Як заручники з Гази виживали в полоні: дослідження ізраїльських психологів
Недавнє дослідження показало, що ізраїльтяни, які пережили полон у Газі, розробляли різні психологічні механізми, щоб вижити.
Вони молилися, думали про близьких, сподівалися повернутися додому, намагалися створити розпорядок дня або, навпаки, відсторонювалися від жахливої реальності, повідомляє «ХаАрец».
Деякі зберігали відчуття професійної чи соціальної ідентичності: наприклад, медсестра стежила за станом інших полонених, а батьки дбали про дітей, які опинилися поруч, як про власних.
Робота професорів Інбар Левкович (Академічний коледж Тель-Хай) та Шірі Шанан-Альтман (Університет Бар-Ілана) базується на свідченнях 33 заручників, переважно жінок, звільнених у першій обміні в листопаді 2023 року.
Психотерапевт Левкович зазначає, що їхні механізми виживання співпадають із тим, про що розповідають нещодавно звільнені полонені, і нагадують досвід солдатів, які пережили полон у попередніх війнах, хоча більшість нинішніх заручників — цивільні.
Одним із захисних механізмів стали “провали в пам’яті”: деякі розповідали, що наче спостерігали за подіями з боку або не пам’ятають усіх деталей. Інші покладалися на зв’язки з іншими полоненими і навіть із викрадачами, намагаючись викликати довіру, щоб покращити умови — наприклад, отримувати трохи більше їжі або слухати радіо. Між полоненими виникали “родинні зв’язки”, відчуття спільності та взаємної підтримки.
Левкович підкреслює, що вивчення цивільного полону — рідкість: більшість досліджень стосувалася військових, наприклад полонених війни Судного дня. Проте, за її словами, ізраїльська система винесла уроки: поверненим зараз надають право вибору та контроль над своїм життям, медичні команди формують переважно жінки, кімнати оформлені м’яко, а контакти зі ЗМІ суворо обмежені.
Професор застерігає: люди, які два роки жили в ізоляції й залежали від викрадачів, важко сприймають повернення до реальності. Тим часом родини загиблих заручників продовжують вимагати повернення тіл. “До останнього заручника” — це не просто гасло, каже Левкович, а вираження колективної ізраїльської травми, що йде корінням у історію.
Фото: Нір Кейдар
