Ворог, з яким не домовитись. Як Ізраїлю діяти проти Ірану?
Ізраїль має досвід укладання миру і навіть перетворення колишніх ворогів у відносних союзників – як сталося з Йорданією та Єгиптом. Але що нам робити з таким заклятим ворогом, як Іран? Режим аятол прагне знищити Ізраїль і не готовий до будь-якого діалогу. Якою має бути ізраїльська стратегія проти Ірану у довгостроковій перспективі? Відповідь дають три авторитетні експерти у сфері безпеки.
В одній з недавніх дискусій у телестудіях новин Сіма Шайн була, мабуть, єдиною, яка кинула виклик самовдоволенню, яке панувало в ефірі.
Інші учасники говорили про те, що вбивство в Тегерані лідера ХАМАСу Ісмаїла Ханії було оперативним успіхом і відновило стримування Ізраїлю. І тоді Сіма Шайн, колишня глава відділу досліджень у «Моссаді», яка нині керує програмою з вивчення Ірану в Інституті досліджень національної безпеки (INSS), поставила одне просте питання.
“Якщо усунення Ханії призведе до ракетного удару Ірану по Ізраїлю, – запитала вона, – то яким чином воно посилило ізраїльське стримування?”
У студії пропустили це гостре запитання та продовжили обговорення. Адже не може бути, щоб ізраїльська система безпеки, з її високими оперативними можливостями, не продумала питання Шайн заздалегідь. Таким чином, учасники уникнули серйозної стратегічної дискусії, яка витікала з цього питання.
Але це критично важлива дискусія, яку слід вести. Що нам робити з таким жорстоким ворогом як Іран, якщо він прагне знищити Ізраїль і не готовий до жодного врегулювання? Якою має бути довгострокова стратегія Ізраїлю щодо Ірану?
Відповідь, виявляється, починається з того, щоб не треба хизуватися перед іранцями – зухвалою ліквідація в серці Тегерана, змушуючи їх атакувати Ізраїль у відповідь.
«У квітні, після ліквідації в Дамаску (високопоставленого члена КВІР на території іранського посольства) Ізраїль помилився в оцінці реакції Ірану»,— каже Амос Ядлін, колишній голова Управління розвідки Генштабу ЦАХАЛу, який у минулому також 10 років очолював Інститут досліджень. (INSS).
У квітні 2024 року оцінка полягала в тому, що Іран не хотів би брати участь у прямій військовій відповіді Ізраїлю. Вона виявилася невірною. До липня слід було б з більшою ймовірністю припустити, що іранці дадуть відповідь безпосередньо — враховуючи той факт, що Ханію ліквідували серед Тегерана, зазначає Ядлін.
“Ставка на силу ізраїльського стримування та побоювання Ірану – це стратегічний ризик”, – підкреслює він.
Майже всім в Ізраїлі, хто займається довгостроковою стратегічною військовою аналітикою і особливо тим, хто знає іранців, важко зрозуміти, чим керувалися ті, хто вирішив ліквідувати Ханію в центрі Тегерана.
«Це блискучий оперативний успіх, – каже Сіма Шайн, – але що ми від цього отримали? П’ять хвилин ми думали, що ми Джеймси Бонди, але насправді загнали іранців у кут, що змусить їх відповісти».
Давид Іврі, один із головних ізраїльських експертів з безпеки, колишній командувач ВПС Ізраїлю та голова Ради нацбезпеки, теж не розуміє цей крок. Головним чином через вибір часу для ліквідації.
«Я не став би робити жодних дій, які можуть призвести до регіональної війни, до виборів у США в листопаді. Тому що США можуть не захотіти нам допомогти», – каже він.
Експерти загалом згодні з тим, що не варто розпочинати пряму війну з Іраном – головним чином тому, що це буде марна війна.
Іран знаходиться за тисячі кілометрів від Ізраїлю. А ще це величезна країна — 90 мільйонів громадян, і територія уп’ятеро більша, ніж у Німеччини, яку неможливо завоювати.
Таким чином, будь-який прямий військовий конфлікт проти Ірану обов’язково буде ракетною війною і, швидше за все, переросте у тривалу війну на виснаження, в якій Ізраїль лише зазнає шкоди.
«Не можна весь час боротися поодинці проти всіх»
То що нам робити? З цього приводу серед експертів є фундаментальні розбіжності. Вони стосуються концепції стримування. Одні вважають, що Ізраїль має відновити військове стримування Інші кажуть, що головне – будувати регіональний антиіранський союз.
“Іран – вразлива країна”, – говорить Амос Ядлін. — Вони бачили, що ми атакували нафтовий порт хусітів у Ходейді. І вони дуже добре пам’ятають, що мають нафтові порти, вразливі до наших атак. Це факт, що після Другої ліванської війни ми мали 17 років тиші з «Хізбаллою», і іранці теж не наважувалися відповісти на вбивства своїх фізиків-ядерників, які вони приписували Ізраїлю».
«У квітні 2024 року Іран вперше наважився атакувати Ізраїль безпосередньо, можливо, після того, як побачив, як протягом семи місяців Ізраїль насилу придушував свого найслабшого ворога в секторі Гази і не боровся з «Хізбаллою» на півночі, — продовжує Ядлін. — Це стримуючий імідж, який треба відновити».
З іншого боку, Іврі та Шайн повністю відкидають можливість прямої атаки Ізраїлю на Іран.
«Я не розумію сенсу постійно нападати на всіх, – каже Шайн. — Ми маленька країна, Іран величезна. Який удар у відповідь ми можемо завдати по них? Якщо нам не вдалося знищити маленьку ящірку в секторі Газа, то як ми зможемо знищити голову змії – Іран?
Іврі ще радикальніший. На його думку, стримування сильно переоцінене.
«Стримування не є основою національної безпеки, – каже він. — Єдине, що сприяє стримуванню, це політичні угоди. Згадайте, після блискучої перемоги у Шестиденній війні ми одразу ж скотилися у війну на виснаження, а після хворобливої поразки у війні Судного дня ми досягли ідеального стримування – мирного договору з Єгиптом»
Іврі також нагадує, як прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Шамір вирішив не відповідати на ракетну атаку Ірану під час війни у Перській затоці 1991 року. Шамір побоювався, що це спричинить розпад регіональної коаліції, яку США створили проти Саддама Хусейна.
«Шамір вважав, і мав рацію, що відносини зі США важливіші, ніж точкове стримування», — наголошує він.
У той же час, Іврі визнає: важко довіряти угодам із ворогом, який прагне знищити Ізраїль. Так, «Хізбалла» порушила всі домовленості з нею, починаючи ще з операції «Литані» у 1970-х роках. Тому екс-командувач ВПС вважає, що застосування сили проти іранських проксі-сил цілком допустиме.
“Ізраїль не може дозволити собі виявляти слабкість, – підкреслює він, – але він також не може весь час воювати наодинці проти всіх”.
В принципі, Ядлін також погоджується з тим, що правильним кроком для Ізраїлю буде зосередити свої атаки на «Хізбаллі» та хуситах, щоб стримати їх, а також запобігти «об’єднанню фронтів», яке так просувають Іран і ХАМАС.
Щодо самого Ірану, всі згодні з тим, що найкращою стратегією є побудова регіональних оборонних стратегій на чолі зі США. Ядлін пропонує додати до цього ще й атаки по стратегічно вразливих точках Ірану.
«Іран — країна зі слабкою економікою, де народ ненавидить правлячий режим, — каже Шайн, — чинити тиск на іранців важливо і правильно. Але це має бути скоординований міжнародний тиск — наполегливий та послідовний. Тому що від Обами до Трампа та Байдена американці постійно змінювали свою стратегію».
«Нам потрібно відтісняти іранців через регіональну коаліцію: піти на врегулювання у Газі, з поверненням викрадених, віддати щось Палестинській автономії, підписати угоду із Саудівською Аравією. Це просто зведе з розуму іранців, — вважає Сіма Шайн. — Ізраїльсько-палестинський конфлікт є тим паливом, яке підживлює регіональну нестабільність. Якщо ми зменшимо градус конфлікту, то конфлікт іранцям нема сенсу весь час розпалювати».
«У квітні наше стримування проти Ірану було порушено через нашу слабкість. Спосіб відновити стримування – це відновитися самим: відновити економіку та суспільство, дати відпочинок резервістам, відновити відносини зі США та побудувати регіональні альянси».
Іврі каже, що не треба воювати проти такої країни, як Іран. Провідною стратегією Ізраїлю мають бути оборонні союзи та виграш часу.
«Виграш часу – наша стратегія, допоки в Ірані не відбудуться довгоочікувані зміни, як трапилося в Єгипті, і поки ми не зможемо досягти з ними угоди. До того часу нам потрібно боротися з ними — але з мінімальними військовими збитками, — каже він. — Оборонний союз із США захищає національну безпеку набагато більше, ніж будь-яке стримування. Він буде нашим стримуючим фактором».
У будь-якому випадку експерти зі стратегії сходяться на думці, що всі сторони на Близькому Сході, включаючи Іран та «Хізбаллу», наразі не зацікавлені у повномасштабній регіональній війні. Тому розумно з боку Ізраїлю не наполягатиме на такій війні.
Автор статті: Мейрав Арлозоров;
Фото: TheMarker
