Якщо я загину, обіцяйте не перетворювати мене на наліпку
З початком війни в наше життя увійшло безліч наліпок із обличчями загиблих солдатів. Сотні полеглих увічнені на стікерах з гарними фото з їхнього життя, переважно у формі, разом з коротким текстом.
Як боєць строкової служби я пішов з дому 7 жовтня прямо в бої під Газою, рік брав участь у маневруванні ЦАХАЛу в секторі, і після невеликої перерви та демобілізації, був знову призваний як резервіст на службу в Лівані.
Одним з моїх найбільших страхів як учасника цієї війни було перетворитися на черговий такий стікер. Щоразу, коли я їздив на побивку додому, десятки облич усюди нагадували про те, що могло статися і все ще може статися.
У моєму випадку ці наліпки мають той самий ефект, що й картинки на сигаретних пачках — вони постійно нагадують про те, що вибір жити саме тут і захищати саме це місце може коштувати мені життя.
Деякі розміщують наліпки в незвичних місцях — на вершинах віддалених гір по всьому світу, ліхтарних стовпах у Європі, вуличних знаках у США та інших місцях. Я випадково натрапив на стікер з портретом людини, яка загинула під час інциденту, в якому я брав участь. Я побачив його в англійській глушині під час поїздки до Великої Британії, куди я встиг за півтора місяця між моєю демобілізацією та наступними за ним трьома місяцями служби в резерві.
Я не суддя. Я знаю сім’ї, які пережили важку втрату і просять друзів своїх близьких робити саме так, і не мені вказувати їм, як впоратися з втратою. Але суспільство має зрозуміти, що в цьому вчинку також є елемент заперечення. Ви маєте подивитися реальності в очі й усвідомити: вони більше не побачать ні тих місць, де розклеєні стікери, ні будь-яких інших місць. Така ціна війни.
Час покласти цьому край. Якщо суспільство хоче жити, воно не може допустити, щоб його публічна сфера була наповнена обличчями загиблих. Я і мої друзі, серед яких є й ті, хто теж загинув, боролися за те, щоб ця країна могла продовжувати існувати як нормальна, жива, функціонуюча держава в близькосхідних джунглях.
І так, частина цього життя — добиратися до вокзалу, не думаючи щосекунди про те, що за кожним рогом тебе чи твоїх близьких підстерігає смерть. Це протилежність нормального життя, протилежність тому, за що ми воювали. Полеглим героям потрібно віддати всі почесті й вшанувати їхню пам’ять, але це не означає, що кожна стіна і стовп мають бути перетворені на меморіал.
Про що говорить той факт, що площа Дізенгоф, серце Тель-Авіва і символ молодого, красивого, вільного життя, тепер є меморіальним місцем? Колись, коли відголоски війни стихнуть, свічки догорять, а наліпки потьмяніють і відклеяться, чи означатиме це, що ми забули полеглих? Що ми більше не любимо і не поважаємо їх? Чи є нинішня ситуація, коли люди продовжують жити і веселитися навколо цих фотографій, способом дбайливо зберігати пам’ять про них?
Правда, у більшості випадків ті, хто друкує і поширює наліпки, — сім’ї загиблих, які бачать у них спосіб вшанувати пам’ять своїх близьких, що робить це питання особливо делікатним. Але вже вони-то краще за інших знають, що ні наліпки, ні що-небудь інше не поверне тих, хто був убитий таким молодим, не встигнувши почати своє життя. Ізраїль ніколи не брав участі в такій тривалій війні, і цілком виправдано, що люди шукають спосіб впоратися з цим, щоб продовжувати пам’ятати, навіть коли життя змушує вимовляти ім’я наступного полеглого бійця.
Але численні наліпки досягають протилежної мети. Вони і заважають жити далі, і перетворюють загиблих на випадкові обличчя на задньому плані. Вони видні на бампері машини, що стоїть перед вами в заторі.
Я сподіваюся, що всі заручники повернуться, війна закінчиться, і ми зможемо рухатися далі, щоб побудувати тут нормальне суспільство, яке набагато більше, ніж фронтове братерство і дружба у воєнний час. У суспільстві має бити фонтан життя, культури, творчості та процвітання, а це починається в суспільній сфері, яка не повинна зосереджуватися на увічненні битви за виживання. Але, цього не станеться, принаймні, пообіцяйте не друкувати моє обличчя на стікері.
Автор: Урі Грісеро, військовослужбовець запасу в бригаді командос
Джерело: “ХаАрец“
На фото: наліпки пам’яті солдатів, загиблих у війні між Ізраїлем та Газою
Фото: Адас Паруш
