Вже рік у Газі діє неконтрольована група під прикриттям ЦАХАЛу
Їх можна побачити по всьому сектору Газа — майже всюди. Групи людей керують важкою інженерною технікою з однією метою — руйнування. Це не частина організованої військової структури, а невеликі команди, створені з приватної ініціативи. Цивільні, багато з яких — поселенці, мобілізуються до резерву через підрядні компанії. Мета — зносити будівлі та тунелі. Або, як частіше самі ж учасники кажуть: «зрівняти Газу із землею».
Командири, офіцери та резервісти розповідають, що шлях до виконання цих завдань для таких груп майже повністю відкритий: над ними немає серйозного контролю; армія не завжди знає, хто ці люди; учасники команд часто не дотримуються заходів безпеки і вже не раз наражали на небезпеку життя солдатів та беззбройних палестинців.
Особливо виділяється група під назвою «Сила Урія». У ній 10–15 операторів важкої техніки, і вона діє в Газі майже рік, постійно змінюючи зони операцій, останнім часом — у Хан-Юнісі.
Ім’я, яке знову і знову згадується у цьому контексті — Бецалель Зіні, брат генерала запасу Давида Зіні, призначеного майбутнім головою ШАБАКу.
«Люди з “Сили Урія” можуть і справді відкривати тунелі, — каже командир, який обіймає ключову посаду в резервній бригаді, що до недавнього часу діяла в Газі. — Але вони також дозволяють собі робити речі, які викликають серйозні питання».
За його словами, вони відправляли бійців, які їх охороняли, в тунелі та будівлі, які ще не були перевірені й схвалені інженерними підрозділами дивізії.
Солдат, який останні місяці займався охороною цієї групи, розповів «ХаАрец», що в кількох випадках бійцям наказували наближатися до нещодавно виявлених шахт або охороняти роботи в будівлях, де ще не було відомо, чи є там вибухівка або бойовики.
Іноді ризик перетворювався на трагедію.
«Авраам Азулай, якого застрелив бойовик, що підібрався прямо до його бульдозера, теж був частиною “Сили Урія”», — розповів «ХаАрец» офіцер інженерних військ, який служить у секторі.
Це сталося близько двох місяців тому в Хан-Юнісі. Аврааму Азулаю було 25 років. Він був поселенцем із Іцхара і займався знесенням будівель в одному з районів Хан-Юніса.
Армія тоді заявила, що двоє терористів змогли підібратися до бульдозера, витягти Азулая з кабіни, відібрати в нього зброю та застрелити.
Проте, за словами командира, знайомого з деталями інциденту, це не вся правда:
«У ЦАХАЛ не розповіли всієї правди про цей випадок. Ніхто серйозно не питає, як взагалі могло статися, що водій бульдозера працював у зоні, не очищеній від бойовиків, і один із них зміг безперешкодно потрапити до кабіни. Ніхто не пояснює родині, наскільки серйозною була недбалість».
Відсутність контролю та хаос на місцях
Командири та бійці на місцях не здивовані — особливо тим фактом, що група діяла в зоні, не очищеній від бойовиків.
«Вони не звітують про своє місцезнаходження та виконувану роботу — ні батальйонам, ні бригаді, ні дивізії, — каже один із командирів. — Усі наші сили це знають, але незрозуміло, хто взагалі контролює вхід цієї групи в бойові зони».
Згідно з армійськими правилами, кожен солдат, підрозділ або цивільна команда, яка заходить у сектор Газа, має бути офіційно зареєстрована. Списки передаються до штабу, щоби переконатися, що кожен, хто зайшов, — також вийшов.
Ці правила дотримуються й суворо контролюються стосовно великих підрядників, які працюють через Міноборони.
Але у випадку незалежних груп, за словами численних джерел, панує повна відсутність контролю.
«Ми втрачаємо бійців, бо тут панує хаос, — каже один зі співрозмовників. — Кожен тракторист став “інженером” і радить командирам, чи можна заходити в будівлі або перевіряти тунелі. Те, що ЦАХАЛ закриває на це очі і навіть не проводить перевірок — головна проблема. Саме це і призведе до нових жертв».
Однак ідеться не лише про ризики для тих, хто працює з цією групою, чи для солдатів, які їх охороняють.
Військове джерело розповіло, що в діяльності «Сили Урі» використовується процедура, яку називають «Платформа».
За цим загадковим терміном, пояснює джерело, ховається набагато відоміша практика, заборонена міжнародним правом ведення війни.
«На палестинця надягають захисне спорядження і відправляють у щойно виявлений тунель, щоби перевірити, чи є там “знахідки”», — пояснює джерело.
Під «знахідками» в армійській термінології розуміють вибухові пристрої, бойовиків або інші загрози для життя.
Це не нова практика. Як повідомлялося в розслідуванні «ХаАрец» у серпні минулого року, йдеться про давно відому процедуру, коли сили на місцях використовують палестинців.
Раніше вона називалася «Сусід», близько року тому — «Процедура Комар», тепер її називають «Платформа». Схоже, єдине нововведення — це назва.
«Сили Урія», як і інші незалежні команди, не з’явилися нізвідки. На них був шалений попит
«На початку війни в кожної бригади було приблизно 20 броньованих бульдозерів, готових до використання, — каже військове джерело, знайоме з інженерними військами в Газі. — Сьогодні в нас немає й десяти, і навіть у тих, що є, не завжди є професійні оператори».
Саме тому, за його словами, «кожен командир бригади, а іноді й командир батальйону, який хоче просуватися вперед у боях, залучає такі сили».
Проте саме ця свобода дій і створює підґрунтя для серйозних проблем. «Ці сили, — наголошує джерело, — переміщуються з місця на місце, при цьому дивізійний інженер навіть не знає про їхню присутність, а самі вони не підпорядковуються напряму командирам, відповідальним за сектор».
ЦАХАЛ залучає цивільні сили у секторі Гази для виконання інженерних робіт двома способами.
Перша група — це підрядники із землерийних робіт, які виконують великі інфраструктурні завдання: прокладають дороги, зносять будівлі та відкривають тунелі.
Відповідальні особи в цих компаніях відомі Міноборони як ліцензовані підрядники, їм видаються контракти відповідно до обсягів роботи. Їхня діяльність координується з командиром інженерних сил дивізії або округу, виконується за погодженням з військовими на місцях і суворо відповідає оперативним планам ЦАХАЛу.
Але випадок «Сили Урія» та інших незалежних груп — інший. За словами джерел, ідеться про групи, учасників яких набирають через соцмережі, переважно серед поселенців, причому багато з них — відомі активісти крайнього правого крила на територіях.
«У ЦАХАЛу немає достатньо сил і техніки, щоб виконувати покладені завдання, — каже досвідчений командир інженерних військ у секторі. — Великі компанії приїжджають із якісною технікою та професіоналами, які знають, що робити».
«Ми чудово розуміємо, що це неправильно, але всі воліють заплющувати очі», — зізнається джерело. З тим, що в секторі катастрофічно бракує інженерних підрозділів, сперечаються одиниці.
«Сказати, що “бракує” — це нічого не сказати, — зазначає один із командирів. — Одна з наших найбільших головних болей — відкрити дорогу за допомогою фронтального навантажувача, щоб розчистити шлях від залишків вантажівок з гуманітарною допомогою. Навіть просто призначити операторів техніки — ціла проблема: треба погодити їхню присутність, знайти людей, а потім ще й сперечатися, бо інший батальйон теж вимагає їх собі».
Саме тут майже природно з’являються цивільні команди, які не просто готові допомагати, а буквально рвуться до цього. І йдеться не лише про ідеологічну мотивацію.
Це підтверджує нещодавнє оголошення про набір персоналу, опубліковане одним із підрядників: «Потрібен оператор екскаватора (40 тонн) для робіт зі знесення в секторі Гази». Графік роботи — з 7:00 до 16:30. Запропонована зарплата — 6 000 шекелів за день (приблизно 1 770 доларів), плюс дизель за рахунок ЦАХАЛу.
Це колосальна сума для цієї сфери — і не лише для неї.
Номер телефону в оголошенні належить жителю мошаву Неве на півдні Ізраїлю. «ХаАрец» зв’язалася з ним і запитала, як він набирає резервістів і як працює ця група, але він відмовився відповідати на запитання.
«Спробували їх відтіснити»
Бецалель Зіні — фігура досить маловідома. На відміну від свого брата Давида і навіть його дружини, яка, як нещодавно писала газета «ХаАрец», у своїй книжці стверджувала, що «зносити будинки в Газі — це заповідь», сам Бецалель Зіні майже не фігурує ні в медіа, ні в соцмережах.
Йому 50 років, він є власником компанії «Бецалель Зіні — Ініціативи та Проєкти», юридична адреса якої збігається з його місцем проживання в поселенні Офра. В описі компанії зазначено, що вона займається «виробництвом і логістикою».
Приблизно два місяці тому його ім’я з’явилося в дописі журналіста «ХаАрец» Урі Місґава, де він був названий ключовою фігурою «Сили Урія».
У відповідь на це пресслужба ЦАХАЛу заявила, що перевірка показала: Бецалель Зіні не є частиною цієї групи і не перебуває на обліку як активний резервіст. А щодо самої «Сили Урія», то армія стверджувала, що йдеться про компанію, найняту Міністерством оборони.
Втім, після того як у розпорядження «ХаАрец» у ході підготовки цієї статті надійшли нові свідчення про діяльність «Сили Урія» та участь Бецалеля Зіні в ній, пресслужба ЦАХАЛу спробувала надати додаткові роз’яснення.
Спочатку в армії заявили, що Зіні очолює “Сили Урія”, однак при цьому продовжували наполягати, що йдеться про підрядну компанію, яка діє під відповідальністю Міноборони.
Пізніше позицію знову скоригували та повідомили: «“Сили Урія” — це підрозділ резервістів із різних частин, які керують інженерною технікою типу багерів (підземних екскаваторів) у південній частині сектору Газв».
При цьому ЦАХАЛ підтвердив, що “Сили Урія” не пов’язані з компаніями-підрядниками, які працюють у секторі.
Спроби увійти в Газу без завдання
За даними військового джерела, Зіні та “Сили Урія” намагаються проникнути до Гази разом із кількома батальйонами, не маючи конкретного завдання, і командуванню не зовсім зрозуміло, що саме вони там шукають.
Нещодавно в кількох штабах було видано розпорядження, адресоване всім підрозділам: якщо члени “Сили Урія” просять дозволу на вхід до сектору, їм слід відмовити, за винятком випадків, коли їхня діяльність відомо узгоджена й схвалена відповідною бригадою.
Із заяви джерела випливає, що такі винятки трапляються вкрай рідко: «Ніхто не горить бажанням їх використовувати, і ми вже намагалися відтіснити їх із нашого сектору».
«Я знаю і Бецалеля Зіні, і “Сили Урія” — і це дуже проблематично, — зізнався офіцер інженерних військ, який обіймає ключову посаду в секторі. — Не секрет, що в Південному командуванні хотіли б знайти краще рішення».
За його словами, нові броньовані бульдозери вже прибули до Ізраїлю, але буде потрібно час, щоб підготувати їх до бойових умов. «Тому в армії воліють заплющувати очі, бо іншого виходу просто немає».
Офіційна позиція ЦАХАЛу
У відповідь на запит «ХаАрец» пресслужба ЦАХАЛу заявила: «“Сили Урія” — це організований підрозділ резервістів із різних частин, які керують інженерною технікою типу багерів у південній частині сектору Газа. Це повноцінний військовий підрозділ, не пов’язаний із підрядними компаніями, які діють у секторі. Підрозділ підпорядковується дивізії Гази та працює у взаємодії з її бригадами й частинами, допомагаючи військам і організовуючи територію».
Далі в заяві наголошується: «До складу “Сили Урія” входять резервісти з різних секторів ізраїльського суспільства, які ризикують власним життям і вже провели близько 600 днів у резерві заради досягнення цілей війни. Усі твердження про те, що це “неорганізована сила”, яка діє так, що наражає на небезпеку солдатів, — хибні й безпідставні».
Щодо Бецалеля Зіні, ЦАХАЛ зазначив: «Він служить у резерві як відповідальний за логістичне забезпечення бійців цього підрозділу — займається доставкою їжі та необхідних ресурсів. Він особисто не керує технікою, не обіймає командної посади в підрозділі й не приймає рішень щодо бойових завдань. Діяльність бійців визначається командуванням дивізії та узгоджується з потребами командирів частин, із якими вони взаємодіють».
Янів Кубович, Йеошуа (Джош) Брейнер, «ХаАрец»
Фото: пресслужба ЦАХАЛу
