Як змусити іранський режим переглянути свої плани
Сполучені Штати повинні разом із Ізраїлем застосовувати стратегію примусу, спрямовану на стримування, ослаблення та, зрештою, крах іранського режиму. Про це пише у своїй авторській колонці доктор Джейкоб Олідорт, директор з досліджень Центру оборони та стратегії Гемундера при Єврейському інституті національної безпеки Америки (JINSA).
Адміністрація Байдена за прикладом Ізраїлю використала цей підхід, знищивши іранського командира у відповідь на атаку іранського безпілотника 28 січня, внаслідок якої загинули троє американських військовослужбовців. З того часу Іран, схоже, припинив атаки на американський персонал. До цього моменту Сполучені Штати відповідали на ескалацію іранських маріонеток ударами по складах зброї і знищенням іранських військових, що потрапили під руку, описуючи кожну відповідь як «самооборону». Не дивно, що такі заходи у відповідь тільки підганяли іранську ескалацію.
Необхідна стійка та хірургічно точна військова сила, яка змусить іранський режим переглянути дії, заплановані на найближче майбутнє та більш тривалий термін. Такий підхід може змусити Іран утриматися від нападу на американські сили та їхніх партнерів, що призведе до більшої стабільності та миру у регіоні. За межами Ізраїлю Сполученим Штатам слід реалізувати щось, що нагадує доктрину Рейгана проти СРСР, підтримуючи по всьому регіону сили, які виступають проти іранського домінування та втручання.
Викликати параліч військового планування у іранських керівних колах – частина кінцевої мети: краху режиму. Президент і генеральний директор JINSA доктор Майкл Маковскі пояснював «крах режиму» як просування «процесу політичного розкладання, що вже йде в Ірані, і кампанії щодо загострення внутрішніх суперечностей та внутрішньої напруженості режиму, щоб він зрештою зламався зсередини».
Удар, нанесений Ізраїлем 19 квітня, який вивів з ладу радарну систему на ядерному об’єкті Натанз в Ісфахані, є ключовим кроком у реалізації цього підходу. Тепер іранському командуванню доводиться враховувати, що Ізраїль може подолати його ППО та завдати шкоди критично важливій інфраструктурі всередині країни, що, безперечно, призведе до порушення планів Ірану щодо подальших дій.
Цей ефект примусу перегукується з відповіддю Ізраїлю на дії проксі, що підтримуються Іраном, по всьому регіону протягом останнього десятиліття і, звісно, після 7 жовтня.
Через тиждень після трагедії 7 жовтня The Wall Street Journal повідомляла, що офіцери іранського Корпусу вартових ісламської революції із серпня працювали з ХАМАСом над розробкою повітряного, наземного та морського вторгнень — найзначнішого порушення кордонів Ізраїлю з часів війни Судного дня.
Деталі операції уточнювалися в Бейруті, на зустрічах були присутні офіцери КВІР і представники чотирьох угруповань бойовиків, що підтримувалися Іраном, включаючи ХАМАС і «Хізбаллу». Іран і ХАМАС заперечували це, але виключити подібну версію не можна, особливо з огляду на цілком реальний сьогодні план КВІР створити загрозу з кількох фронтів, здатну задушити Ізраїль з різних сторін: «Хізбалла» та НФОП на півночі, Палестинський ісламський джихад та ХАМАС у секторі Газа та на Західному березі.
Досягнення кінцевої мети Ізраїлю – знищити ХАМАС у Газі – не лише усуває фундаментальну загрозу безпеці, а й позбавляє Іран проксі на кордонах Ізраїлю, тим самим ускладнюючи Ірану можливість атакувати Ізраїль та водночас – зменшуючи вплив Ірану в регіоні. Дії Ізраїлю в Сирії призвели до того, що Іран вирішив згорнути свою присутність у цій країні на початку 2024 року (Ізраїль знищив низку іранських офіцерів наприкінці 2023 року). Іран зрозумів, що не зможе підтримувати свою присутність та активність у Сирії.
Чим ясніше перспективи краху режиму, тим сильнішим стає розкол у лавах політичних та військових радників та осіб, які ухвалюють рішення в Ірані. Один із способів поглибити ці розбіжності – використати силу, щоб вплинути на стратегічні розрахунки іранського режиму і тим самим змінити хід ухвалення його рішень.
Сьогодні в іранських колах, які ухвалюють рішення, загострюються внутрішні тертя.
Важливо, що Іран вирішив принаймні зараз не відповідати на удар Ізраїлю 19 квітня. Іранські державні ЗМІ значно применшили значення цього удару, а деякі провідні медіа утрималися навіть від згадки Ізраїлю, натомість описавши напад, вчинений «шпигунами» всередині країни. Іранський чиновник анонімно повідомив, що Іран не має наміру реагувати на напад, і спробував засумніватися, що за ним стоїть Ізраїль.
Процес ухвалення рішень, ймовірно, ускладнюється і несподіваними президентськими виборами та пов’язаним із ними питанням про наступність після раптової загибелі президента та міністра закордонних справ Ірану.
Майк Тайсон говорив, що «у кожного є план, доки йому не дадуть у зуби». Через жорсткий підхід Ізраїлю Іран не може визначити поле бою. Ізраїль допоміг іранському режиму зробити кроки до свого політичного розкладання (якщо не краху).
Іран, мабуть, обмірковує варіанти дій: він виглядає не найкращим чином у протистоянні з Ізраїлем, втративши трьох старших генералів у Сирії, а також понад 300 бійців «Хізбалли» та інфраструктуру в Лівані. Незабаром він втратить проксі у Газі. Єдина успішна регіональна ескалація була здійснена хуситами, яких Іран безпосередньо не контролював.
Іранський режим небезпечний і сам по собі, і як покровитель ХАМАСа, здатного повторити напад «чорної суботи». І той, і інший фактори є підставою для беззастережної підтримки Ізраїлю.
Фото: Wikipedia
