибив Нетаньягу з рівноваги
Замість того щоб у понеділок транслювати відкриття сесії кнесету, ізраїльські телеканали мали б показати інтерв’ю з американськими спецпосланцями Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером у програмі “60 хвилин”. Кнесет, можливо, видовищніший, але зовсім не має значення. Реальні рішення, що визначають долю ізраїльтян, ухвалюються у Вашингтоні.
Послання Віткоффа й Кушнера було однозначним: вони ретельно контролюють ситуацію і не допустять зриву перемир’я.
Події в Газі, що сталися після виходу інтерв’ю, підтвердили це на практиці. Після атаки в Рафіасі, унаслідок якої загинули двоє ізраїльських солдатів, крайній правий міністр Бецалель Смотрич написав у X лише одне слово: «Війна». Але Віткофф уже розпорядився, щоб Нетаньягу наказав ЦАХАЛу діяти стримано, продовжувати постачання гуманітарної допомоги й не закривати прикордонні переходи.
Як завжди, Нетаньягу та Ісраель Кац представили початковий військовий удар у пафосних виразах. Але щойно почалася деескалація — вони зникли з інформаційного простору, залишивши врегульовувати ситуацію «політичному джерелу» та прес-службі.
Віткофф і Кушнер прибули до Ізраїлю в понеділок, щоб переконатися, що Єрусалим не відхиляється від лінії Вашингтона. У двох ключових питаннях, пов’язаних із перемир’ям, вони стали на бік ХАМАСу.
Перше стосувалося темпів повернення тіл заручників. Ізраїль стверджує, що ХАМАС навмисно затягує процес, точно знаючи, де знаходяться останки. Посланці Трампа ж вважають, що ХАМАС виконує умови угоди, а складна ситуація на місцях заважає пошукам.
Другий спір стосувався атаки в Рафаї. Ізраїль назвав її грубим порушенням перемир’я. Але Трамп прийняв версію ХАМАСу, який заявляв, що бойовики не знали про угоду — наче заблукалі японські солдати, які продовжували воювати під землею.
Інтерв’ю Віткоффа й Кушнера також пролило світло на американську версію подій, що передували перемир’ю.
Минулого тижня газета «Ісраель гайом» опублікувала розповідь Рона Дермера, згідно з якою Трамп нібито не збирався домагатися звільнення заручників, і саме Ізраїль змусив його діяти.
За словами Дермера, можливість для угоди з’явилася після невдалого удару в Досі, який змусив Катар боятися нових ізраїльських атак. Тоді США зібрали арабські країни, щоб переконати ХАМАС поступитися.
Дермер — людина розумна, можливо, єдиний справді кмітливий у оточенні Нетаньягу. Але якщо він справді вірить у власні історії, становище Ізраїлю набагато гірше, ніж здається.
Віткофф, навпаки, розповів зовсім іншу версію. За його словами, боявся наслідків не Катар, а сам Ізраїль.
«Ми відчули себе трохи зрадженими», — сказав Віткофф, описуючи реакцію адміністрації Трампа на удар по Досі.
Кушнер додав: «Трамп вирішив, що ізраїльтяни починають втрачати контроль. Настав час проявити жорсткість і зупинити їх, поки вони не зробили того, що суперечить їхнім довгостроковим інтересам».
Нетаньягу й Дермер наполягають, що нинішній мирний план — це «план Дермера», який американці лише адаптували, щоб зробити прийнятним для ХАМАСу. Насправді все навпаки.
Віткофф і Кушнер представили цей план як власний і розповіли, що Трамп особисто переконав Нетаньягу погодитися. За словами Кушнера, документ був складений так, щоб у Трампа залишався простір для маневру — щоб не загрузнути в старих деталях і не дати скептикам зірвати угоду.
Віткофф додав, що важливо було створити у ХАМАСу відчуття, ніби є близько двадцяти пунктів, за якими він вийшов переможцем.
Найголовнішим моментом інтерв’ю стало підтвердження інформації, яку вперше оприлюднив Барак Равід. Йдеться про незвичайну зустріч у Шарм-еш-Шейху між Віткоффом, Кушнером і переговорником ХАМАСу Халілем аль-Хайєю.
Зустріч, схвалена Трампом, мала закріпити остаточні умови угоди. За місяць до цього аль-Хайя втратив сина — бойовика ХАМАСу, який загинув під час ізраїльського удару в Досі.
Віткофф, який сам втратив сина через передозування, висловив йому співчуття й передав послання від імені президента США:
«Президент сказав: ми підтримаємо цю угоду. Ми не дозволимо порушити її жодній зі сторін і ставитимемось до обох справедливо».
Віткофф також описав головний страх ХАМАСу: «Вони страшенно боялися, що Ізраїль відведе війська, ХАМАС звільнить усіх заручників, а потім Ізраїль просто відновить війну».
Саме цей парадокс Віткофф і Кушнер так і не змогли розв’язати.
На першому етапі — припинення вогню та звільнення заручників — ХАМАС розглядався як легітимна сторона: з ним вели переговори, враховували його вимоги, надавали гарантії й навіть дозволили зустріч із особистими посланцями президента США. Але на другому етапі ХАМАС мав зникнути — скласти зброю, відмовитися від влади в Газі й розчинитися.
Як поєднати ці дві реальності? Теоретично — через міжнародних посередників і багатонаціональні сили. Але, як уже повідомлялося, на їхнє формування підуть місяці, а тим часом ХАМАС залишається фактичною владою в анклаві.
Кушнер визнав, що механізм управління ще не створено: «Ми намагаємося вибудувати систему й почати її затверджувати», — сказав він. Термінів при цьому немає.
Ця невизначеність несе політичну загрозу для Нетаньягу. Після завершення повернення тіл заручників на перший план вийде питання про майбутнє Гази.
Зимова сесія кнесету дає його противникам (і крайнім правим партнерам) інструмент, щоб спробувати припинити повноваження нинішнього уряду. Міністерка від крайньо правих Оріт Струк уже відчула момент, закликавши відновити війну в повному масштабі — крок, що загрожує розколом коаліції. Смотрич поки вирішив почекати, але, вочевидь, ненадовго.
Хаім Левінсон, «ХаАрец».
Фото: AP Photo Evan Vucci
