Відновлюючи північ, уряд не враховує помилки, допущені на півдні
Як тільки було досягнуто угоди про припинення вогню на півночі країни, інспектори Податкового управління приступили до роботи в прикордонних селищах і кібуцах. Вони оцінюють шкоду, завдану війною приватним і громадським будівлям. Інспекторам належить ще чимало попрацювати, але вже зараз очевидно, що населені пункти півночі Ізраїлю постраждали набагато менше, ніж селища півдня, які зазнали нападу бойовиків ХАМАСу 7 жовтня.
На північному кордоні багато будівель були повністю або частково зруйновані внаслідок ракетних обстрілів і влучень протитанкових снарядів. Деяким будинкам завдало шкоди тривале перебування в них солдатів ЦАХАЛу. Проте на півночі немає населених пунктів, які повністю згоріли в результаті вторгнення бойовиків. Навіть у Метулі та Манарі, які найбільше постраждали під час війни, кількість пошкоджених будинків не можна назвати безпрецедентною. А Кір’ят-Шмона, яка регулярно зазнавала ракетних обстрілів, зрештою постраждала менше, ніж Ашкелон.
Тому в Податковому управлінні панує оптимістичний настрій. Там сподіваються, що наслідки війни в північних населених пунктах вдасться усунути за 60 днів, і їхні мешканці зможуть повернутися у свої домівки вже в лютому. Виняток становлять лише Метула та Манара. Їхнім жителям доведеться зачекати, поки їхні будинки, які найбільше постраждали внаслідок обстрілів з території Лівану, будуть відремонтовані або відбудовані заново.
Оптимістично налаштовані й працівники міністерства освіти. Начальниця північного округу Орна Сімхон тримає на особистому контролі ремонт постраждалих від обстрілів шкіл і сподівається, що до лютого його буде завершено. Не викликає у неї занепокоєння й комплектація педагогічного складу. З 16 000 школярів, евакуйованих з прикордонної смуги, 5000 продовжили навчання в спеціально створених для них тилових школах з тими самими вчителями. Можливо, деякі викладачі не захочуть або не зможуть повернутися в прикордонні селища вже в лютому — знайти їм заміну Сімхон планує за допомогою додаткових стимулів.
Разом з тим, поки міністерство освіти не збирається закривати жодної тилової школи. Дуже багато залежить від того, наскільки стабільним буде припинення вогню. Крім того, кожна місцева рада повинна буде вирішити питання про відновлення діяльності шкіл на своїй території. А це, головним чином, залежить від того, чи захочуть жителі прикордонних населених пунктів повернутися у свої домівки.
«Немає буферної зони»
Складається враження, що більшість евакуйованих не хоче повертатися. Про це, принаймні, свідчать висловлювання керівників місцевих рад. Багато хто з них назвав нинішню угоду про припинення вогню недостатньою і закликав жителів не повертатися до своїх домівок.
“У мене є своя правда, — каже голова місцевої ради Метули Давид Азулай. — Цю угоду не можна назвати хорошою, тому що вона не передбачає створення буферної зони. Бойовики “Хізбалли” знову повернуться у свої села, розташовані біля самого кордону. Жителі Метули самостійно вирішать, що їм робити, але я вважаю, що 20% сімей, у яких є діти, додому не повернуться. Чому Держава Ізраїль уклала угоду з терористичною організацією, яка хоче нас знищити?”
“Ми повернулися до реальності 6 жовтня, — висловлюється в тому ж дусі мер Кір’ят-Шмони Авіхай Штерн. — Ми розраховували на створення буферної зони, подібної до тієї, що існує на сирійському кордоні в районі Кунейтри. Це б не дозволило бойовикам “Хізбалли” відновити будівництво тунелів. Поки уряд не закликає жителів півночі повернутися до своїх домівок. Якщо становище не зміниться, я й сам не повернуся до Кір’ят-Шмони, і нікого не буду до цього закликати”. У будь-якому разі Штерн збирається додому не раніше початку наступного навчального року, та й цей термін — вересень — під питанням.
Враховуючи, що угода про припинення вогню з “Хізбаллою” є доконаним фактом, важко зрозуміти, що мають на увазі керівники місцевих рад. Щоб Метула і Кір’ят-Шмона залишилися стояти порожніми? Такий настрій поділяють далеко не всі жителі півночі.
“Останні події викликають у нас хороше відчуття, — каже голова місцевої ради Верхня Галілея Гіора Зельц. — У нас буквально відлягло від серця. Досконалих угод не буває — зараз досягнуто компроміс, з яким можна жити”. Зельц вважає, що більшість жителів місцевої ради не будуть чекати його заклику про повернення та додаткових урядових стимулів: 35% з них уже перебувають у своїх домівках. Решта 65%, за оцінкою Зельца, повернуться додому до початку лютого.
Ця різниця в підходах демонструє соціальний розрив між північчю та півднем країни. Більшість місцевих рад Західного Негеву — благополучні з фінансової точки зору, їхнє населення заможне. Цей регіон розташований недалеко від центру країни, і рівень життя там приблизно такий же, як у центрі. На півночі чимало бідних місцевих рад, розвитку яких заважає складна топографія та протяжний кордон. Біля кордону з Ліваном розташовано кілька арабських і друзьких сіл, жителі яких взагалі не евакуювалися. Незрозуміло, якою мірою враховуються ці населені пункти в планах післявоєнного відновлення півночі.
Безперервне урядове недбальство
До звичайних проблем півночі країни додається безперервне урядове недбальство. Абсурдним чином, замість того, щоб врахувати помилки, допущені при відновленні зруйнованих південних поселень, уряд на півночі наступає на ті самі граблі. Водночас те, що на півдні було зроблено добре, на півночі робиться протилежним чином. Результат виходить сумний.
Як завжди, корінь проблеми знаходиться в міністерстві голови уряду, генеральним директором якого є Йосі Шелі. Управління “Ткума”, створене для відновлення півдня країни, йому не підпорядковується. У перші дні після 7 жовтня уряд надав “Ткумі” повну незалежність. З точки зору ефективного управління це чудово, але з політичної точки зору — це катастрофа. Навіщо потрібна державна інстанція, якою ти не можеш керувати?
Щоб якось змінити цю ситуацію, при створенні північного управління “Ткума” уряд почав чинити перешкоди кандидатам на посаду його керівника. Вони обидва були змушені відмовитися від своїх намірів. В результаті уряд все-таки передав північне управління “Ткума” у відання Йосі Шелі. Так виникла інстанція, що не має можливості приймати самостійні рішення і змушена дублювати роботу інших міністерств. Її керівником був призначений генерал-майор запасу Еліезер Маром (“Чайні”).
Маром набрав у свій штат досвідчених управлінців, добре знайомих з роботою урядових установ. Серед них опинилися колишній генеральний директор міністерства абсорбції та мер Кацріна Діма Апарцев і колишня керівниця Об’єднання місцевих рад Західної Галілеї Ліат Коен. Однак у штаті північного управління виявилося лише вісім осіб. В управлінні “Ткума”, що займається відновленням півдня країни, працюють 70 співробітників.
В результаті рік і два місяці після евакуації 60 000 осіб і вже після досягнення угоди про припинення вогню не існує готової до виконання урядової програми відновлення півночі країни. Судячи з усього, пройде ще не один тиждень, перш ніж така програма буде представлена на затвердження уряду.
Імпровізація замість серйозної дискусії
За відсутності чітко розробленої програми обговорення відновлення півночі країни перетворилося на суцільну імпровізацію. Замість запланованих 31 мільярда шекелів п’ятирічний бюджет північного управління було скорочено до 15 мільярдів, без будь-якого професійного обґрунтування. Крім того, досі не вдалося визначити точні межі району, що підлягає післявоєнному відновленню.
Безліч питань залишаються відкритими. Наприклад, незрозуміло, чи включають виділені управлінню 15 мільярдів шекелів витрати на відновлення зруйнованих будинків і виплату підйомних евакуйованим, які повернуться у свої домівки до кінця поточного року. Крім того, неясно, це 15 мільярдів шекелів чи 12, або 10. Відповідь на це питання залежить від визначення меж району, що підлягає відновленню. А це має критичне значення. Якщо ви не розумієте, що саме ви хочете відновлювати, неможливо взагалі розпочинати роботу. Те ж саме відбувалося свого часу на півдні. Тепер ця ж помилка повторюється на півночі.
Поки що північне управління “Ткума” розробляє план відновлення населених пунктів, розташованих на відстані до 9 км від кордону з Ліваном. А політики, користуючись відсутністю чітких географічних критеріїв, тим часом роздають щедрі обіцянки жителям Хайфи та її передмість, Кармієля, Акко, Тверії та Цфата. Міністр Зеєв Елькін, який відповідає за роботу північного управління, вже заявив, що на відновлення цих міст потрібно виділити три мільярди шекелів, а прикордонній смузі (до 9 км від кордону з Ліваном) залишити лише 12 мільярдів. Ця заява міністра також була позбавлена будь-якого професійного обґрунтування.
У ситуації, що склалася, північне управління намагається робити все можливе. Зараз воно розробляє план роботи на 2025 рік, який включає відновлення постраждалих від обстрілів будинків і виплату підйомних жителям, що повертаються з евакуації. Управління планує додатково підтримати філію медичного факультету університету імені Бар-Ілана в Цфаті та промислову зону “Тефен”, впровадити інноваційні розробки в сільському господарстві. Найближчим часом передбачається також реалізувати програму міського оновлення в Кір’ят-Шмоні та зміцнити будинки на випадок землетрусу.
Війни «его»
Однак все це поки існує лише в теорії. Північне управління, як і «Ткума», перебуває зараз у віданні міністра Зеєва Елькіна, який не має серйозної політичної сили. Гідеон Саар і Елькін приєдналися до уряду Нетаньягу після того, як зрозуміли, що їхня партія на наступних виборах не пройде електоральний бар’єр.
Елькін — досвідчений політик, але існує побоювання, що інші міністерства не співпрацюватимуть з ним у реалізації планів північного управління. Можна сказати, що це підтверджується вже зараз. Між Елькіним та міністром розвитку Негева і Галілеї Іцхаком Васерлауфом вже почалася війна «его».
З точки зору відновлення півночі це не віщує нічого доброго. Єдине, що вселяє деяку надію — це успішне відновлення південних поселень. Цей досвід можна перенести на північ країни. Наприклад, за тією ж системою можна виплачувати підйомні мешканцям, що повертаються. Ті, хто повернеться до лютого, отримають максимальну суму, а ті, хто захоче почекати до початку нового навчального року, можуть це зробити — але ціною відмови від подарунка.
З точки зору ремонту пошкоджених будівель, роботи системи освіти та грошових стимулів жителі півночі можуть почати повертатися у свої домівки вже в лютому. Напевно, саме це і станеться в благополучних місцевих радах. Але в Кір’ят-Шмоні, Метулі та Шломі цей процес виявиться складнішим. Їхні жителі ще не знають, коли вони зможуть повернутися додому, а політики вже намагаються скоротити виділені на відновлення цих населених пунктів бюджети, передаючи додаткові кошти великим, важливішим з політичної точки зору містам.
Автор: Мейрав Арлозоров
Джерело: TheMarker
Фото: Гіль Еліягу
