Євреї — лише пішаки в запеклих дебатах про антисемітизм у Німеччині
Навряд чи за межами Німеччини чули про “справу про гранти на дослідження” — скандал, що сколихнув академічний світ Німеччини минулої весни. Спочатку був відкритий лист, підписаний понад 1000 університетських викладачів з Німеччини та інших країн. Підписанти заперечували проти втручання поліції та правових заходів щодо десятків пропалестинських студентів, які в травні минулого року забарикадувалися в кампусі Вільного університету Берліна, протестуючи проти дій Ізраїлю в секторі Газа і відмовившись евакуюватися на вимогу поліції.
Підписанти заявили про відданість захисту демократичних прав студентів, зокрема, свободи слова і зібрань, незалежно від їхньої власної політичної позиції. Як передумови студентського протесту науковці відзначили зростаючу гуманітарну кризу в Газі та повідомлення про підготовку вторгнення в Рафіах.
У відповідь міністр освіти Беттіна Штарк-Ватцінгер, представниця ліберальної Вільної демократичної партії, заявила таблоїду Bild, що в неї “немає слів”, і натякнула, що ті, хто підписав його, намагаються порушити конституцію Німеччини. Місяць потому ЗМІ опублікували інформацію про те, що Міністерство освіти розпорядилося провести секретну експертизу щодо скорочення державних дослідницьких грантів, виділених підписантам, і відмови їм у майбутніх грантах. Крім того, було видано наказ про проведення судової експертизи можливого порушення з їхнього боку закону про заборону підбурювання, зокрема, антисемітського характеру.
Свобода досліджень
Громадськість гнівно сприйняла це як спробу цензури та грубе втручання політичного ешелону в академічні дослідження, викладання та свободу слова. У Німеччині, де переважна більшість вищих навчальних закладів та дослідницьких інститутів державні, небезпека переплетіння академічних кіл з політикою не гіпотетичний сценарій. Тут не забули, як за нацизму та у Східній Німеччині науковим колам доводилося підкорятися політиці.
Повідомлення у ЗМІ про нібито вжиті урядом заходи зрештою призвели до звинувачень проти чиновників Міністерства освіти та звільнення його генерального директора Сабіни Дерінг. Вона, своєю чергою, стверджувала, що це непорозуміння, і намагалася розтиражувати свою версію подій, подавши два позови до суду з вимогою скасувати зобов’язання про нерозголошення, що стосується всіх державних службовців. Однак її прохання відхилили.
Дерінг, професор філософії, яка прийшла до міністерства з Тюбінгенського університету, відтоді повернулася до академічного середовища і останнім часом неодноразово заявляла про своє рішуче неприйняття будь-яких прямих чи непрямих політичних спроб вплинути на наукові дослідження. Наскільки відомо, нікого з тих, хто підписав листа, не допитували, і нікому не урізали кошти на дослідження. Проте, вже постраждала довіра до мотивів, якими керуються при розподілі державних ресурсів, а також виникло занепокоєння щодо потенційної шкоди свободі досліджень.
Цей досі актуальний епізод — яскравий приклад того, як внутрішньонімецька дискусія про те, що таке антисемітизм і які заходи слід вживати проти підозрюваних у його прояві, нервує країну і виходить далеко за межі місцевої єврейської та ізраїльської громад емігрантів. Іншими словами, у Німеччині антисемітизм пов’язаний не лише з євреями і вже точно не лише з Ізраїлем, хоча єврейська держава наполягає на зворотному і неодноразово заявляла про свою монополію на визначення антисемітизму та як застосовувати це визначення тут — задовго до і ще рішучіше після 7 жовтня.
Минулого місяця у Центрі літературних та культурних досліджень імені Лейбніца в Берліні (де я запрошений дослідник) відбулася конференція з активізму та академічних кіл. Учасники дискусії обговорили сили, що беруть участь у визначенні боротьби з антисемітизмом та забезпеченні цього визначення в суспільному житті, з точки зору балансу між державою та академічними колами. Рішення провести дискусію в рамках конференції, більшість учасників якої не мають жодного стосунку до вивчення єврейської чи ізраїльської історії та культури, переконливо нагадало про те, що це насамперед внутрішньонімецька проблема.
На задньому плані була резолюція Бундестагу «Про захист, збереження та зміцнення єврейського життя в Німеччині», ухвалена в листопаді 2024 року, а також подальша резолюція «Про рішуче протидію антисемітизму та ворожості до Ізраїлю в школах та університетах і забезпечення вільного простору для дискусій».
Попри квазіюридичне формулювання, декларації не мають обов’язкової сили, будучи спробою регламентувати та визначити сіру зону за межами чіткої компетенції закону. Як наочно показав епізод з дослідницькими грантами, влада демократичної держави втручатися та нав’язувати ідеологічний порядок денний не обмежується лише рамками закону.
Визначення антисемітизму
В обох резолюціях спірним є те, що вони з ентузіазмом прийняли як відправну точку робоче визначення антисемітизму, сформульоване Міжнародним альянсом пам’яті жертв Голокосту, як для “боротьби з антисемітизмом у Німеччині”, так і для “заохочення єврейського життя” в країні. Це рішення грубо проігнорувало застереження вчених, політиків та інтелектуалів щодо цілої низки проблем, притаманних визначенню IHRA. Застосування визначення в його суворій інтерпретації обмежує можливість критикувати Ізраїль, оскільки така критика може бути класифікована як антисемітська.
Вже сформульовані альтернативні визначення антисемітизму. Серед найпомітніших прикладів — “Документ Нексус” (оновлений у 2024 році), який розглядає “Антисемітизм у його зв’язку з Ізраїлем та сіонізмом”, та “Єрусалимська декларація про антисемітизм” (2021 рік), покликана дати “чітке керівництво щодо виявлення та боротьби з антисемітизмом при захисті свободи слова”. Проте, принаймні в Німеччині, уряд продемонстрував байдужість щодо поправок до робочого визначення IHRA.
Дискусії берлінської конференції показали, що повсюдне прийняття німецькими культурними та освітніми установами визначення Бундестагу та перетворення його на інструмент політики не лише шкодить свободі досліджень інтелектуалів, що засіли в вежах зі слонової кістки. Воно також ігнорує, а можливо – і заохочує небезпечні антидемократичні тенденції в німецькому суспільстві.
Обговорення питання про межу між критикою політики Ізраїлю та антисемітизмом виключається з академічних та суспільних дискусій, а однозначне застосування спірного визначення на політичній, академічній та суспільній арені заздалегідь позначає підозрюваних в антисемітизмі і знімає підозри з решти.
Перша резолюція Бундестагу, наприклад, відзначає “тривожні масштаби антисемітизму, заснованого на імміграції з Північної Африки та Близького Сходу”. Це твердження, расистський підтекст якого достатньо очевидний, призвело, як не парадоксально, до явної підтримки резолюції крайньо правою партією AfD (“Альтернатива для Німеччини”) — її популярна антиіммігрантська повістка часто прикриває кричущі “класичні” антисемітські тенденції, притаманні багатьом її членам.
Припущення, що антисемітизм привносять до Німеччини іноземні агенти, будь то іммігранти чи закордонні прогресивні рухи, дозволяє не тільки покладати на них провину, але й використовувати їх для виправдання просування консервативної політичної платформи — націоналістичної та ворожої — щодо іноземців. Ця повістка дня не пов’язана напряму з безпекою та майбутнім благополуччям єврейської та ізраїльської громад у Німеччині, але використовує їх як інструмент.
Таким чином, виникає побоювання, що гарячі заклики “захистити та зберегти” єврейське життя, виключаючи можливість обговорення його сенсу, зводяться до одновимірного визначення єврейського існування, заснованого на феномені антисемітизму. По суті, це призводить до того, що різноманіття єврейських думок і позицій витісняється з демократичного простору дискусій, досліджень та множинності думок всього німецького суспільства.
Внутрішня німецька проблема
Необхідно також враховувати втручання уряду Ізраїлю в цю внутрішню німецьку проблему. Як підкреслили деякі учасники берлінської конференції, цей уряд сам складається з ультраправих і підтримує тісні відносини з німецькими ультраправими та антисемітськими елементами, що не віддані демократичним принципам Німеччини.
Один з промовців нагадав, наприклад, як у 2018 році прем’єр-міністр Біньямін Нетаніягу, порушуючи дипломатичний протокол, закликав канцлера Ангелу Меркель скоротити державну підтримку Єврейського музею в Берліні через виставку про мультикультурний Єрусалим, яку він назвав “односторонньою та пропалестинською”.
Німецькі ЗМІ назвали цей епізод “безпрецедентною за своєю жорстокістю спробою прямого втручання в політичну динаміку культури та громадянського суспільства Німеччини”.
Це один з прикладів численних наполегливих і постійних зусиль Ізраїлю нав’язати сувору до драконівського рівня інтерпретацію визначення антисемітизму в IHRA, щоб використовувати її як інструмент для формування політики в західному світі. Судячи з усього, ідея полягає в тому, щоб наділити Ізраїль майже повним імунітетом перед будь-якою критикою.
Озираючись назад, і особливо у світлі справи про гранти, заклик Нетаніягу та багато інших коментарів офіційних представників Ізраїлю в останні роки можна розглядати як приклади недоречного втручання. Спостерігачі, в тому числі єврейські вчені та митці, на деяких з яких, як не дивно, навісили ярлик “антисемітів”, вважають поведінку офіційного Ізраїлю та його представників у кращому випадку дивною, а в гіршому — жорстокою та шкідливою.
Ця інтервенція — наочне свідчення того, що Ізраїль відчуває себе господарем визначення антисемітизму та його застосування. Воно також свідчить про ігнорування Ізраїлем глибини та розгалужених наслідків дискурсу, що триває в Німеччині, про межі антисемітизму в трикутнику відносин між суспільством, політикою та культурою.
Автор: Шира Мірон, докторант кафедри германських мов та літератури Єльського університету, науковий співробітник Центру літературних та культурних досліджень імені Лейбніца в Берліні
Джерело: “ХаАрец“
Фото: AP Photo Markus Schreiber
