Заява Нетаньягу — це не юридичний документ, а прес-реліз
З багаторічного знайомства з прем’єр-міністром та його ставленням до правди неможливо не дійти висновку: поки не доведено протилежне — у БАГАЦі чи на державній слідчій комісії — Біньямін Нетаньягу залишається брехуном, маніпулятором і обманщиком. Він бреше, спотворює, перекручує факти та хитрує — у промовах, заявах, відеороликах, а також, що особливо тривожно, в документах з його підписом і навіть у суді.
Свого часу він підписав коаліційну угоду з Бені Ганцем (яку було закріплено законом у кнесеті) і порушував її ще до того, як висохло чорнило — систематично. Два-три рази на тиждень він, на думку автора цих рядків, бреше суду; наприклад, стверджуючи цього тижня, що ніколи не просив подарунків у Арнона Мільчена. Це повністю суперечить переконливим свідченням Хадас Кляйн і самого Мільчена, який, нагадаємо, обтяжений фінансовими (і душевними) труднощами, був змушений звернутися до мільярдера Джеймса Пакера з проханням “взяти частину ноші на себе”. Тому підписання Нетаньягу своєї заяви жодним чином не є доказом правдивості його слів. Він не такий, як звичайні люди.
Заява, підписана прем’єр-міністром Ізраїлю, — це не юридичний документ, а прес-реліз, більше схожий на статтю в таблоїді. З виділеннями, підкресленнями, образами та лайкою — наче він був написаний спільно Шломо Караї та Талі Готліб. Як завжди, Нетаньягу використовує і цей інструмент для підбурювання та розпалювання. І щоб у складу суддів не виникло непорозуміння, він на засіданні уряду пригрозив: “Якщо БАГАЦ скасує звільнення, ми зберемося і вирішимо, що з цим робити”.
Його представники в ЗМІ поспішили заявити, що заява нібито руйнує доводи Бара. Вони спиралися на окремі фрагменти стенограм, які прем’єр-міністр у поспіху та пориві безвідповідальності (нехай навіть формально в рамках закону) вирішив оприлюднити. Питання лише в тому, що він не розкрив. Напівправда або вибіркова правда — це теж брехня.
Звична хитрість проявляється в кількох частинах заяви. Наприклад, у підрахунку кількості разів, коли Ронен Бар просив Нетаньягу про особисту бесіду тет-а-тет, у порівнянні з самим Нетаньягу. Здавалося б, велика кількість прохань з боку Бара мала б довести, що Нетаньягу не вимагав від нього підпорядкування прем’єру замість БАГАЦу в разі конституційної кризи. Але насправді це нічого не доводить. Більше того, Нетаньягу, з незрозумілої причини, уникає прямо заперечувати, що така вимога дійсно була. Мабуть, навіть у нього є межі.
Документи, наведені в декларації щодо роботи ШАБАКу в провалі 7 жовтня, насправді є першим офіційним викладом позиції прем’єра щодо місяців, які передували трагедії, і самої фатальної ночі. Провал допустив не лише ШАБАК, але й ЦАХАЛ — від начальника Генштабу і нижче. Якщо все є саме так, чому Нетаньягу фактично “йде на все”, щоб не допустити створення державної слідчої комісії?
Значна частина декларації присвячена провалу 7 жовтня, за який Нетаньягу повністю покладає відповідальність на ШАБАК. Він звинувачує Бара в повній сліпоті протягом усіх подій. Бар сам визнав свою провину в розслідуванні, проведеному всередині організації, — жорсткими словами, які не допускають двоякого тлумачення. Безсумнівно, Бар несе відповідальність за “найбільший провал розвідки в історії Ізраїлю”, як підкреслює Нетаньягу. Але де в той момент був сам прем’єр? Куди зник найдосвідченіший прем’єр-міністр в історії Ізраїлю, “пан Безпека”, “перший, хто розпізнає загрози”? Чи ставив він запитання? Чи ставив завдання? Чи просив голову Ради нацбезпеки Цахі Ханегбі підготувати альтернативні сценарії? Чи натомість відправив голову “Моссаду” Йосі Коена до катарців умовляти їх продовжувати фінансувати Газу, купуючи тимчасовий спокій, паралельно послаблюючи Палестинську автономію?
Документи, додані до декларації, дійсно є першим офіційним викладом позиції Нетаньягу щодо періоду до 7 жовтня і самої трагічної ночі. І якщо провал допустили і ШАБАК, і ЦАХАЛ, — чому Нетаньягу так люто бореться проти створення державної слідчої комісії? Така комісія мала б зняти з нього звинувачення і навіть нагородити почестями. То чого ж він так боїться?
Спроба представити себе жертвою, людиною, яка “не знала, що запитати”, виглядає жалюгідною. Як і твердження, що він втратив довіру до голови ШАБАКу лише напередодні 7 жовтня. Адже протягом усієї війни Нетаньягу неодноразово хвалив Бара, а одразу після звільнення міністра оборони Йоава Галанта особисто зателефонував Бару та начальнику Генштабу Герці Халеві, запевнивши їх у повній довірі та відсутності наміру їх звільнити.
Суперечностей між версіями Нетаньягу і Бара безліч. Їх неможливо вирішити інакше як через перехресний допит у БАГАЦі (що трапляється вкрай рідко), через поліцейське розслідування або через створення державної слідчої комісії. Тільки така комісія матиме право вивчити всі стенограми — а не вибіркові та тенденційні фрагменти — і прийти до єдино можливого висновку. Бар за це, Халеві за це, Галант за це — а хто проти?
Автор: Йосі Вертер
Джерело: “ХаАрец“
Фото: Томер Аппельбаум
