Вікно можливостей
Різанина, що сталася 7 жовтня, ще буде багаторазово розслідувана. Поки що, у розпал війни нам важко усвідомити її значення повною мірою. Однак зрозуміло вже зараз, що вона стала визначальною подією в історії Ізраїлю. Визначальною, насамперед тому, що завдала шкоди основоположній ідеї, покладеній на створення Ізраїлю – що ця держава служить надійним притулком для єврейського народу.
Покоління за поколінням виховувалися на концепції: «Ми пройшли через погроми, пройшли через Голокост, але більше такого не станеться ніколи, тому що ми маємо свою державу і маємо ЦАХАЛ». Так, це не було ідеальним місцем для життя, іноді брудним, іноді жорстоким чи небезпечним, і завжди дорогим, але ми були готові миритися з його недоліками, тому що думали, були переконані в тому, що тут народ Ізраїлю, нарешті може жити в безпеці. Почуватися захищеним.
Коли нам довелося дізнатися, причому найжорстокішим способом, що ця базова передумова хибна, земля пішла з-під ніг. З того моменту ми всі ніби летимо у вільному падінні, в страху та тривозі, шукаючи щось нове, за що можна вхопитися.
Чимало ізраїльтян радикалізуються, знаходячи новий притулок у таборах націоналізму, расизму чи маккартизму. Першим об’єктом для атаки стали, зрозуміло, араби – людей вже заарештовували за публікації в соцмережах, де висловлювалася скорбота за загиблими дітьми в Газі. Слідом за ними настане черга «підступних лівих», а потім – усіх, хто не згоден з лінією нинішнього уряду. Ми надто багато разів у минулому були свідками подібного.
Навіть якщо зараз, під час війни, і будуть докладені нами якісь зусилля – хоча й не всіма – задля збереження єдності, то боюся, що коли бої закінчаться, ми опинимося в ще більш поляризованому і роз’єднаному суспільстві, ніж у місяці бурхливих протестів до війни. На нас чекають величезні розбіжності щодо майбутнього нашої країни і того шляху, яким потрібно йти.
Визначальна подія, серед іншого, веде до ревізії всіх основоположних передумов. Тому ми стали свідками «краху концепцій»: раптом багато постулатів, які десятиліттями вважалися вірними, виявилися помилковими. Від «праві сильні у питаннях безпеки» чи «конфліктом можна керувати нескінченно довго», через «миру в регіоні можна досягти і без палестинців» – і аж до «заміну Сполученим Штатам можна буде знайти в особі Путіна».
Після краху концепцій, що супроводжується заодно і вражаючим функціональним провалом майже всіх державних інститутів, стає ясно, що повернутися в ситуацію, що передує жахові, вже не вийде – навіть якщо деякі з політиків обманюють самих себе, вважаючи таке можливим.
І тут виникає рідкісний момент: мультисистемний крах змушує нас вибудовувати системи наново, військові та цивільні, – і водночас багато людей переглядають власний світогляд. Це справжнє Т-подібне перехрестя у розвитку ізраїльського суспільства, яке може у своєму шляху згорнути або у бік націоналізму та екстремізму, або до побудови покращеної держави та процвітаючого суспільства.
Є ті, хто вже зараз намагається грати на страху та гніві людей – а ці почуття різною мірою притаманні сьогодні кожному з нас – щоб створити тут державу, в якій не буде ні загальної рівності прав, ні свободи думок, а співпрацю між різними частинами суспільства підмінять експлуатація та придушення. Якщо ми дозволимо такому трапитися тут – плач стоятиме у поколіннях. Але я відчуваю, що ми все ще можемо вплинути на вибір шляху, яким ідемо.
У важкій кризі, в якій ми опинилися, я бачу унікальну можливість, рідкісне «вікно можливостей», яке, можливо, не відкриється ще багато років: побудувати тут країну, на яку ми заслуговуємо. Ізраїльське суспільство, показавши і продовжуючи демонструвати великодушність і величезну солідарність, прагне єднання та взаємної поруки. Наше суспільство заслуговує на більш справедливу і більш рівноправну державу, здатну на ділі убезпечити своїх громадян фізично та економічно, забезпечити їм освіту, охорону здоров’я та соціальні послуги на рівні розвинених країн світу та очистити системи влади та управління від корупції.
Багато хто говорить про чинний сьогодні екстремістський та антиліберальний уряд, який менш ніж за рік привів нас до цього мультисистемного краху. Вірно, що нинішній кабінет – мабуть, найгірший за всю історію Ізраїлю. Але цей колапс розпочався не у січні 2023 року. Процеси обмеження таких структур, як прокуратура чи суди; призначення беззубих ревізорів на посади державного контролера чи голови управління держслужби; ослаблення самих державних служб; удари по свободі преси; поширення корупції у всіх сферах діяльності; занедбаність усієї інфраструктури, від громадського транспорту і до лікарень – все це почалося багато років, якщо не десятиліть тому.
І коли всі ці дії не зустріли належної протидії – вони посилилися, розмили основи держави і наразі досягли свого піку.
Британці кажуть, що кожна нація має тих правителів, на які вона заслуговує. Вони праві. Протягом багатьох років ми дозволяємо вибраним особам творити все, що їм заманеться, не вимагаючи та не виставляючи їм жодних обмежень. Нам було зручно вважати політику чимось низьким, чим хороші люди не займаються. Але настав час подорослішати і зрозуміти, що, вимовляючи «я не займаюся політикою», ми лише віддаємо іншим важелі впливу та можливість змінювати наше життя. У випадку з нами – у найгірший бік.
Це має змінитись.
Я не маю на увазі, що завтра всім треба бігти у кнесет. Достатньо зрозуміти зв’язок між ліберальною демократією, в основі якої закладені цінності рівності та свободи, з сильними інститутами та сміливими її захисниками – і єврейською державою, яка процвітає та піклується про своїх громадян, у якій ми хочемо жити. Зрозуміти, що не можна здаватися, і вийти вимагати належного нам. У нас є вікно можливостей, яке в жодному разі не можна упустити.
Леонід Нєвзлін, видавець сайту “Деталі”. AP/Ohad Zwigenberg