Як Трамп і Нетаньягу відродили ідею двох держав
Цього тижня, після тижнів зростаючого міжнародного тиску, різкого погіршення позицій Ізраїлю, цинічного використання заручників і солдатів у Газі як тла для виступу Біньяміна Нетаньягу в ООН та оприлюднення плану припинення вогню Дональда Трампа, прем’єр-міністр у Білому домі сказав «так» угоді. Він відродив єдине рішення, яке може забезпечити Ізраїлю довгострокову безпеку: рішення про дві держави.
Це «так» Нетаньягу стало визнанням краху праворадикальної ідеї досягнення безпеки шляхом ігнорування палестинської проблеми або застосування виключно сили. Це було прийняттям шляху, яким ми завжди йшли.
Я прийшов у політику, щоб добитися відокремлення від палестинців у межах регіональної угоди, що привела б до створення двох держав для двох народів — двох держав, які жили б поруч у безпеці й мирі.
Як людина, яка роками займалася цим питанням із точки зору безпеки, у тому числі будучи офіцером штабу на Західному березі Йордану під час реалізації угод Осло в 1990-х роках і командиром дивізії Юдеї та Самарії у 2005–2007 роках, я можу сказати, що рішення про створення двох держав відповідає стратегічним інтересам Ізраїлю. І я знаю, що шлях не менш важливий, ніж мета.
Позитивно налаштований прем’єр-міністр понад рік тому розпочав би переговори з Єгиптом, Йорданією, Саудівською Аравією та Об’єднаними Арабськими Еміратами щодо створення безпечнішого майбутнього для сектора Газа.
Угоду, що випливає з плану Трампа, можна було б запропонувати ще півтора року тому з ініціативи Ізраїлю. Але Нетаньягу, який віддав перевагу збереженню свого крісла прем’єра над життям заручників, зробив усе можливе, щоб звести нанівець будь-які шанси на реалізацію такого плану.
Жодна з перелічених країн не вкладатиме мільярди доларів у Газу й не відправлятиме туди війська для стабілізаційних операцій без щирого наміру Ізраїлю продовжувати дипломатичний процес із палестинцями з чіткою метою — створення палестинської держави.
Але Ізраїль після 7 жовтня вже не той, що був, і ніколи ним не стане. Колективна травма принесла з собою ненависть і недовіру ізраїльтян до сусідів із такою силою, якої ми не бачили роками.
Ми не повинні заплющувати очі на ці почуття та їхні наслідки. Вони не зникнуть, якщо ми їх не визнаємо й не зрозуміємо, як із ними працювати. Шлях до цього не може пролягати через безглузду й безнадійну війну, що експлуатує національну травму для реалізації месіанських ілюзій про анексію.
Майбутнє нашої країни визначатиметься саме на палестинській арені. Там найгостріша проблема — це Газа, проблема, яку не буде вирішено, доки ми не знайдемо відповіді на два ключові питання: хто керуватиме сектором і хто відповідатиме за його відновлення.
Мудрість Ізраїлю тепер вимірюватиметься його здатністю вплинути на формування уряду, який замінить терористичну організацію в Газі. Цей уряд має користуватися внутрішньою легітимністю в палестинському суспільстві, бути поміркованим і співпрацювати з поміркованими сунітськими державами регіону. Саме ці країни можуть підтримати створення й зміцнення такого уряду, а також допомогти у відновленні Гази.
Ці два процеси змушують нас відмовитися від утопічного, поверхового уявлення про мир. Наразі партнер не може гарантувати безпеку ізраїльтян. Тому Ізраїль повинен прагнути цивільного розмежування, зберігаючи при цьому свободу дій сил безпеки — право запобігати та реагувати на будь-які терористичні загрози доти, доки в цьому не зникне потреба.
Шлях починається з припинення війни та звільнення всіх заручників, за якими має слідувати тісна співпраця з поміркованими країнами регіону та Заходом на чолі зі Сполученими Штатами. Ми також повинні повністю усвідомити, що тимчасова багатонаціональна адміністрація, яка контролює Газу, зрештою має бути замінена незалежним палестинським урядом — таким, що може стати гідним партнером Ізраїлю у питаннях безпеки й дипломатії, а також принести користь палестинському народу.
Будь-хто, хто вважає, що Нетаньягу здатен вести Ізраїль цим шляхом, — помиляється і не дослухався до його недавніх заяв. Шлях до гідного життя може бути прокладений лише новим урядом, до складу якого не ввійдуть нинішні коаліційні партії.
Від Йом-Кіпуру 1973 року до традиційного в цей день особистого самоаналізу додався загальнонаціональний. П’ятдесят два роки після війни Судного дня і майже два роки після різанини у свято Симхат-Тора настав час, аби Йом-Кіпур став днем самоаналізу для уряду. Після цього ми зможемо почати відновлення.
Яір Голан, «ХаАрец»
Фото: Наама Грінбаум
