Війна створила новий баланс, але шлях до угоди з Іраном ще далекий

Як і багато що в цій незвичній війні між Ізраїлем та Іраном, оголошення про припинення вогню у вівторок вранці також відбулося в дусі та стилі Дональда Трампа. Президент США написав посеред ночі (за ізраїльським часом): «Ізраїль і Іран майже одночасно звернулися до мене і сказали: мир!… Обидві нації побачать у своєму майбутньому любов, мир та неймовірне процвітання». Життя як реалітішоу — знову. І якби не сумна реальність, кульмінацією якої стало пряме й смертельне влучання ракети в будівлю в Беер-Шеві під час одного з останніх іранських обстрілів, можна було б посміятися.

Протягом майже двох годин — до трохи пізніше 07:00, коли набуло чинності припинення вогню — іранці продовжували запускати невеликі залпи ракет по території Ізраїлю. Цей обстріл продемонстрував послаблення іранської вогневої потуги, яка вже насилу здатна проводити масштабні та скоординовані атаки, а також уразливість в ізраїльській системі оборони.

Близько 10:30 було запущено ще дві іранські ракети, які перехопили в районі Хайфи та півночі країни. У відповідь на обстріл міністр оборони та начальник Генштабу заявили, що це порушення режиму припинення вогню і що Ізраїль найближчим часом відповість жорстко. Трамп висловив невдоволення наміром Ізраїлю завдати удару по Ірану і закликав країну «негайно відкликати пілотів додому».

Обстрілу Ізраїлю передував ракетний удар по найбільшій американській військовій базі в Катарі. Це виглядало як заздалегідь скоординована хореографія між сторонами — акт іранської відплати США за бомбардування ядерного об’єкта у Фордо в суботу ввечері. І справді, так і було. Трамп, зі своєю трохи дивною прямолінійністю, навіть подякував іранцям за те, що вони заздалегідь попередили його перед запуском ракет по американських солдатах. А тим часом на тегеранському телебаченні глядачам пояснювали, що американці нібито благали про припинення вогню через втрати в Катарі. Цікаво, чи знайдеться хоча б один іранець, який у це повірить.

12-денна війна з Іраном, на відміну від 615 днів, що їй передували в межах масштабної кампанії, яка розпочалася з терористичної атаки ХАМАСу 7 жовтня, наразі виглядає як вражаючий успіх. Ізраїль завдав Ірану сильного й несподіваного удару, який призвів до серйозного пошкодження його ядерних об’єктів, складів і пускових установок ракет, а також ланцюгів командування — від Корпусу вартових ісламської революції до проекту зі створення ядерної зброї. Американська атака по Фордо доповнила загальну і скоординовану операцію за участі Ізраїлю та найпотужнішої держави світу. Підтримка США проявилася тут не в словах, а в діях.

Мир без угоди?

Бомбардування не тільки відкинуло назад ядерну програму Ірану (хоча поки невідомо, наскільки саме), а й створило новий баланс стримування. Режим у Тегерані вклав сотні мільярдів доларів у свою ядерну та ракетну програму, а також у підтримку терористичних організацій по всьому Близькому Сходу. Зараз здається, що ця стратегія зазнала краху. Після того, як ВПС Ізраїлю змогли подолати системи ППО, Іран опинився повністю вразливим до ударів, і його об’єкти сильно постраждали.

Можливо, у довгостроковій перспективі почне хитатися й сам режим. Однак, попри гучно озвучене останніми днями в Єрусалимі та Вашингтоні бажання його повалення, це, схоже, не є головним пріоритетом Дональда Трампа. Судячи з його публічних заяв, які в останні два дні звучать дещо послідовніше, американський президент прагне якнайшвидше завершити війну і готовий повернутися до переговорів із представниками верховного лідера Ірану Алі Хаменеї.

Якщо режим припинення вогню збережеться, постане питання — чи здатен Трамп домогтися зобов’язальної угоди, яка висуне перед Іраном жорсткіші вимоги і буде супроводжуватися санкціями у випадку нових порушень. Спираючись на попередній досвід, іранський режим, найімовірніше, спробує затягнути переговори якомога довше, а потім знову вдатися до хитрощів і обману, щоб уникнути міжнародного контролю.

Альтернативою може стати неформальна домовленість без підписаної угоди, під гаслом «тиша в обмін на тишу». Ізраїль, а можливо й США, знову завдадуть удару по Ірану в разі порушення режиму припинення вогню. Але за відсутності чіткого документа виникає запитання — що саме вважатиметься порушенням? Чи має Ізраїль право атакувати у відповідь на будь-яке відновлення іранських робіт над ядерним проектом? Чи можна знову запровадити обмеження без розв’язання повномасштабної війни? І що сталося з тими 450 кг урану, збагаченого до 60%?

Чого вимагав Трамп?

Приблизно через дві години після набуття чинності режимом припинення вогню прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу виступив із докладною заявою. Він із гордістю повідомив про «усунення подвійної екзистенційної загрози — як ядерної, так і балістичної»; оголосив про завершення війни після досягнення її цілей і пообіцяв жорстко відповісти на будь-яке порушення режиму припинення вогню.

Але про що Нетаньягу не сказав — це зміст його переговорів із Трампом напередодні оголошення перемир’я. Чи вимагав американський президент від ізраїльського прем’єра поступок щодо Гази — припинення бойових дій (із великим запізненням), повного виведення ЦАХАЛу з сектору в обмін на звільнення всіх заручників і тіл загиблих? Можливо, він також наполягав на готовності до політичних зрушень у палестинському напрямі в обмін на нормалізацію відносин із Саудівською Аравією?

Адже Трамп не відмовився від своєї мрії про створення нової регіональної стратегічної коаліції, що включає Ізраїль і сунітські держави Перської затоки — і, можливо, про особисту нагороду у вигляді Нобелівської премії миру. Здавалося б, зараз — найвдаліший момент. Це може бути вигідно і Нетаньягу — шанс завершити затягнуту трагедію із заручниками й зупинити кровопролиття в секторі Газа.

Але все залежатиме від того, як сам прем’єр оцінює своє політичне становище. Його численні заяви, поїздки постраждалими містами, обережне повернення до телестудій (поки що лише на дружні канали) — усе це, схоже, вказує на те, що він серйозно розглядає прискорений вихід до виборів.

Проте провести вибори, поки національна рана — історія із заручниками — залишається відкритою, вкрай складно. І всупереч посланню, яке намагаються транслювати прихильники Нетаньягу, успіх 13 червня не стирає плями 7 жовтня. Досягнення на іранському фронті справді вражають і навряд чи були б можливі без наполегливості Нетаньягу та підтримки Трампа. Але вони не здатні затьмарити недавню історію — особливо поки прем’єр уникає визнання будь-якої відповідальності за те, що сталося в секторі Газа, і не приховує своїх намірів розпочати нову кампанію — проти демократичного устрою Ізраїлю.

Автор: Амос Харель

Джерело: «ХаАрец»

Фото: пожежно-рятувальна служба