Як сектор Газа вплине на вибори в Ізраїлі?
На тлі крихкого, але все ще триваючого перемир’я в секторі Газа ізраїльська політика, здається, повертається до звичних довоєнних розколів. Міністр юстиції від партії «Лікуд» Ярів Левін оголосив про відновлення судової реформи, яка обмежує повноваження Верховного суду та генерального прокурора. Опозиція на чолі з Яїром Лапідом звинуватила коаліцію в підриві демократичних інститутів, а президент Іцхак Герцог публічно докорив політикам за «крайню неввічливість» і «неповагу до людської гідності».
Війна, яка тимчасово заглушила внутрішні конфлікти, лише відклала їхнє повернення. Тепер ті самі лінії розлому знову проявилися — але у значно гострішій формі.
До чергових виборів у Кнесет залишається близько року — якщо, звісно, уряд не розвалиться раніше, що призведе до дострокового голосування. Рейтинг прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу падає, і його блок правих та ультраортодоксальних партій, за опитуваннями, не здатен набрати більшість. Однак і в опозиції немає єдиного лідера: спектр її сил — від центристів і лібералів до арабських та лівих партій — занадто широкий, щоб об’єднатися навколо однієї кандидатури. Це робить політичну ситуацію невизначеною: у прем’єра дедалі менше прихильників, але й опозиція залишається роз’єднаною.
Війна радикально змінила внутрішній клімат Ізраїлю. Країна пережила найтриваліший і найболючіший конфлікт у своїй історії. Понад пів мільйона людей були мобілізовані, багато хто з них — резервісти, що провели місяці далеко від родин і роботи. Ракетні удари з Гази, Лівану, Сирії та Ємену торкнулися майже кожного регіону країни. На цьому тлі в суспільстві виникло відчуття, що держава порушила базовий контракт із громадянами — не забезпечила безпеку. Цей розрив між владою і суспільством тепер стає ключовим фактором майбутніх виборів.
Особливе невдоволення викликає питання військової повинності. Верховний суд визнав звільнення ультраортодоксів від служби неконституційним, але уряд, який залежить від релігійних партій, проігнорував рішення. У країні, де майже кожна родина так чи інакше залучена до мобілізації, це викликало лють. Обурення посилюється й через зростаючий вплив релігії в політиці: навіть серед правих виборців зростає запит на обмеження ролі рабинів і партій, які використовують релігійну риторику у власних політичних цілях.
На цьому тлі громадська думка стала парадоксальною. Згідно з довгостроковим опитуванням аналітичного центру AGAM Labs, 65% ізраїльтян тепер вважають себе правими (порівняно з 56% три роки тому). Лише 13% ідентифікують себе як лівих. Водночас 79% виступають за припинення війни в секторі Газа. На запитання, що вони воліють — «нормалізацію» з Саудівською Аравією та іншими арабськими державами чи анексію окупованого Західного берега, лише 32% обрали анексію. І хоча більше ізраїльтян, ніж три роки тому, вважають релігію центральною частиною своєї ідентичності, лише трохи понад чверть хочуть, щоб країна управлялася за релігійним законом. Таким чином, ізраїльське суспільство одночасно правіє ціннісно й втомлюється від війни — що робить політичну карту непередбачуваною.
Прем’єр тепер змушений захищати угоду, яку раніше категорично відкидав, аби зберегти бодай видимість контролю. Ще недавно він обіцяв «повну перемогу» і виключав будь-які переговори, а тепер називає завершення війни «історичним досягненням». Однак таке нове позиціонування суперечить усій його попередній політиці й відштовхує власних союзників. Міністри Бецалель Смотріч та Ітамар Бен-Гвір уже пригрозили залишити коаліцію, якщо мирна угода призведе до посилення Палестинської адміністрації. Без їхньої підтримки уряд втрачає парламентську більшість, а отже, дострокові вибори стають майже неминучими.
Навіть якщо кабінет Нетаньягу протримається до 2026 року, над ним висітиме тінь державної комісії з розслідування подій 7 жовтня.
Розслідування, покликане виявити причини провалу безпеки, неминуче торкнеться й прем’єр-міністра, який протягом двох років відмовлявся визнавати будь-яку відповідальність за провал 7 жовтня.
Зовнішньополітичний фактор посилює тиск на уряд. Після майже двох років бойових дій президент Дональд Трамп домігся угоди про припинення війни, підтриманої ключовими арабськими країнами. Ізраїль відвів війська за узгоджені лінії, живих заручників було звільнено, але долю Гази на саміті в Шарм-еш-Шейху вирішували без участі ізраїльської делегації.
США та арабські держави очікують від Ізраїлю участі в післявоєнному врегулюванні та кроків у напрямку нормалізації з Саудівською Аравією. Для Нетаньягу це водночас шанс і пастка. Якщо йому вдасться представити себе архітектором регіонального миру, його позиції можуть зміцнитися. Але якщо Саудівська Аравія, як уже натякали її посадовці, відмовиться від нормалізації за його уряду, це стане для нього серйозним ударом.
У підсумку ізраїльська політика знову опинилася в точці перелому. Країна стоїть перед вибором — продовжувати курс правої коаліції, що спирається на релігійні та ультранаціоналістичні сили, чи спробувати перейти до поміркованішої моделі, де пріоритетами стануть безпека, відновлення та дипломатія. Доля Нетаньягу тепер нерозривно пов’язана з тим, яким стане Ізраїль після Гази — країною, що продовжує жити війною, чи державою, здатною знайти новий шлях до миру та єдності.
Олександра Аппельберг. AP Photo Richard Drew
