Літописець злодіянь нацистів: Зіновій Толкачов
27 січня – день, коли світ схиляє голову, згадуючи про жертви Голокосту. Саме цього дня, у 1945 році, Радянська армія звільнила Аушвіц-Біркенау, найстрашніший із таборів смерті, що знаходився у Польщі. Там, у вогняних печах людської трагедії, знайшли свою загибель більш як 1,1 мільйона душ, серед яких більшістю були євреї.
Цього скорботного дня особливо важливо згадати ім’я Зиновія Толкачова – неординарного радянського художника, одного з перших, хто звернув свій погляд на жах Голокосту, відобразивши його у візуальних образах. Військовий художник 1-го Українського фронту, він ступив на землю Аушвіца через лічені години після його звільнення. Протягом довгих 35 днів, практично не зупиняючись для сну та їжі, Толкачов створив пронизливі малюнки, ставши літописцем страшних злочинів нацизму. Його олівець рухався по знайдених у штабі бланках з цинічними нацистськими символами, створюючи серію «Квіти Освенцима», яка пізніше стала одним з ключових художніх свідчень на Нюрнберзькому процесі.
Його роботи, народжені в муках Майданека та Аушвіца, перестали бути просто торами мистецтва, вони отримали статус історичних документів, що дозволяють не згасити пам’ять про трагедію Голокосту. «Я ненавиджу фашизм; я зробив те, що повинен був зробити, те, чого вимагала моя совість та веліло серце», – говорив художник, ніби сповідаючись перед вічністю. На берегах своїх рисунків він записував слова в’язнів, що вижили, їх тремтливі свідчення, безперервно повторюючи фразу, що стала його життєвим кредо: «Пам’ятати, не забувати».
***
Зиновій Шендерович Толкачов з’явився на світ 23 лютого 1903 року в тихому містечку Щедрин Мінської губернії, тепер Гомельської області Білорусі, в простій єврейській сім’ї ремісника-слюсаря. Після закінчення ремісничого відділення Київського казенного училища він пів року осягав ази художньої майстерності, але важке матеріальне становище сім’ї змусило його залишити стіни школи. Його трудовий шлях почався з учнівства у майстра з розпису вивісок, а потім він влився до лав «малярської артілі» Мана.
У 1919-1920 роках Толкачов вчився в Москві у ВХУТЕМАСі, де його наставниками стали такі імениті майстри, як Петро Кончаловський та Олександр Осмьоркін. Водночас він став одним з перших українських комсомольців та взяв активну участь у Громадянській війні, захищаючи ідеали нового миру.
Повернувшись до Києва в 1920 році, Толкачов взяв на себе керівництво політпросвітою спочатку Подільського, а потім і Шулявського райкомів комсомолу. В цей період його пензель створював монументальні настінні розписи в молодіжних клубах, і деякі з них, ніби уламки минулого, дійшли до наших днів. У 1922 році він вступив до лав Комуністичної партії, а в 1923 році його відправили навчатись в Комуністичний університет імені Артема в Харкові.
З 1925 до 1927 року він проходив службу в артилерії Червоної армії, і армійські будні залишили значний слід в його душі. Ці враження лягли в основу його поетичних та пластично виразних літографій: «Кулеметник», «Товариш з маузером» (1927), «Спрага», «Ніжність» (1928). У 1928-1930 роках він завершив свою художню освіту на поліграфічному факультеті Київського художнього інституту під чуйним керівництвом Федора Кричевського.
1930-ті роки стали для художника періодом розквіту творчих сил. Толкачов створив багато ілюстрацій для книг, серед яких були такі твори, як «Мати» М. Горького, «На західному фронті без змін» Е.М. Ремарка, «Інститутка» М. Вовчок та «Як гартувалась сталь» М. Островського. Ще в студентські роки він подружився з поетом Михайлом Свєтловим і навіть оформив його дебютну збірку віршів «Рейки».
У 1939 році Толкачов створив вагому серію робіт, присвячену 80-літтю Шолом-Алейхема. В цих творах, натхненних мотивами творчості великого єврейського письменника, напрочуд тонко та надзвичайно лірично ожили дитячі та юнацькі спогади художника про рідне містечко. Виставка під назвою «Містечко» з тріумфом пройшла по багатьох містах СРСР, включно з Москвою, Ленінградом, Харковом, Києвом, Одесою, Ворошиловградом і Сталіно.
Картини цієї серії також експонувались у Варшаві, Копенгагені, Празі, Амстердамі та Філадельфії, багато з них придбали музеї світу, поширивши частину його художньої спадщини.
В цей час його творчість отримала міжнародне визнання, його виставки проходили не лише по всьому Радянському Союзу, від Прибалтики до Азербайджану, але й далеко за його межами: в Лондоні, Венеції, Цюриху, Філадельфії, Амстердамі та містах Японії. В 1940 році його талант був відзначений званням професора Київського художнього інституту.
***
Коли над країною нависла тінь Великої Вітчизняної війни, 38-літній Толкачов, визнаний художник, добровільно вирушив на фронт. Під час війни він служив у підрозділі, завданням якого було збирати свідчення про злочини нацистів на окупованих територіях, продовживши при цьому створювати свій художній літопис воєнних подій.
Восени 1944 року армійське командування скерувало його в Політвідділ 1-го Українського фронту, що дислокувався в Любліні, недалеко від табору знищення Майданек. Художник пізніше згадував: «В Майданеку я бачив велетенські бараки, де ув’язнених доводили до повного виснаження, прямокутні зацементовані газові камери, де їх душили газом-циклоном “В”, крематорії, де їх спалювали. Особливо вразили мене дитячі черевики різних розмірів та кольорів – такі ж, з потішно збитими носками, носила моя дочка…».
Вражений побаченим, Толкачов з головою пішов у роботу над серією «Майданек», створюючи пронизливі образи, ніби крики відчаю: «Душогубка», «Печі димлять», «Одні кості», «Дріт високої напруги», «Газова камера», «Діти… діти». «Ненависть водила моїм пензлем, – згадував художник, – дійсність, що відкрилась перед моїми очима у всій своїй жорстокості, перевершила всі межі уяви».
В кінці січня 1945 року Толкачова прикомандирували до військової комісії, що розслідувала злочини нацистів у концтаборі Аушвіц. Він прибув туди через лічені години після звільнення табору частинами Червоної Армії. Коли папір, здавалось, закінчився, художник знайшов у штабних приміщеннях офіційні бланки з типографськими написами: «Комендант концтабору Аушвіц», «І.Г.Фарбеніндустрі», «Обер-президент провінції Верхня Силезія». Ці бланки, ніби привиди минулого, стали невід’ємною частиною його робіт, додавши їм особливо трагічне звучання. На тому самому папері, де ще недавно друкувались накази про знищення, тепер народжувались свідчення цих жахливих злочинів.
«Холодний зимовий вітер виє над «Аушвіцом», оточеним трьома рядами колючого дроту. Здається, що це не колючий дріт тремтить і стогне на вітрі, а сама змучена тортурами земля стогне голосами жертв», – писав він пізніше, ніби чуючи відлуння трагедії. Скупими засобами – олівець, папір, малий формат – Толкачов створював мистецтво монументального масштабу. Працюючи, ніби одержимий, він фіксував все, що бачив, прагнучи негайно відобразити сцени і голоси жертв.
На берегах своїх чорно-білих начерків Толкачов записував оповідання в’язнів, тих, хто ще був здатен говорити, і повторював, ніби заклинання: «Пам’ятати, не забувати». Залишаючи табір, він писав: «Я не міг відірватись від цього куска проклятої землі, що залишився позаду, від цієї жахливої людської безодні. Все моє тіло здригалось від німих ридань. Аушвіц залишився позаду».
«Я ненавиджу фашизм; я зробив те, що повинен був зробити, зробити те, що вимагала від мене моя совість, і веліло серце» – ці слова Толкачова ніби луна, відображають його внутрішній стан того часу.
26 листопада 1944 року в Любліні відкрилась виставка серії «Майданек», де було представлено 32 акварельні роботи. Роботи Толкачова були показані на виставках й у інших польських містах: Любліні, Жешуві, Кракові, Катовіце, Лодзі та Варшаві. У 1945-1946 роках у Варшаві були видані альбоми «Майданек» та «Квіти Освенцима», які від імені польського уряду були розіслані очільникам держав антигітлерівської коаліції.
У 1945 році в музеї «Аушвіц» відбулась перша художня експозиція його робіт, що викликала величезний резонанс – відвідувачі залишили дев’ять книг відгуків, деякі з яких були написані кров’ю звільнених в’язнів. Цикли робіт Толкачова, поруч з тисячами інших документів, стали вагомими свідченнями звинувачення на Нюрнберзькому процесі.
Американська комісія з питань мистецтва, високо оцінивши історичну і художню цінність робіт, запропонувала придбати серії «Майданек» та «Квіти Освенцима». Однак радянський уряд відхилив цю пропозицію, формально мотивуючи це планами придбання робіт для радянських музеїв, які, на жаль, так і не були реалізовані.
***
В період кінця 1940-х – початку 1950-х років Толкачов, як і багато інших діячів культури єврейського походження, потрапив під ідеологічне цькування в межах кампанії по боротьбі з «космополітизмом». Його творчість було затавровано офіційною критикою як «глибоко хибна» та «сіоністсько-релігійна». В результаті звинувачень у «безрідному космополітизмі» художник був усунений від викладацької діяльності та позбавлений можливості отримувати значні державні замовлення.
За Толкачовим велось постійне спостереження з боку агентури МДБ. По даних агентурних повідомлень, МДБ цікавили не лише його творча діяльність, але й приватні розмови, зустрічі і навіть емоційні реакції на події, що відбувались.
Згідно з агентурним повідомленням джерела «Серафимов» (в миру – журналіст і літературний критик Хаїм Токар) від 7 червня 1946 року, Толкачов виступав посередником в передаванні листів між польськими і радянськими єврейськими діячами культури. В донесенні згадувався лист від історика Бернарда Марка з Польщі, передане через Толкачова письменнику Елі Співаку. В донесенні агента «Серафимова» підкреслювався той факт, що Толкачов, який характеризувався як визначний художник, продав альбоми з картинами серії «Майданек» за кордоном.
Згідно з агентурним донесенням іншого агента МДБ – «Ленського» – від 22 вересня 1948 року, художник Толкачов потрапив у поле зору органів держбезпеки в зв’язку з нічними зборами в квартирі єврейських літераторів. За інформацією, отриманою від лікаря М.Г. Мокреєвої, після арешту Давида Гофштейна в квартирі письменника Іхила Шмулевича Фалікмана та його дружини Дори Григорівни Хайкіної відбувались таємні зустрічі, що тривали до 3-4 годин ночі.
Серед постійних відвідувачів цих зібрань помітили письменники Гершл Полянкер та Матвій Аронович Талалаївський, а Толкачов фігурував як можливий учасник цих зустрічей. Особливий інтерес для МДБ мав той факт, що основні фігуранти спостереження – Фалікман, Талалаївський і Полянкер – розроблялись органами як «єврейські націоналісти».
Згідно з довідкою про реагування на арешт єврейського письменника Давида Гофштейна у вересні 1948 року, Толкачов виражав глибоке потрясіння цією подією, відзначивши міжнародну славу Гофштейна і можливий резонанс його арешту за межами СРСР, особливо в світлі стосунків з державою Ізраїль.
У вересні 1951 року на IX пленумі правління Союзу художників, присвяченому статті «Проти ідеологічних збочень в літературі» в газеті «Правда», творчість низки українських художників було засуджено. Серед них особливу увагу приділили роботам Зиновія Толкачова, котрий, на думку пленуму, проявляв «вади формалістичного порядку» в своєму мистецтві.
Попри попередню критику, Толкачов, як відзначалось в документах пленуму, не зробив «належних висновків» та «продовжував відмовчуватись від критики», не демонструючи ознак творчої перебудови. Його позиція розглядалась як частина ширшої проблеми в українському художньому мистецтві, де, на думку керівництва, існували серйозні недоліки та ідеологічні збочення.
Критика творчості Толкачова розгорталась в контексті загальної кампанії з подолання «проявів та рецидивів чужих радянській ідеології впливів українського буржуазного націоналізму та космополітизму, формалізму і натуралізму» в українському мистецтві.
Незважаючи на переслідуванню, Толкачов продовжував творити. У повоєнні роки він створив галерею портретів видатних українських письменників та поетів: О. Вишні, А. Малишка, П. Тичини, М. Стельмаха, О. Гончара, П. Усенка, П. Грабовського, М. Бажана, М. Рильського, А. Корнійчука.
Разом з архітектором Йосифом Каракісом та скульптором Яковом Ряжбою він трудився над проєктом меморіалу «Бабин Яр», якому, на жаль, не судилось втілитись в життя. У 1965-1966 роках, коли влада Києва оголосила конкурс на створення пам’ятника в Бабиному Яру, Толкачов надав свій проєкт, що включав зображення менори – традиційного єврейського символу. Однак ні проєкт Толкачова, ні інші конкурсні роботи не були схвалені владою.
Ще раніше, у 1961-1963 роках, художник повернувся до теми концтаборів, а в 1965 році в Києві нарешті вийшов в світ його альбом «Освенцим», що став ще одним свідченням його болю, що не стихав. В 1968 році Толкачов створив ще 16 картин темперою і маслом на цю ж тему, демонструючи, наскільки глибоко його зачепили події, свідком яких він став, ніби висікаючи на полотні відбитки своєї душі.
Зиновій Толкачов покинув цей світ 30 серпня 1977 року в Києві. За всі повоєнні роки до його смерті в СРСР було видано лише дві книги з його роботами, кілька каталогів і з десяток статей. Єдина персональна виставка його робіт в Радянському Союзі відбулась вже після його смерті, у 1985 році, в залах Союзу художників у Києві, завдяки невпинним зусиллям його сім’ї, став своєрідною даниною пам’яті його таланту.
Зиновій Толкачов став засновником цілої династії художників. Його дочка Анель, син Ілля та внучка Альона також обрали шлях художнього мистецтва. Навіть його дружина Ксенія, що не була професійним художником, створила кілька картин, пронизаних тонким художнім почуттям.
Творча спадщина Толкачова, особливо його роботи, присвячені концтаборам, є не лише видатними творами мистецтва, але й неоціненними історичними документами, що відобразили одну з найтрагічніших сторінок людської історії, що є вічним нагадуванням про ціну людського життя.
Фреді Ротман
Ілюстрація: Зіновій Толкачов. «Останній шлях. Бабин Яр», (1969). Група у Facebook Ukrainian Art
Співробітники проекту «Єврейські герої» працюють в архівах країн, що знаходяться на території колишнього Радянського Союзу. Автори: Невзлін Анна, Ротман Фреді. Їхня мета – увічнити імена євреїв, чий вчинок незаслужено стерся з людської пам’яті. У цій рубриці «Деталі» продовжать публікувати розповіді про життя євреїв, чий внесок у цивілізацію та боротьбу з різними формами тоталітаризму став фактом історії. Для контакту з проектом ви можете звернутися на сторінку «Єврейські герої» у Facebook, читайте в ТГ @Jewishheroes або надіслати листа на електронну пошту [email protected]
