Як Нетаньягу перетворив державу Ізраїль на шоу політичного «кришування»
Навіть у тих, хто звик до вродженої хитромудрості людини, що стоїть на чолі ізраїльського уряду, сьогодні відвисла щелепа. Це вже не хитрість. Це мафія. Не сицилійська — але мафія в найчистішому вигляді, у найвищій точці цього слова. Те, що ми зараз спостерігаємо, — політичний рекет. Навіть Нікколо Макіавеллі перевернувся б у труні.
Гадаю, десь на небесах зараз збираються голови вже покійних угруповань «Коза ностра» — усілякі Лакі Лучано, Аль Капоне, Джон Готті, наш Майєр Ланскі — й аплодують справжньому маестро, Бену Нітаю, більш відомому як Біньямін Нетаньягу. Якби вони були живі, він став би їхнім фаворитом на звання capo di tutti i capi — «бос усіх босів». Інакше кажучи — «хрещений батько».
Останній акт джихаду, який Біньямін Нетаньягу оголосив державі Ізраїль та її інститутам, відбувся минулого тижня в будівлі Верховного суду. Банда головорізів, очолювана розбещеними «народними обранцями», перетворила храм правосуддя на зону лиха. Образи, перебивання, крики — ніби ми на матчі найнижчої футбольної ліги. Люди кричали на адресу голови Верховного суду: «Злочинець!» — вереск і лайка оглушали. Голові суду довелося перервати засідання і вивести заливається криком натовп бузувірів.
Це — спланована акція, останній епізод у довгій модульній серії системного руйнування всього, що було збудоване тут за 80 років. Почалося все зі слідчих поліції, продовжилося поліцейським керівництвом, дійшло до генерального інспектора (не нинішнього), потім — до державного прокурора, потім — до юридичного радника уряду (і його наступниці), звідти — до суддів Ізраїлю.
По дорозі зруйнували ЦАХАЛ, ШАБАК і весь корпус державної служби Ізраїлю. Ніхто не захищений, ніхто не врятований. Так чинять із тими, хто наважився підняти руку на короля. А тепер, коли всі вже зрозуміли натяк, настав час «збору данини». Як у будь-якому рекеті, в кінці приходить «вибивач» за тим, що «йому належить».
Навіть у принизливій ситуації він залишається хитрим. Ні, це не він просить помилування. Це «народ». Будь його воля, він би з радістю з’явився зараз на перехресний допит — адже він уже «вісім років чекає», щоб довести свою невинність і «проколоти» звинувачення. Але «обставини», «громадськість», «вимоги руху» — усе це «змушує» його просити про помилування. «Це не я, це ви», — каже він президентові, благаючи про свободу.
І ми ще навіть не згадали про той сором, який сьогодні переживають його прихильники й підлещувачі. Усі ті, хто щоденно запевняє нас, що «справи розвалилися». Усі ті, хто клянеться, що одразу після його виправдання до в’язниці підуть поліцейські, слідчі, прокурори та судді. Але не затримуйте подих. Навіть тепер, коли «розвал справ» сам розвалився, вони продовжать у тому ж дусі. Ні, здоровий глузд до них не звертається: він уже на стадії перехресного допиту. Все, що потрібно — завершити процес і дочекатися вироку. Навіщо ж помилування зараз, якщо все так прекрасно?
І він навіть не просить помилування. Адже помилування вимагає визнання провини, визнання факту правопорушення — і ціни. Насправді він просить Герцога зупинити суд. Наче такий процес взагалі існує або можливий. Але для нього все можливе — за однієї умови: нічого не визнавати. Відхід із публічного життя? Хай публічне життя відходить. Він залишається. Він хоче все. І так, і сяк. Він уже вів просунуті переговори про угоду, покликав на допомогу великого демона, Аарона Барака, який допомагав йому, але в останній момент поступився «вимогам руху» — тобто чотирьом мільйонам шекелів і тому, що зібрав для нього Янон Магаль. І він залишився. А через хвилину, коли Барак уже був не потрібен, машина отрути знову кинулася поливати брудом цього шанованого суддю. Навіть після смерті його дружини.
А тепер він хоче помилування — без помилування. Хоче скористатися можливістю втекти від суду, але не платити ціну. Взагалі не платити. Не визнавати, що скоїв злочини. Не визнавати провини. Не нести відповідальності. Як він робив усе життя. Хто не здатен розплатитися в ресторані — як розплатиться в суді?
Повернімося до початку. Усю політичну кар’єру він захищав судову систему Ізраїлю. Захищав буквально своїм тілом. Інтернет повний його промов і заяв, де повторюється одне: «Не дам нікому посягнути на незалежність судової влади Ізраїлю». Верховний суд — надбання держави, незалежність суддів — наріжний камінь демократії. Нікому не дозволено підняти руку на суддів. Коли при владі були інші, він навіть погрожував: якщо хтось наважиться змінити це, він поверне все назад, коли знову прийде до влади. Так, це правда. Так він говорив і так робив — усе життя.
Але коли почалися розслідування й були пред’явлені звинувачення — він перевернувся за одну ніч. Щойно мова зайшла про нього самого — держава зникла. Незалежність судової системи випарувалася. Він відрубає руку, простягнуту до нього, навіть якщо це буде відрубанням самої держави. Бо держава — це він.
Коли почалися розслідування, мантра була: «Нічого не буде, бо нічого немає». Дев’ять років цієї мантри. Потім було: «Авіхай не зробить нам такого». Але Авіхай Мандельбліт, людина, яку він призначив, правий, жорсткий, релігійний і порядний, — зробив. Зробив повільно, обережно, частково — але зробив.
Тоді його прихильники зробили «це» у відповідь. Перетворили Мандельбліта і Роні Альшеха, ще одного релігійного правого, призначеного Нетаньягу, — на злочинців, шахраїв, зрадників і фальсифікаторів справ. Щоб посіяти страх. А потім це поширилося на всю країну. Після останніх виборів він зрозумів, що треба підняти ставки. Справи не розвалилися на слуханнях, процес почався. Так, повільно, але почався. А якщо почався — має завершитися. Тоді він заявив, що не зробить нічого, щоб зупинити суд, утекти від нього або знайти обхідний шлях. «Що? Які дурниці??!!» — вибухнув він на Карен Марціано, коли вона наважилася запитати.
Коли я розмовляв два тижні тому з Яноном Магалем про можливість помилування, він презирливо фиркнув. «Я вважаю, що суд має завершитися», — сказав він. «Не може бути й мови про помилування чи угоду. Треба дочекатися вироку». Я посміхнувся. Я вже знав, куди все йде. Не тільки я. Кожен, хто має очі, вуха й ніс. Кожен, хто не загипнотизований, не частина машини отрути й не раб безмовний.
Як уже сказано, після формування останнього уряду, коли блок праві–ультраортодокси–націоналісти знову показав стійкість, він перейшов до фінального кроку: руйнування судової системи, щоб контролювати її, призначати суддів Верховного суду (які розглядатимуть його апеляцію, якщо до цього дійде), залякати всю систему.
Його попереджали, що він руйнує країну. Він ігнорував. Попереджали, що вороги це бачать. Він ігнорував. Сотні тисяч протестувальників? Дрібниці. Він у джихаді — не заважайте. Людина, яка десятиліттями захищала судову систему, тепер підняла на неї меч і створила флот руйнування на чолі з найотрутнішим і найнебезпечнішим — Ярівом Левіним. Поруч із ним — один «служка», Сімха Ротман. Вони не зрозуміли очевидного: мова зовсім не про те, що Нетаньягу «прозрів». Він раптом побачив в’язницю.
Тепер він благає про помилування «щоб об’єднати народ». Немає в світі такої іронії чи цинізму, щоб висміяти це. Поки він «об’єднує народ», він же проштовхує закон про ухилення, який увічнить найбільший перекіс в історії світових демократій. Поки «об’єднує», він захоплює рештки вільної преси, продовжує демонтаж інституту юррадників, продовжує захоплення наглядових органів і служб безпеки.
Я пропоную для повного «об’єднання народу» створити Міністерство об’єднання. І призначити туди Нетаньягу. Не Біньяміна — Яіра. Він цим давно займається, хоч і ззовні. Навіщо вигадувати йому посаду в «сіоністських інститутах», якщо на нього вже чекає готове крісло в самому уряді?
І в проханні про помилування — ні слова про 7 жовтня. Що йому до цього? Людина, яка десятиліттями повторювала, пояснювала, писала й стверджувала, що в Ізраїлі тільки прем’єр-міністр несе відповідальність за безпеку, — відрубала голови всім, хто відповідав, окрім себе. Він продовжує, ніби нічого не сталося. Адже він «змінює обличчя Близького Сходу». Те, що привело нас до найстрашніших катастроф в історії, з його пам’яті зникло. Не заважайте — він «міняє регіон». Наше щастя в тому, що ми його заслужили.
У своєму забігу за помилуванням він зважився мобілізувати навіть іноземного лідера — не будь-кого, а президента Сполучених Штатів. Він осквернив зал ізраїльського парламенту заявою-вимогою американського президента до президента Ізраїлю, що є грубим втручанням у святиню ізраїльського суверенітету. Але так, він «вісім років чекає, щоб довести свою невинність».
І тепер ми підійшли до моменту істини. Настав час платити. Не йому — боронь Боже. У його прошивці такого немає. Платити нам. Вибивачі мафії стукають у ворота. Ми повинні заплатити «за дах», інакше нам спалять клуб. Погляньте уважно на те, що сталося минулого тижня з головою Верховного суду Амитом, на те, що відбувається з юррадницею Бахарав-Міара, на те, що сталося з попереднім начальником Генштабу, з нинішнім, з колишнім головою ШАБАКа й багатьма старшими офіцерами, на те, що роблять з кожним слідчим, який посмів поставити запитання лідеру, його дружині чи синові.
Погляньте й зрозумійте. Шкода, обличчя у вас насправді красиві. Зараз розпродаж. Black Friday. Платіть зараз — завтра буде дорожче.
Бен Каспіт, Walla
Фото: Олів’є Фітусі
