Захищати країну чи вберегти себе? Досвід Ізраїлю, досвід України

Вигоряння, втома, втрата орієнтирів, необхідних для мирного життя, посттравматичний синдром, депресія – всі ці явища не з чуток знайомі ізраїльським військовим. На жаль, з’являються й повідомлення про самогубства. Закриваються бізнеси. Ізраїльтяни залишають країну. Йде найдовша війна після Війни за Незалежність.

А в Україні війні скоро три роки. За даними Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у листопаді кількість біженців з України становила 6 мільйонів 785 тисяч.

Серед них є чимало тих, кого держава Україна хотіла б бачити вдома – країні потрібні солдати. За даними ЄС, з початку конфлікту понад 190 тисяч українських юнаків віком від 14 до 17 років зареєструвалися для набуття тимчасового статусу біженця в країнах Європейського Союзу.

«Україні необхідно залучати до армії молодих людей, щоб досягти успіху у війні, яку веде проти неї Росія», – заявив держсекретар США Ентоні Блінкен агентству Reuters. Україна заборонила більшості дорослих чоловіків залишати країну після вторгнення Росії у лютому 2022 року.

На початку року у Ванкувері я розмовляла з українкою із Тернополя. «Нехай уже віддадуть ці території, (окуповані Росією регіони) Путіну. Там каменю на камені не залишилося, нехай він сам їх відновлюють, а наших дітей перестануть за них убивати».

Рідні часто кажуть призовникам «не пущу тебе туди». І військовозобов’язані тікають. Часто – із ризиком для життя. Український 24 канал писав: для тих, хто наважується на втечу з країни, де його однолітки зі зброєю в руках борються за право не бути Росією, є три варіанти – перетнути кордон, бути спійманим чи померти. Переплисти річку Тиса чи перейти через Карпати – популярний варіант втечі. У Тисі вже потонуло понад 30 втікачів. Провідники налагодили бізнес, в рамках якого кожен перехід коштує багато грошей. Багато повідомлень про облави.

Є й легальні методи. З квітня по серпень з українських вишів відрахували понад 23,4 тисяч чоловіків старше 30 років. Після оголошення мобілізації уряд надав студентам право на відстрочку. В Україні різко зросла кількість студентів-чоловіків, особливо середнього віку. Багато хто раптово перейнявся другою освітою. Різко збільшилася і кількість нових аспірантів і магістрів, оскільки їм теж надається відстрочка.

Втім, мій співрозмовник бачить інше. Журналіст Євген Кузьменко, автор багатьох військових інтерв’ю в українському виданні Censor.net, розповідає про своїх героїв, які стояли у черзі до військкомату з 9 ранку до 6 вечора:

— Три роки я спілкуюсь майже виключно з військовими. Серед них є чимало молодих людей. Для того, щоб говорити «молоді люди не хочуть йти на фронт», не можна брати нинішній зріз. Хоча це, безумовно, має місце, оскільки величезна кількість молодих людей пішли на фронт у перші дні війни добровольцями, багато хто був поранений, хтось загинув. Багато хто воює досі.

— Reuters пише з посиланням на посла Канади в Україні, що середній вік українських солдатів становить 40 років. Чи це так? У 40-річних більше досвіду та менше вітру в голові, але 17–19-річні фізично сильніші за…

— Армії безумовно, вони потрібні, оскільки вони молодші та сильніші, якщо вони навчені, це ключова штука, щоб уціліти. І робить армію набагато мобільнішою. Якщо перед досвідченим командиром поставити молодого, ще не навченого, але такого, якого є час навчити, і дядькові 45 років, з мішками під очима, животом та життєвим досвідом, бігати, стрибати важче… Він попрацює лопатою (про це теж кажуть), запрацює грижу, потім другу. Сільським легше. А якщо ти багато років у місті та на город їздив не часто, буде тяжко. І ти принесеш менше користі. Але потрібні й ті, й інші.

Я інтерв’ював хлопця, 21 рік, його звуть Макс Рогачевський. Тато у нього гітарист знаменитого українського гурту «Воплі Відоплясова» Євген Рогачевський. Вони з татом пішли разом до військкомату. Спочатку він, а потім тато сказав: «А що робити, треба!» Вони воювали разом довгий час в одному підрозділі. Тато був медиком, а син був стрільцем. Ось і в сина були поранення, і в тата. Зараз тато у Києві. Поранення в ногу.

Йдуть столичні інтелектуали, думаючі хлопці. Інший мій співрозмовник – студент університету імені Шевченка. З дуже великою любов’ю до літератури. Пішов у 21, зараз йому 23. Пройшов навчання, тяжкі бої на Донбасі, Харківську наступальну операцію. Був контужений, бачив, як кілька його друзів підірвалися на міні. Захворів на туберкульоз. На моє запитання, як захворів, відповів: доводилося часто спати в антисанітарних умовах – землянки, підвали, щоби не дістало. Наполовину вилікувався, перейшов зі «стрільців», тобто піхоти, в оператори радіоелектронної розвідки. На війні читав Хемінгуея Томаса Манна. Буквально в окопах… Знаходив якісь відповіді собі в історіях героїв.

До речі, питання не лише про фізичні дані. З тих молодих, у яких я брав інтерв’ю, двоє перевелися зі «стрільців» після поранень чи контузії (теж свого роду спосіб вижити) до іншого підрозділу. Нині ж війна безпілотників. Тому багато зараз оператори БПЛА. І їх беруть туди, бо зрозуміло: молоді цю технічну фішку швидше січуть – комп’ютерні ігри і так далі.

***

Герої Кузьменко – справжні герої на підбір. Він розповідає про нинішнього високопоставленого військового з радіоелектронної розвідки, який раніше був управителем «крутого ресторану в Нью-Йорку, на початку війни все покинув і повернувся воювати». 24 канал раніше розповідав аналогічну історію про Едуарда з Берліна, який повернувся захищати Україну ще 2019 року.

Але й інші ситуації. Наприкінці листопада суд у Києві залишив під вартою затриманого за дезертирство у жовтні Сергія Гнездилова – відомого в Україні громадського активіста та журналіста. Гнездилов добровільно вступив до лав ЗСУ у 2019 році. У складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади брав участь у боях у Донецькій області, включаючи Піски та Бахмут. У вересні 2024 року написав на Фейсбуці пост про причини самовільного залишення військової частини – на одних плечах піхоти війну не виграти:

«Нас переконують, що піхоту, яка вивозила цю війну на своїх плечах, нема ким змінювати. 5 мільйонів військовозобов’язаних чоловіків кажуть військовому на нулі (на передовій – прим. «Деталі»), що це не їхня війна, і що він має бути там до самої перемоги.

Вина піхотинця в наступному: він вижив, не потрапив у полон, не отримав серйозного поранення. Саме тому він і має продовжувати нести службу, доки інші громадяни ухиляються від виконання конституційного громадянського обов’язку. Виявилося, що образ захисника – залізна людина, яка колись погодилася захищати це суспільство без термінів служби, без огляду на демобілізацію. Приїжджаючи в мирний тил доброволець починає розуміти, що кріпацтво не скасовано, а він – призначений винним та відповідальним. Починається міграція у тил, у відносну безпеку.

Тотальна корупція: 2500 доларів – середня ціна «обмежено придатного» під час проходження військово-лікарської комісії. За повну непридатність візьмуть удвічі більше. Відсутність чітких термінів служби сприяє «чорній демобілізації»: одружуються з пенсіонерками з інвалідністю, розлучаються з дружинами, щоб оформити одноосібне опікунство над дитиною, розводять власних батьків, щоб оформити догляд за матір’ю чи батьком, йдуть у самоволку.

Замість доктрини «воювати – обов’язок кожного громадянина», держава пропонує безстроково призначати захисниками тих, кого змогли відловити на вулицях. Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулі – питання національної безпеки.

З сьогоднішнього дня я йду в самоволку до встановлення чітких термінів служби, маючи за своєю спиною 5 років бездоганної солдатської служби. Моя позиція: створити мобілізаційну чергу з-поміж усіх військовозобов’язаних українців, і тоді демобілізація стане реальністю».

Гнезділов додав: «У підрозділі немає людей. У підпорядкуванні мого командира я і ще двоє людей. Коли була востаннє ротація 56 бригади? Ніхто не знає на це відповіді, бо її не було».

За словами Гнездилова, люди «закінчилися» через загибель, поранення і, зокрема, відхід у самоволку. Він також розповів, що перед тим, як він публічно оголосив про самовільний звільнення з частини, йому пропонували перевестися на тилову посаду. “А хіба це не зрада, коли військові сидять в окопах, мігрувати в тил?”

Самовільне залишення частини відрізняється від дезертирства тим, що за звинуваченням в останній частині 4 ст. 408 ККУ передбачає у воєнний час від 5 до 12 років. Гнезділова намагаються покарати саме за дезертирство, хоча він оголошував, що ладен повернутися. Наприкінці листопада президент Зеленський підписав закон про добровільне повернення на службу, які вперше самовільно залишили військову частину або дезертували – за умови, якщо вони повернуться до 1 січня, кримінальні справи будуть закриті.

Кузьменко:

— «Бойові», які перебувають на передку чи заходять туди постійно, дуже чесно пишуть про те, що відчувають, — це ж не Росія. І написане обговорюється у соціальних мережах. Боєць, який нещодавно провоював ще з 2014 року, спеціально публічно пішов, не в самоволку, а поїхав до Києва, все це описавши. Протестуючи проти того, як діє держава. Його затримали. Але за чинними законами не затримати було неможливо. Він йшов на це свідомо. Найважливіші коментарі були, що він, знаючи, на що йде – на тюремне ув’язнення – вартий поваги. Але держава вчинила правильно.

— А якщо людина принциповий пацифіст – просто не готова стріляти в людей?

— Я чув лише одну історію від одного з моїх респондентів. Був молодий боєць, покликаний до армії. Проблем йому не виникало, морального характеру. Він робив те, що йому робити. Наприклад, у галузі медицини. А найголовніше – був сильним, хоробрим і турботливим по відношенню до поранених своїх побратимів.

Ми говорили про дві категорії – ентузіастів та ухилянтів. Але є третя – ті, що чекають. До них і я належу. Мені за рік 50 років. Я щодня заглядаю в поштову скриньку і чекаю можливої ​​повістки. У мене одне бажання: якщо я потраплю туди, то бути корисним, а не здохнути в дуже принизливій формі, не приніс ніякої користі.

Фото: AP Photo Libkos