«Виїхали і не знаємо, що буде далі». Ізраїльтяни, які залишилися без домівки
38-річний Дан – житель прикордонного селища на півночі Ізраїлю. У перші дні війни йому довелося евакуюватися, а на початку квітня він поїхав до Греції. Дан не знає, коли повернеться до Ізраїлю.
«Після евакуації я тричі переїжджав із однієї квартири на іншу, — розповідає він. – Я винаймав житло на короткий термін, у суборенду – так це обходилося дешевше. Коли мені знову треба було переїжджати – або в Пардес-Хану, або в Міцпе-Рамон, я задумався. Власники компанії, в якій я працюю, сказали, що їм байдуже, де я перебуваю: ми все одно працюємо у Zoom. Мені було зрозуміло, що війна не закінчиться скоро, і я вирішив поїхати за кордон, на два місяці. Але коли вони пройшли, то я подумав: навіщо мені повертатися? Я все одно у стані невизначеності – що тут, що там”.
У такій ситуації виявився не один Дан. Не потрібні звіти Центрального статистичного бюро для того, щоб приблизно оцінити кількість ізраїльтян, які тимчасово або назовсім залишили країну через «ситуацію». Таких чимало.
Ця тема постійно спливає у соціальних мережах та у розмовах з друзями. Не тільки одинаки, а й сім’ї шукають житло за кордоном – на оренду або для купівлі. Багато хто каже, що хоче просто «провітритися», але при цьому важко назвати навіть приблизно дату, коли вони повернуться до Ізраїлю.
«На валізах» зараз живе безліч ізраїльтян. Серед них – не лише евакуйовані, такі як Дан.
Але можна навести точні цифри. Кількість людей, які здали свої речі на довготривале зберігання, цього року різко зросла.
“Авія ахсана” – найбільша ізраїльська компанія, що надає такі послуги. За словами представників компанії, з січня по квітень 2024 року кількість її клієнтів зросла на 20% порівняно з тими ж місяцями минулого року. Кількість тих, хто здає на зберігання речі у зв’язку з тимчасовим виїздом за кордон, збільшилася вдвічі.
«У травні попит на наші послуги продовжив зростати, – каже заступник генерального директора компанії «Авія ахсана» Міхаель Пораз. – Минулого року через тимчасовий виїзд за кордон у нас залишали речі 4%-5% клієнтів. Нинішнього року аналогічний показник становить 8%, і він зростає кожного місяця. Можливо, він ще вищий, оскільки не всі наші клієнти, які тимчасово виїжджають за кордон, повідомляють нам про це. Наприклад, деякі пишуть в анкетах, що з’їхали з однієї квартири, і поки що не знайшли іншу. Цілком можливо, що вони вже покинули Ізраїль, але ми про це не знаємо».
«Є ще один тренд – довга сімейна подорож, — розповідає Пораз. – Вона набирає популярності вже протягом двох-трьох років. Це подорож не на два-три місяці, а на рік-другий. Люди залишають країну не для того, щоб працювати за кордоном, а для того, щоби подорожувати. У цьому випадку теж не завжди зрозуміло, чи вони збираються повертатися».
Інші компанії, які приймають речі на тимчасове зберігання, повідомляють про ту саму тенденцію. Щоправда, не погоджуються щодо її масовості.
«Ми відзначаємо трохи збільшення кількості клієнтів, які вдаються до наших послуг через тимчасовий від’їзд за кордон, — каже генеральний директор і власник компанії «Юбікс» Давид Шалом. – Можливо, це люди, які мають подвійне громадянство, і вони вважають за краще перебувати зараз у більш безпечних місцях».
А в компанії «Гіваті» кількість клієнтів, які здають речі на зберігання у зв’язку з тимчасовим виїздом за кордон, зросла швидко та різко. «Багато хто їде зараз до Таїланду та Канади, — розповідає власник компанії Даніель Іцхак. – Здебільшого це жителі центру країни. Минулого року 10% клієнтів зверталися до нас у зв’язку з виїздом за кордон, цього року – 35%. Ця хвиля почалася у лютому. З того часу ніхто з тих, хто здав тоді речі, до Ізраїлю не повернувся. У жовтні минулого року до нас зверталися багато жителів півдня країни, а в лютому до нас ринув потік жителів півночі. Ці клієнти замовляють і упаковку речей, та їх доставку. Ми виїжджаємо до їхніх будинків, пакуємо все і доставляємо на наш склад».
“Квиток в один кінець”
Рої одружений, у нього четверо дітей, наймолодшому з яких лише півтора роки. Разом із сім’єю він виїхав за кордон у листопаді 2024 року, і поки що не збирається повертатися.
«Я вже звик працювати віддалено, — розповідає Рої. – Уперше ми надовго виїхали за кордон у 2019 році. Повернулися лише за три роки. Ми хотіли об’їхати весь світ, і спершу вирушили до Таїланду та Сінгапуру. Але почалася епідемія коронавірусу, і ми провели два з половиною роки в Таїланді. Це було прекрасно”.
«Цього разу ми поїхали у листопаді 2023 року. Але насправді план подорожі ми почали складати задовго до початку війни, — веде далі Рої. – Ми вже побували у Таїланді та В’єтнамі. Зараз ми на Філіппінах, а наступного тижня вилітаємо на Шрі-Ланку. Потім збираємося вирушити до Японії та Австралії, а початок наступного року зустрінемо в Індії, в Гоа. Ми всюди беремо квиток в один кінець».
«У подорож ми вирушили разом із ще 16 сім’ями, — розповідає Рої. – Я став керівником групи. У травні 2023 року я опублікував пост, де повідомив, що ми шукаємо сім’ї з дітьми відповідного віку, які бажають приєднатися до нас. Я отримав багато звернень, але після 7 жовтня їхня кількість різко зросла. Нашою пропозицією зацікавилося близько 300 сімей. Ми не у відпустці, а працюємо віддалено. Справа в тому, що все більше людей втрачає впевненість у завтрашньому дні. Вони хочуть жити просто зараз».
Чи повернуться вони до Ізраїлю? «Ніхто з нас не збирався емігрувати, – каже Рої. – Але час нашої подорожі затягується. Зараз усі у нашій групі збираються побути за кордоном більше року. Повертатися поки що ніхто не планує, зокрема, через ситуацію. Усі працюють і заробляють, і для більшості з нас Ізраїль, як і раніше, є домом».
Аві – айтішник. Цього літа разом із дружиною та двома доньками він їде до США. Їхній від’їзд пов’язаний із політичною ситуацією в країні.
«Ми повернулися до Ізраїлю два роки тому, – розповідає Аві. – Тоді до влади прийшов «уряд змін» і можна було з оптимізмом дивитися у майбутнє. Ми хотіли, щоб діти виросли ізраїльтянами. Але останній рік видався дуже тяжким. Моя дружина, котра ніколи не цікавилася політикою, почала ходити на демонстрації. А потім почалася війна».
«Наразі мені запропонували роботу у великому американському стартапі, — продовжує Аві. – Ми житимемо в Остіні, в Техасі. Повертаючись до Ізраїлю, ми не думали, що тут ніколи не буде війни. Ми ж не наївні люди. Але щось надломилося у нашій довірі до держави. У вірі, що нас неодмінно захистять. Це дуже важке почуття».
«Коли ми вперше виїжджали на роботу до США, ми відчували приємне хвилювання, – розповідає Аві. – Зараз ми їдемо з важким серцем. Ми цього не хотіли. Але все тут дуже важко та заплутано, і ми, поживши за кордоном, знаємо, що може бути й інакше. Коли я був молодшим, мені важливо було жити тут і воювати. Але зараз я відчуваю втому. Я хочу, щоби мені дали спокійно жити. Якщо тут все заспокоїться, то я повернусь».
«Ми вирішили поїхати на рік до Європи, – розповідає Міхаль, мешканка центру країни. – Ми давно планували цю поїздку, тож вона не пов’язана безпосередньо з війною. Але і війна, і судовий переворот спонукали нас до того, щоб реалізувати свій намір. Мій чоловік каже, що кожного разу, коли його починають мучити сумніви, він відкриває соціальні мережі та переконується в тому, що зараз краще виїхати. Принаймні на якийсь час».
«Кожного разу, коли ми добираємося до дна, виявляється, що є ще нижче»
Багато ізраїльтян втратили впевненість у завтрашньому дні. Це пов’язано і з війною, що триває, і з політичною ситуацією в країні.
«Мені нелегко, – зізнається Дан. – Я був у Афінах, під час іранської ракетної атаки на Ізраїль. У цей момент мені було важко перебувати далеко від своєї країни. Це було дивне відчуття самотності. Але я не знаю, чи зможу повернутися і жити там, де хочу, тобто на півночі країни».
Рої розповідає, що виїзд його групи за кордон безпосередньо пов’язаний із подіями в Ізраїлі. «Все, що сталося протягом останніх двох років, переповнило чашу терпіння людей, — каже він. – Вони вже не хочуть брати участь у цих іграх. Численні демонстрації ні до чого не привели. Я, як і інші активісти, підняв білий прапор. Я здався, і чую те саме і від деяких інших людей. Люди зневірилися від того, що відбувається в країні, від відсутності у нас лідерів. Це дуже тяжке почуття. Щоразу, коли ми добираємося до дна, виявляється, що є ще нижче. І відчуття, що це ще не кінець, виштовхує людей за кордон».
Фото: Офер Вакнін
