Відключення електроенергії в Сирії можуть стати шансом для ізраїльських технологій
Сирія та її економіка долають наслідки кривавої громадянської війни. Політика Ізраїлю в Сирії в останні місяці була контрпродуктивною та недалекоглядною. Але в довгостроковій перспективі, якщо Ізраїль хоче зберегти свій північний кордон спокійним і вільним від іранського впливу, було б розумно співпрацювати з новим сирійським урядом у сфері розширення джерел енергії, здатних забезпечити країну енергією і повернути її населення до роботи. Раніше виробництво електроенергії в регіоні визначало викопне паливо, а тепер Ізраїль і Сирія можуть працювати спільно, щоб вивести на передній план альтернативні, “зелені” рішення.
У вівторок в енергосистемі Сирії сталася аварія, яка призвела до незапланованих відключень у Хомсі, Тартусі та Хамі на кілька годин. Вся інфраструктура, розташована в Алеппо, була сильно пошкоджена, і її зовсім не обслуговували протягом 14 років громадянської війни. Однак найнагальніша проблема, з якою зіткнулася існуюча енергосистема Сирії, — нестача палива. Міністр енергетики в тимчасовому уряді нещодавно повідомив, що Сирії потрібно буде 23 мільйони кубометрів газу і 5 тисяч тонн нафти на день, щоб забезпечити цілодобове електропостачання населення. Для виконання цього завдання Сирії потрібен буде масовий імпорт викопного палива.
До громадянської війни Сирія була експортером нафти. У 1968 році на нафтових родовищах Сирії почався видобуток, а в 1974 році тодішній президент Хафез Асад створив Сирійську нафтову компанію. Приблизно в той же час Радянський Союз допоміг Сирії розвинути гідроенергетику, створивши греблі Євфрат і Тішрін, а також ряд штучних озер, призначених для зрошення та забезпечення електроенергією. Колишній президент Сирії Башар Асад, який успадкував президентське крісло від свого батька в 2000 році, покладався в основному на сирійську нафту і газ і не розвивав ці проекти.
Вперше сирійський режим втратив контроль над нафтовими і газовими родовищами в 2014 році, коли в країну вторгнувся ІДІЛ. Завдяки піратському видобутку на родовищі Омар у східній частині Дейр-ез-Зура видобувалося 56 тисяч барелів нафти на день, і більша її частина продавалася приватним дистриб’юторам і посередникам. Протягом наступних чотирьох років коаліція на чолі зі США, яка боролася з ІДІЛ, взяла під контроль майже всі нафтові родовища Сирії. Однак загальна кількість видобутої нафти становила лише десяту частину від приблизно 350 тисяч барелів нафти на день, які сирійський режим міг видобувати в попереднє десятиліття. У контрольованих режимом частинах Сирії Іран задовольняв більшу частину потреб Сирії в електроенергії, постачаючи майже щодня 100 тисяч барелів нафти.
За останні кілька тижнів вакуум, що утворився після відходу Ірану, заповнила Росія, яка почала постачати сиру нафту щотижневими партіями в аналогічних обсягах. Ізраїль не заперечує, оскільки це відповідає прагненню прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу забезпечити присутність Росії в Сирії. Катар і Туреччина також залучені до енергетичного сектору Сирії: Катар пообіцяв постачати природний газ через Йорданію, а Туреччина вже кілька років постачає електроенергію на північ країни, в райони, утримувані повстанцями ще до падіння Асада.
Однак у районах, утримуваних режимом, лише невеликий відсоток будинків має більше кількох годин електрики на день. Очікується, що катарський газ додасть ще дві години на день електрики на півдні Сирії і дозволить Дамаску не вимикати світло вночі. Тим не менш, енергії не вистачає.
У середньостроковій перспективі газ з Ізраїлю — один із тих способів, якими Сирія може досягти своїх цілей з електрифікації країни. У дослідженні, написаному високопосадовими співробітниками Вашингтонського інституту в 2021 році, передбачається грандіозна схема, яка забезпечить електроенергією Сирію та Ліван через Йорданію за допомогою ізраїльського газу. Окрім політичних заперечень, які може мати Сирія проти отримання ізраїльського газу, у Дамаска немає можливості самостійно фінансувати інфраструктуру або ж поставки газу. Можливо, країни Перської затоки погодяться заплатити на початковому етапі, оскільки в загальних інтересах поставити Сирію на ноги.
Сирійці, швидше за все, віддали б перевагу поверненню до ситуації 2010 року, коли газ і нафта видобувалися на місці, перероблялися і надходили в електромережі. Однак це легше сказати, ніж зробити: через нераціональне управління нафтовими родовищами і пошкодження нафтопереробного заводу в Хомсі, а також — необхідність повної заміни дорогих трансформаторів на раніше побудованих електростанціях. Крім того, повернення сирійських нафтових і газових родовищ до повноцінного видобутку потребуватиме значних інвестицій від іноземних компаній, які, швидше за все, не погодяться на це без попереднього забезпечення безпеки району, схильного до атак.
Якщо місцевий видобуток нафти в Сирії буде відновлено, теоретично країна зможе переробляти більшу частину своєї продукції. Однак, навіть якщо Сирія досягне довоєнного рівня і зуміє відновити роботу електростанцій, що працюють на нафті, вона не зможе задовольнити потреби в електриці невеликої країни, що розвивається, з затребуваними кондиціонерами та інтернетом. Електрика — це і внесок в економічну продуктивність, і ознака того, що справи в економіці йдуть добре. А, як ми всі знаємо, сильна економіка швидше за все забезпечить у районі тишу.
Одним із способів виходу з ситуації, що склалася, і збереження енергетичної незалежності Сирії (а не залежності від Росії, як зараз) є створення сонячних електростанцій у пустелі, що займає 55% території країни. За допомогою нових технологій і акумуляторних батарей можна як мінімум подвоїти кількість енергії, яку зараз має Дамаск, і зробити це екологічно чисто, без викиду токсичних хімікатів у повітря і воду. Ізраїль повинен заохочувати до цього своїх союзників на Заході, особливо в Німеччині, де нинішній міністр закордонних справ від партії «зелених» (двічі за останні місяці відвідував Сирію) може бути зацікавлений у радикальному переосмисленні сирійської енергосистеми.
Сонячна енергетика і «зелені» технології з’явилися в Сирії відносно недавно, і їм могли б допомогти ізраїльські технологічні рішення, деякі з яких спеціалізуються на економії коштів і сухому кліматі. Наприклад, Ізраїль почав генерувати енергію вітру на Голанських висотах, що можна було б повторити на сирійській стороні — як на Голанах, так і на великих невикористовуваних територіях, таких як плато Аль-Хаммад. Ізраїльська платформа DeserTech також може запропонувати відповідні рішення, ґрунтуючись на своїх проектах в 11 африканських країнах. Це необхідно реалізувати і в Сирії, оскільки Сирійська пустеля з кожним роком наступає на Дамаск.
Ізраїль повинен допомогти у проведенні нових експериментів з виробництва екологічно чистої електроенергії в Сирії. Якщо це питання не вирішити найближчим часом, Сирія ризикує повернутися на хаотичний нафтовий ринок з потенційними партнерами типу Ірану, і знову пробудити нестабільність у регіоні. Сирійська держава також потребує законних доходів і централізованої організації для уникнення відновлення незаконної торгівлі наркотиками, піратського видобутку нафти і насильства на релігійному ґрунті — і це значною мірою відповідає інтересам Ізраїлю. Ключем до того, щоб допомогти Сирії допомогти самій собі, буде заохочення довгострокових рамок, а саме нової енергетичної парадигми, що сприяє більш світлому, безпечному і екологічному майбутньому.
Автор: Джоел Д. Паркер, науковий співробітник Центру близькосхідних та африканських досліджень імені Моше Даяна, що спеціалізується на політиці та історії Сирії
Джерело: «ХаАрец»
Фото: Depositphotos.com
