Як ХАМАС хоче використати згоду на план Віткоффа
Ізраїль пояснює розширення війни в секторі Газа тим, що посилений військовий тиск, поряд із жорсткими гуманітарними обмеженнями, що вводяться ЦАХАЛом, змусить ХАМАС прийняти «новий план Віткоффа». Однак у цій вихідній установці міститься низка прорахунків і протиріч, що не узгоджуються з проголошеною метою — повернути заручників і знищити владу ХАМАСа в Газі.
Військовий тиск — евфемізм для позначення масових жертв і систематичного руйнування цивільної інфраструктури, включаючи виведення з ладу життєво важливих медичних служб, знищення джерел води та насильницьке переміщення населення — досі не приніс відчутних результатів. Заручники не звільнені, а ХАМАС залишається єдиним суб’єктом, з яким можливо вести переговори. Знищення військового та політичного керівництва організації — як у Газі, так і за її межами — справді підірвало його здатність управляти сектором і позбавило його багатьох військових можливостей. Однак усе це не похитнуло статус угруповання як єдиного гравця, що приймає рішення щодо майбутньої угоди про звільнення заручників.
В останні місяці ХАМАС довів, що дипломатичні важелі тиску на нього — які раніше приписувалися Катару, Єгипту та Туреччині — вельми обмежені. І немалою мірою це стало можливим завдяки хаотичній і непродуманій політиці Ізраїлю. Так, наприклад, захоплення прикордонного переходу Рафіах і його закриття справді сильно вдарили по населенню, але водночас позбавили Єгипет важливого важеля тиску — чим, у свою чергу, скористався Катар.
Катарський важіль тиску базувався на економічних і політичних відносинах, що вибудовувалися десятиліттями при негласній підтримці Ізраїлю, а також на тому, що емірат прихистив на своїй території керівництво зовнішнього крила ХАМАСа.
Однак якщо на початку війни Ізраїль і США вимагали від Катару погрозити вигнанням керівників ХАМАСа і навіть реалізувати таку загрозу, то пізніше стало зрозуміло: навіть якщо це станеться, на рішення Яхьї Сінуара чи його наступників у Газі це не вплине. Вони спочатку сприймали зовнішнє керівництво організації як кур’єрів, що не мають права приймати рішення.
На тлі загрози ліквідації решти високопоставлених керівників ХАМАСа постає питання — з ким саме Ізраїль збирається вести переговори?
Загалом навіть сьогодні важко оцінити співвідношення сил між Халілем аль-Хайєю та Іядом ад-Діном аль-Хаддадом, військовим командиром бригад аль-Кассам у секторі.
Міністр оборони Ісраель Кац минулого тижня заявив, що саме ці двоє будуть наступними у списку на ліквідацію після Мухаммада Сінуара. Цікаво буде побачити, з ким Ізраїль має намір вести переговори про звільнення заручників після їх усунення — і можливо, сама ця загроза вказує на те, що Ізраїль уже не вірить у можливість їх звільнення.
ХАМАС посилюється як сторона переговорів
Тим часом, незважаючи на триваючі вимоги Ізраїлю до посередників посилити тиск на ХАМАС, саме Стів Віткофф і Дональд Трамп зрозуміли обмеженість їхніх можливостей. Рішення президента США схвалити прямі переговори з ХАМАСом стало руйнуванням табу, яке довгі роки вважалося наріжним каменем американської політики. Це важливе дипломатичне досягнення для ХАМАСа, але саме по собі воно не є метою. З точки зору організації, роль США — надати необхідні гарантії для забезпечення припинення вогню, а потім і повної зупинки війни в рамках угоди.
Це стратегічне досягнення забезпечить не лише виживання організації, але й її статус як впливового гравця у питанні врегулювання «проблеми Гази». ХАМАС сподівається, що дипломатичний тиск з боку США призведе до обмеження військового тиску Ізраїлю. І, можливо, саме в цьому криється шанс на реалізацію плану Віткоффа, який призведе до звільнення заручників. Адже ХАМАС — за сприяння заплутаної політики Ізраїлю — зумів вибудувати рівняння, в рамках якого звільнення заручників залежить від «звільнення» Гази від Ізраїлю. Це, як видно з плану Віткоффа, формула, з якою США, схоже, готові миритися — особливо на тлі катастрофічних масштабів гуманітарної кризи.
У цьому й полягає ще одне кричуще протиріччя в політиці уряду. На початку війни були ті, хто вважав, що сильний гуманітарний тиск змусить населення зіткнутися з ХАМАСом і вимагати його відходу від влади. Цього не сталося. Хай і були окремі локальні протести, але вони не переросли в масове громадянське повстання проти організації. Тим не менш, саме ця логіка продовжує виправдовувати гуманітарний тиск — навіть коли в тій самій фразі уряд стверджує, що ХАМАС утратив контроль над сектором. Більше того, Ізраїль заявляє, що ХАМАС зовсім не вражений масштабами руйнувань і кількістю загиблих, яка вже наближається до 60 тисяч осіб, серед яких — тисячі дітей, жінок і старих. Якщо це так, то на кого саме має вплинути гуманітарний тиск?
GHF звільняє ХАМАС від необхідності турбуватися про населення
У відповідь на це протиріччя Ізраїль висуває іншу позицію: розподіл гуманітарної допомоги через Американський фонд допомоги (GHF) позбавляє ХАМАС важливого, а можливо, й основного джерела доходу. Однак водночас цей механізм звільняє ХАМАС від необхідності турбуватися про населення. Його реалізація перекладає відповідальність за подолання гуманітарної катастрофи на Ізраїль і США.
Важливо підкреслити, що гуманітарна допомога досі не досягає більшості населення. За даними організації допомоги Газі, вчора було роздано 18 720 продуктових пакетів, і кожен з них розрахований на харчування приблизно п’яти з половиною осіб протягом трьох з половиною днів. Виходячи з цього, можна припустити, що пайки на найближчі три дні отримали лише близько 103 тисяч осіб.
Крім того, немає жодної гарантії, що ці самі люди отримають продовольчі пакети і завтра, а ті, хто фізично не може дістатися до пунктів роздачі, залишаться голодними. Також немає жодної впевненості в тому, що частина пакетів не перехоплюється ХАМАСом на шляху від центрів розподілу до наметів, де проживають біженці, або що самі бойовики ХАМАСа не отримують допомогу безпосередньо від гуманітарної організації. За свідченнями жителів Гази, при роздачі не здійснюється ні реєстрація, ні перевірка особи отримувачів.
У результаті Ізраїль, який спочатку рішуче виступав проти участі міжнародних гуманітарних організацій, особливо структур ООН, у розподілі допомоги, тепер змушений — через гуманітарну організацію, що діє під його покровительством — «запрошувати» ті самі організації, які відмовляються з ним співпрацювати. І водночас йому доводиться приймати можливість того, що ХАМАС отримує вигоду і від нового гуманітарного каналу.
Але навіть якщо припустити, що йдеться про «дитячі хвороби» добре задуманої програми, як це представляють представники американської гуманітарної організації, все одно, за первісним планом, скористатися нею зможуть лише близько 1,25 мільйона осіб, тоді як приблизно мільйон залишиться без допомоги. Цей дисбаланс гарантує, що й надалі Ізраїль опиниться під найсильнішим міжнародним тиском, який використовуватиме гуманітарну кризу як важіль для зміни характеру та масштабу військової операції в Газі.
Важливо нагадати, що Ізраїль прийняв план Віткоффа, який включає не лише 60-денне припинення вогню, але й майже необмежений допуск гуманітарної допомоги з її розподілом силами ООН. Практично це означає, що ХАМАС знову контролюватиме розподіл допомоги, використовуючи її для фінансування своїх потреб — принаймні протягом терміну перемир’я. Причому перемир’я, можливо, буде продовжено, якщо президент Трамп вирішить примусити Ізраїль до переговорів про завершення війни в рамках гарантій, які він повинен надати ХАМАСу. Навіть якщо ці гарантії будуть сформульовані розпливчасто або у вигляді президентської заяви, вони зобов’яжуть Ізраїль продовжити переговори з організацією.
Автор: Цві Барель
Джерело: “ХаАрец“
Фото: AP Photo Abdel Kareem Hana
