Як Ізраїлю не загрузнути в нескінченній війні?

Війни часто запускають історичні процеси, які важко розпізнати, поки вони тривають. Але ми маємо намагатися впливати на них у міру наших можливостей.

Ось низка спостережень про наслідки війни в Газі для Ізраїлю на даний момент, через рік після її початку. Я сформулював також рекомендації про те, як рухатися далі.

Ізраїль зараз бере гору у військовому відношенні, а очолювана Іраном «вісь опору» перебуває в обороні. Проте Ізраїль виявився втягнутим у війну на кількох фронтах. Ми повинні розробити послідовну стратегію на «наступний день», включаючи чіткі дипломатичні цілі, які максимально використають військові досягнення ЦАХАЛу та забезпечать покращення як загальної оборонної позиції Ізраїлю, так і його регіонального та міжнародного становища.

Без таких цілей, що включають механізми завершення війни, Ізраїль може опинитися втягнутим у нову окупацію як Гази, так і Лівану. Ми вже там були.

ХАМАС несе відповідальність за найбільшу катастрофу не лише в історії Ізраїлю з 1948 року, але й в історії палестинців. Різанина 7 жовтня відсунула будь-які розумні перспективи реалізації національних прагнень палестинців на довгі роки.

В історичній перспективі рішення про дві держави може виявитися найбільшою жертвою 7 жовтня.

Війна ще більше зміцнила популістські та войовничі тенденції в Ізраїлі, позбавлені будь-якого стратегічного бачення та довгострокової перспективи.

Непродумана, майже випадкова анексія території з проживаючими на ній мільйонами палестинців становить екзистенційну загрозу для Ізраїлю і ставить під загрозу згуртованість ізраїльського суспільства.

Єдиний реалістичний шлях у найближчому майбутньому — громадянське розмежування. Тобто визначення майбутніх кордонів Ізраїлю на Західному березі, виведення поселенців з більшої частини території, яку Ізраїль не збереже в рамках остаточної мирної угоди, і розміщення ЦАХАЛу на всій території в оборонних цілях доти, доки це необхідно.

Ще одним варіантом може стати створення йордансько-палестинської конфедерації, палестинським компонентом якої стане більша частина Західного берега.

Складність полягатиме в тому, щоб створити конфедерацію таким чином, щоб вона не сприймалася Хашимітським Королівством як загроза. Але немає жодних причин для того, щоб Ізраїль ніс одноосібну відповідальність за вирішення палестинської проблеми, коли і Єгипет, і Йорданія несуть як мінімум таку ж відповідальність за її створення.

Сьогодні у нас також є унікальна можливість вирішити проблему іранської ядерної програми. Для цього ми повинні домогтися угоди зі США та іншими західними державами про введення дійсно нищівних санкцій проти Ірану, а також переконливої американської військової загрози — в обмін на те, що Ізраїль утримається від великих військових операцій проти Тегерану.

У довгостроковій перспективі створення потужного антиіранського фронту краще за ту шкоду його ядерній програмі, яку здатна завдати точкова ізраїльська атака. Ізраїль не може дозволити собі опинитися на самоті проти Ірану. Він має бути частиною регіонального військового угруповання, очолюваного Сполученими Штатами.

Війна оголила як сильні, так і слабкі сторони двосторонніх американо-ізраїльських відносин. З моменту початку війни США надавали Ізраїлю безпрецедентну військову допомогу і навіть безпосередньо ставали на його захист. Для цього Штати неодноразово перекидали до регіону військові сили, надавали Ізраїлю величезну військову допомогу. Це стратегічне співробітництво такого масштабу, про яке ще недавно можна було тільки мріяти. При цьому США продемонстрували і потужну дипломатичну підтримку Ізраїлю.

Водночас війна продемонструвала сильну залежність Ізраїлю від США і необхідність діяти у складі регіональної коаліції.

Ще гірше те, що в Штатах Ізраїль став болючим питанням, здатним вплинути на результат майбутніх президентських виборів.

Навіть такий чудовий друг, як президент Джо Байден, зрештою був змушений призупинити постачання Ізраїлю деяких боєприпасів.

Нам необхідно досягти нормалізації відносин із саудитами і насамперед зберегти «особливі відносини» зі Сполученими Штатами.

Відмова Ізраїлю від «плану Байдена» на післявоєнний період (нормалізація саудівсько-ізраїльських відносин в обмін на прогрес у відносинах з палестинцями та прорив у саудівсько-американських відносинах, включаючи договір про оборону та цивільну ядерну програму Саудівської Аравії) призвела до відстрочки нормалізації. Але, очевидно, не поклала край цій можливості.

Ізраїлю необхідно повернути «двопартійний підхід» до відносин зі США, тобто підтримувати міцні зв’язки з обома партіями — демократами та республіканцями.

Тільки прогрес у відносинах з палестинцями запобігне подальшому погіршенню міжнародного становища Ізраїлю та його делегітимізації, яка потенційно може призвести до санкцій.

Обмеження на продаж зброї Ізраїлю, введені Великою Британією та Німеччиною, і визнання палестинської держави Іспанією, Ірландією та іншими країнами можуть незабаром перетворитися на цілий потік антиізраїльських заходів, включаючи офіційну заборону на продаж зброї і навіть торгівлю. Ізраїль не зможе розвиватися і процвітати в умовах загальної ворожості.

У майбутньому нам доведеться переглянути ряд припущень, що лежали в основі ізраїльської політики національної безпеки в останні роки. Треба буде піддати ревізії в тому числі деякі фундаментальні компоненти стратегії національної безпеки Ізраїлю.

Вже зараз ясно, що потрібно буде збільшити бюджет ЦАХАЛу та оборонний бюджет в цілому. Потрібно буде прийняти більш активний, наступальний підхід. Для цього нам доведеться утримувати великі наземні сили, оскільки саме це визначає результат війн.

Більше не буде можливості йти на компроміс у питаннях поточної оборони. Ми повинні бути в змозі захистити всіх наших громадян у будь-який час і на всіх кордонах.

Прем’єр-міністр Біньямін Нетаніягу на шкоду національній безпеці пішов на компроміси, які являють собою щось середнє між самообманом і політичною доцільністю. Однак ми повинні проводити необхідні зміни — обережно і розумно, щоб не повторювати помилок епохи після Війни Судного дня. Тодішня національна травма призвела до невиправдано поспішного і масивного нарощування сил ЦАХАЛу, чого не змогла витримати економіка, і це коштувало нам цілого втраченого десятиліття.

Дивовижна здатність ізраїльського суспільства відновитися після 7 жовтня, нести величезний тягар служби в резерві і проявляти загальну громадянську стійкість — наш найважливіший національний актив, який нинішнє керівництво з усіх сил намагається розтратити.

Але рік, що почався з катастрофи і навіть з надії іранської «вісі зла», що вона зможе досягти своєї довгострокової мети і знищити Ізраїль, закінчився на більш позитивній ноті. Завдяки рішучості ЦАХАЛу та ізраїльського суспільства «вісь зла» тепер відступає.

Про авторів

Генерал-майор (у відставці) Яір Голан, колишній заступник начальника Генштабу та заступник міністра економіки, голова партії «Демократи».

Професор Чак Фрейліх — старший науковий співробітник INSS і колишній заступник радника з національної безпеки Ізраїлю.

Джерело: «ХаАрец»

Фото: Олів’є Фітуссі