Від ізгоя до посередника: Туреччина Ердогана повертає собі роль у дипломатії навколо Гази

«Туреччина намагається пояснити ХАМАСу, який шлях є найкращим для створення майбутньої палестинської держави», — заявив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган журналістам у середу. Повернувшись із візиту до Азербайджану, президент повідомив, що президент США Дональд Трамп попросив його переконати ХАМАС прийняти його план щодо сектору Газа, що складається з 20 пунктів.

Слова «пояснювати» та «переконувати» — улюблені в лексиконі Ердогана, коли він говорить про своє посередництво — і не лише стосовно ХАМАСу.

На відміну від того, як він поводиться зі своїми ворогами всередині країни або противниками, з якими Туреччина воює, «тиск» і «погрози» не входять до його дипломатичного словника. Як і під час попередніх ініціатив, що почалися ще у листопаді 2023 року, Туреччина позиціонує себе як партнер у політичних процесах, які, за словами Ердогана, повинні здійснюватися «в дусі координації, взаєморозуміння та гнучкості».

На перший погляд, у Туреччини є кілька важелів впливу, які вона могла б використати проти ХАМАСу. У країні проживають кілька представників руху, які мають турецькі паспорти; деякі з них володіють будинками та бізнесами в Туреччині. Багато бойовиків ХАМАСу, звільнених у межах угоди щодо Гілада Шаліта, були депортовані саме до Туреччини і залишаються там донині.

Крім того, ХАМАС має широку фінансову мережу, створену Салехом аль-Арурі в період, коли він мешкав у Стамбулі — до своєї депортації звідти у 2015 році. До цієї мережі входять навіть компанії, що котируються на Стамбульській фондовій біржі.

Бізнес-імперія ХАМАСу ледь не призвела до того, що Туреччину внесли до списку спостереження FATF — міжнародної групи, створеної країнами G7 для боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.

Коли у 2024 році держсекретар США Ентоні Блінкен підняв питання про можливу депортацію лідерів ХАМАСу з Катару, прем’єр-міністр Мухаммед Абдель Рахман Аль Тані повідомив, що серед запропонованих самим ХАМАСом варіантів були Туреччина та Сирія. Зрештою, Катар переконав американців, що перебування лідерів ХАМАСу в Досі сприяє переговорам.

Туреччина ж, зі свого боку, вже показувала, що не боїться висилати політичних активістів, якщо цього вимагають її інтереси. Починаючи з 2022 року, коли Анкара намагалася відновити відносини з Єгиптом, уряд Ердогана обмежив діяльність «Братів-мусульман» — ідеологічних родичів ХАМАСу — наказавши закрити їхні медіаресурси і вислати кількох членів руху до Каїра.

З ХАМАСом ж Ердоган веде зовсім іншу гру.

Дві ролі

Анкара нині змушена балансувати між двома ролями. З одного боку, Трамп доручив їй разом із Єгиптом і Катаром сприяти укладенню угоди з Ізраїлем і переконати ХАМАС її підписати. З іншого — сам ХАМАС просить Туреччину стати гарантом виконання угоди — від припинення вогню та звільнення заручників до наступного етапу переходу Гази під міжнародне та палестинське управління за підтримки ще не сформованих багатонаціональних сил.

Ця подвійна роль ставить Туреччину у звичне для неї становище — посередника між ворогами, який намагається зберегти імідж «чесного брокера». Це нагадує її участь у зерновій угоді між Україною та Росією у 2022 році, коли Анкара зуміла виступити як добросовісний посередник, залишаючись членом НАТО, що постачає Києву безпілотники, але водночас відмовляючись приєднатися до західних санкцій проти Москви.

За такого підходу очікувати, що Ердоган почне погрожувати ХАМАСу або чинити на нього жорсткий тиск, — марно. Протягом багатьох років — значною мірою на вимогу Ізраїлю — Туреччину усунули від участі в «палестинському питанні».

Тепер же вона прагне повернути собі роль посередника й одночасно забезпечити місце в майбутній адміністрації Гази після війни. Саме це прагнення вже є для ХАМАСу певною політичною гарантією.

Хоча Анкара підтримала арабо-мусульманські резолюції Саудівської Аравії, у яких йдеться, що ХАМАС не повинен керувати Газою і має роззброїтися, Туреччина, ймовірно, стане тією силою, яка допоможе зберегти ХАМАС як політичний рух.

Очікування ХАМАСу від Туреччини значною мірою пов’язані з теплими відносинами Ердогана з Трампом. Ердоган сподівається, що американський президент доб’ється від Ізраїлю додаткових поступок і, можливо, навіть надасть письмові гарантії США, що Ізраїль не відновить війну після звільнення всіх заручників і виведе війська з Гази відповідно до чітко визначеного графіка.

Такий розклад вигідно відрізняє Туреччину від Єгипту й Катару. У Ердогана є прямий доступ до Трампа, а також, за словами турецьких посадовців, «цінні дипломатичні активи» для Вашингтона — від потенційної стабілізації ситуації в Сирії до скорочення імпорту енергоресурсів із Росії та багатомільярдних контрактів із Boeing і на постачання винищувачів F-16.

Президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі, навпаки, не був запрошений до Білого дому з 2019 року. Більше того, він скасував запланований візит раніше цього року через «План Рив’єри» Трампа, який у Каїрі розцінили як загрозу національній безпеці Єгипту.

А емір Катару шейх Тамім бін Хамад Аль Тані, хоч і залишається близьким союзником і бізнес-партнером Трампа, не користується довірою ХАМАСу, який сумнівається у здатності Дохи забезпечити ті гарантії безпеки з боку Вашингтона, на які він розраховує.

Довге залицяння

Спроби ХАМАС заручитися підтримкою Туреччини — далеко не нові. Ще у жовтні 2024 року голова Шури ХАМАС Мохаммед Дарвіш зустрівся з міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом і представив план, який передбачав звільнення всіх заручників в обмін на припинення війни та повне виведення ізраїльських військ. Тоді, коли Джо Байден ще перебував у Білому домі, категоричне неприйняття Ізраїлем як самої пропозиції, так і участі Туреччини поховало ініціативу.

Відтоді ХАМАС підтримував контакт із Анкарою. Дарвіш щонайменше двічі цього року зустрічався з Фіданом і главою турецької розвідки Ібрагімом Калином, який нині очолює турецьку делегацію на переговорах у Шарм-еш-Шейху.

Калин, який змінив Фідана на посаді керівника Національної розвідувальної організації (MIT) у червні 2023 року, є одним із найдовіреніших помічників Ердогана.

За освітою — філософ, випускник Джорджтаунського університету, фахівець з ісламської думки і професійний музикант, Калин уже давно перебуває в центрі турецької регіональної дипломатії — від контактів із сирійським керівництвом до переговорів із Робітничою партією Курдистану (РПК). Тепер саме йому доручено «зіграти мелодію», до якої зможе приєднатися ХАМАС.

За словами єгипетських і турецьких посадовців, шанси Калина довести цю тонку дипломатичну симфонію до успішного завершення сьогодні вищі, ніж будь-коли.

Калин має великий досвід у проведенні складних дипломатичних і політичних переговорів. Серед іншого — налагодження дипломатичних і військових зв’язків між Туреччиною та сирійським президентом Ахмедом аш-Шараа, коли той очолював організацію «Хайят Тахрір аш-Шам», а також переговори з Робітничою партією Курдистану (РПК), що завершилися заявою її лідера Абдулли Оджалана із закликом до розпуску та роззброєння організації.

Калин — професійний виконавець на багламі, виступав на концертах і навіть випускав альбоми. Як зазначають джерела в Єгипті та турецькі посадовці, саме він має «зіграти мелодію», у яку зможе вписатися ХАМАС, — і, за їхніми словами, його шанси на успіх зараз як ніколи високі.

Цві Барель, «ХаАрец»

Фото: AP Photo Alex Brandon