![Єврейські герої: Трубаков Захар (Зяма) Абрамович](https://ua.detaly.co.il/wp-content/uploads/2024/09/WhatsApp-Image-2024-09-29-at-04.49.28.jpeg)
Єврейські герої: Трубаков Захар (Зяма) Абрамович
У лютому 1967 року майстра цеху київського підприємства «Світанок» Захара Трубакова викликали на допит у Прокуратуру УРСР. У 1943-му німці заставили Трубакова та інших в’язнів Сирецького концтабору приховувати сліди своїх злочинів: знищувати тіла розстріляних у Бабиному Яру євреїв, військовополонених, пацієнтів Кирилівської психлікарні. Протягом десятиліть на волі все ще залишались злочинці, що скоїли страшні звірства.
Із втікачів, що змогли врятуватись вночі з 28 на 29 вересня 1943-го в’язнів живими в 1967-му залишилось 8 чоловік. Всі вони готові були підтвердити свідчення Трубакова про злочини, що творились за вказівкою штурмбанфюрера СС Пауля Отто фон Радомскі. Свідок Трубаков пам’ятав все в деталях. Ось коротко його історія.
Народився Захар Абрамович Трубаков в містечку Сураж на Брянщині, у 1912 році. Коли Зямі не виповнилось і року, батьки – Аврум-Меєр Трубаков та Ханна Кричевська, з сестрою Зями Бертою, братами Льовою, Лейбою, Наумом та Мулею переселились у передмістя Києва. Вигнали сім’ю до великого міста злидні.
З приходом у Київ більшовиків закінчились погроми, але життя у надалі було важким. Коли Зямі виповнилось десять, помер батько. Мати ледве утримувала сім’ю, дітям довелось працювати змалечку.
Напередодні радянсько-німецької війни Захар Абрамович був майстром з обробки металу на секретному заводі № 225. Спочатку війни завод евакуювали в Іжевськ. Однак Трубакови вибратись із Києва не змогли. В лікарні після важкої операції лежала дружина Захара Аня.
У вересні 1941-го фронт наблизився до Києва. Основна маса мешканців продовжувала вірити радянській пропаганді, яка обіцяла, що Київ німцям не здадуть. Але радянські частини залишили місто.
Лікарня закрилась, Трубаков перевіз хвору дружину та дворічну доньку Світлану на Солом’янку, до тещі Дарії Петрівни. У місті господарювали німці. 28 вересня розклеїли листівки: «Всі ж-ди міста Києва та його околиць повинні з’явитись в понеділок 29 вересня 1941 року на 8 годину ранку на кут Мельника та Докторівської вулиць (біля кладовищ)…». Була пущена плітка, що євреїв збираються евакуювати – можливо, і в Палестину.
Але за місяць в місто просочились і інші чутки – наприклад, що у захопленому раніше Мінську німці влаштували дикий єврейський погром. 29-го Трубаков побачив величезний натовп, який йшов до вулиці Мельника. Біля бар’єру на вулиці Пугачова людей брали під охорону солдати з собаками. Трубаков вибрався з натовпу. З боку рову у Бабиному Яру почулись постріли.
До дружини Трубакова, українки, у окупантів претензій не було. Йому ж, єврею, довелось робити «липу» та всіляко «шифруватись». Якийсь час йому щастило.
Житло було, вдавалось якось прогодуватись. Але у Києві насаджувався «новий порядок»: окупанти розстрілювали поранених червоноармійців прямо на вулицях. Одного разу Трубакови бачили, як есесівець забив лопатою неповороткого старого.
Захар вирішив йти в ліс. Знайти партизанських зв’язкових було складно, не зважаючи на небезпеку цього, але йому вдалось добитись свого. Зв’язкового, що назвався Юрко, Трубаков відвів до свого друга, єврея Леоніда Долінера. Юрко призначив дату виходу – 5 лютого.
3 лютого Захара заарештували. Після «активного» допиту влаштували очну ставку – спочатку із побитим Долінером, потім з Юрком. Партизанського зв’язного взяли випадково, і у спробі врятувати своє життя, він здав Трубакова і Долінера. Про це Юрко признався друзям пізніше, вмираючи від побоїв.
Через два тижні Трубакова, Долінера, підлітка з Воронежу Мішу Коршуна та ще кількох в’язнів відправили в Сирецький концтабір.
Там Захар Абрамович зустрів свого двоюрідного брата Ківу Кричевського, оточенця. Ківа розказав, що в концтаборі орудує всього чотири німці, головний із котрих – садист, есесівець фон Радомскі. І що більше всіх в таборі лютують бригадири і сотники – кримінальні засуджені.
Скоре фон Радомскі уже не їхав додому, не застреливши двох-трьох. Одного разу він убив молоду жінку з немовлям – дружину партизанського командира. На очах у Захара загинули легендарні футболісти київського «Динамо». Воротар Микола Трусевич перед розстрілом крикнув: «Да здравствует советский спорт!» («Хай живе радянський спорт!»). Підопічного Захара – підлітка Мішу Коршуна – бригадир Майкобог примусив залізти на високе дерево, яке наказав спиляти. Ще живого Мішу почали закопувати в яму. Коли він прийшов до тями, поліцай відрубав хлопчику голову.
Тим часом в газетах, у які родичі завертали передачі, все частіше говорилось про «вирівнювання лінії фронту». Так німці називали відступ. В’язні почали готуватися до втечі.
Однак німці отримали інформацію про приготування в’язнів. Тоді, в серпні 1943-го, загинув начальник штабу втечі Аркадій Іванов, підпільники Володимир Лагода, Іван Талалаєвський, Єгор Веденецький, Сергій Бестужев, Ізя Фельдман та багато інших.
А 18 серпня у Сирецький табір приїхали високі чини. Есесівці відібрали близько сотні колишніх партизанів, євреїв і комуністів. Серед них був і Трубаков. В’язнів пригнали до рову у Бабиному Яру, закували в ланцюги і примусили копати грунт. Німці щось шукали.
На четверту добу добрались до твердого пласту. Захара замутило. Під ногами лежали трупи розстріляних у вересні 1941-го. Так звана «команда № 1005» повинна була ексгумувати, а потім спалити тіла, що залишились.
Штурмбанфюрер СС Еріх Тонхайде розмітив майданчик, який команда обклала плитами та огорожами із сусіднього єврейського кладовища – вийшло піддувало., Тонхайде, що брав безпосередню участь в убивствах євреїв Києва у 1941-му, став відповідальним за знищення останків. В’язні вкладали трупи, що дістали, рядами, обливали нафтою, підпалювали. Спочатку вогнище сильно диміло, але потім тіла горіли чисто. В спеціальну яму cтікала чорна густа маса – людський жир. Яму закопували, кості, що вціліли розмелювали.
За підрахунками Трубакова, в’язні побудували приблизно 60 печей, на яких спалили близько 125000 трупів. П’ять печей одночасно палали в Бабиному Яру цілодобово. Деякі «могильники» божеволіли або кінчали життя самогубством.
Трубакова із ув’язненим Рапопортом, якій пізніше загинув, примусили шукати сховане у вбитих золото, виривати золоті коронки.
Крематорій просто неба працював до самого кінця окупації. Червона армія наступала, злочинці знищували свідчення своїх злочинів, підвозячи все нових смертників. Одного разу Трубакову довелось розвантажувати «душогубку» з оголеними жінками – персоналом офіцерського борделю з вулиці Саксаганського.
Трубаков та його товариші – Володимир Кукля та Яків Капер – не втрачали надію здійснити втечу. До них приєднались Леонід Долінер, Володимир Давидов, Даниїл Будник, Яков Стеюк, Філіп Вілкіс, Леонід Хорош, Леонід Островський, Георгій Баженов, Володимир Котляр, Ківа Кричевський, Борис Ярославський, Семен Берлянд та інші. Групу очолив колишній співробітник НКВС Федір Єршов. Планували непомітно відчинити двері землянки. Одного разу один з ключів, який підпільники діставали з одягу вбитих, підійшов. В’язні добули ножиці, стамески, ножі.
Все голосніше було чути звуки канонади. 29 вересня 1943-го до Єршова підійшов перекладач Яків Стеюк: «Федю, остання пічка для нас. Чув власними вухами». Єршов передав у ланки наказ: «Вночі бути напоготові!».
Вночі ніхто не склепив повік. Щойно відчинили замок, підпільник Борис Ярославський прикінчив прислужника німців Никона Куценко, який постійно знущався із в’язнів. Люди звільнились від кайданів та вийшли назовні. Нацисти почали стріляти. Трубакову, Долінеру, Калашникову, Куклі, Каперу і Кадомському вдалось вибратись – їх прийняла згодом теща Захара. Георгій Баженов, Ківа Кричевський та багато інших загинули…
Після звільнення Києва Захар Трубаков разом з іншими в’язнями, хто вижив повідомили про звірства в Бабиному Яру спеціальній комісії. Ними ж були затримані та передані у Обласне управління НКДБ Мороз, Бистров і Сорока, що зрадили товаришів, які готували першу втечу.
Допитували Трубакова неодноразово. Він виступав на процесах проти нацистських злочинців, що відбувались в кінці шістдесятих у Німеччині. У 1980-му Захар Абрамович свідчив у справі колишнього командира поліційного батальйону Йоганеса Піля.
У 1990-му Трубакови репатріювались в Ізраїль. Спогади Захара Абрамовича у шістдесяті вже були використані письменником Анатолієм Кузнєцовим при підготовці документального роману «Бабин Яр», але в Ізраїлі він вирішив сам видати книгу мемуарів. У повісті-хроніці «Таємниця Бабиного Яру» Трубаков, вже не оглядаючись на радянську цензуру, розповідав правду про окупаційний період.
Героя повстання в Сирецькому концтаборі не стало 25 листопада 1998 року. Йому пощастило пережити багатьох своїх друзів і соратників, які залишились у пісках Бабиного Яру або загиблих на фронтах війни проти нацизму. Киянин Захар Трубаков жив, щоб ми пам’ятали: цього ніколи не повинно статись знов.
Детальніше про цю людину – читайте на сайті проекту “Єврейські герої”.
Співробітники проекту «Єврейські герої» працюють в архівах країн, що знаходяться на території колишнього Радянського Союзу. Їхня мета – увічнити імена євреїв, чий вчинок незаслужено стерся з людської пам’яті. У цій рубриці «Деталі» продовжать публікувати розповіді про життя євреїв, чий внесок у цивілізацію та боротьбу з різними формами тоталітаризму став фактом історії.
Для контакту з проектом ви можете звернутися на сторінку «Єврейські герої» у Facebook, або надіслати листа на електронну пошту [email protected]