Від Гази до Ірану: уряд Нетаніягу ставить під загрозу виживання Ізраїлю

Найближчими днями Ізраїль має ухвалити історичні політичні рішення, здатні визначити його долю та долю всього регіону на кілька поколінь вперед. На жаль, Біньямін Нетаніягу та його політичні партнери вже неодноразово доводили, що не можуть ухвалювати такі рішення.

Політика, яку вони проводять багато років, привела Ізраїль на межу знищення. Досі вони не продемонстрували ані жалю про свої минулі помилки, ані бажання змінити курс.

Якщо вони продовжуватимуть визначати політику, то приведуть нас і весь Близький Схід до загибелі. Замість того, щоби поспішати воювати з Іраном, нам варто спочатку зробити висновки з невдач Ізраїлю за останні півроку війни.

Війна — засіб досягнення політичних цілей. Є один ключовий критерій, за яким слід оцінювати успіх у війні: чи досягнуто політичних цілей?

Після 7 жовтня Ізраїлю потрібно було звільнити заручників та роззброїти ХАМАС. Але це не мало стати єдиною метою.

Враховуючи екзистенційну загрозу, яку становлять для Ізраїлю Іран та його проксі-сили, Ізраїлю потрібно було зміцнити свій союз із західними демократіями, зміцнити співпрацю з помірними арабськими силами та працювати над встановленням стабільного регіонального порядку. Однак уряд Нетаніягу проігнорував усі ці цілі і натомість зосередився на помсті.

Йому не вдалося досягти звільнення всіх заручників, і він не роззброїв ХАМАС. Найгірше, що він навмисно влаштував гуманітарну катастрофу для 2,3 мільйонів палестинців у секторі Газа і тим самим підірвав моральну та геополітичну основу існування Ізраїлю.

Після шести місяців війни багато заручників все ще перебувають у полоні. ХАМАС все ще не повалений, але сектор Газа спустошений, тисячі його мешканців убиті, і більшість населення стала голодуючими біженцями.

Разом із Газою руйнується і міжнародний авторитет Ізраїлю. Тепер нас ненавидять навіть нещодавні друзі. Якщо почнеться тотальна війна з Іраном та його прихильниками, наскільки Ізраїль може розраховувати, що США, західні демократії та помірковані арабські держави ризикнуть заради нас і нададуть життєво важливу військову та дипломатичну допомогу?

Навіть якщо війні вдасться запобігти, як довго Ізраїль зможе протриматися у ролі держави-вигнанця? Ми не маємо величезних ресурсів, як у Росії. Без комерційних, наукових та культурних зв’язків із рештою світу, без американської зброї та грошей найоптимістичніший сценарій для Ізраїлю — стати Північною Кореєю Близького Сходу.

Багато громадян Ізраїлю заперечують те, що відбувається, а також причини цього. Зокрема, серйозність гуманітарної кризи у Газі. Саме тому вони й не можуть зрозуміти серйозність дипломатичної кризи, з якою ми зіткнулися. Коли ізраїльтяни бачать повідомлення про руйнування, бійню та голод у Газі, то стверджують, що це фейки або знаходять моральне та військове виправдання поведінці Ізраїлю.

Тим, хто поспішає у всіх наших бідах звинуватити антисемітизм, варто згадати перші тижні війни, коли Ізраїль мав безпрецедентну міжнародну підтримку. Американський президент, французький президент, німецький канцлер, прем’єр-міністр Великобританії та інші прем’єр-міністри, міністри закордонних справ відвідали Ізраїль і висловили свою підтримку у його боротьбі.

Міжнародна допомога надавалася як словом, так і зброєю. Великі партії озброєнь були терміново доставлені до Ізраїлю. Експорт зброї з Німеччини до Ізраїлю, наприклад, виріс у 10 разів. Без цього ми не змогли б вести війну в Газі та Лівані, а також готуватись до конфліктів з Іраном та його союзниками.

Тим часом у водах Червоного моря та Індійського океану зібрався міжнародний флот, щоб боротися з хуситами та тримати відкритим торговий шлях до Ейлата і Суецького каналу.

Не менш важливо й інше. Під час більшості попередніх воєн союзники змушували Ізраїль погоджуватись на припинення вогню протягом кількох днів чи тижнів. Але з огляду на вбивчу природу ХАМАСу цього разу Ізраїлю дали свободу дій на багато місяців — щоб завоювати Газу, звільнити ізраїльських заручників, змінити ситуацію в секторі на розсуд Ізраїлю та встановити новий порядок у регіоні.

Уряд Нетаніягу втратив цю історичну можливість, а також хоробрість і самовідданість солдатів ЦАХАЛу. Він не скористався перемогами на полі бою, щоб досягти угоди про звільнення всіх заручників та встановити альтернативний політичний порядок у Газі.

Натомість він вирішив свідомо приректи Газу на гуманітарну катастрофу — і тим самим приректи Ізраїль на катастрофу політичну, яка не була неминучою.

Один за одним наші союзники жахаються від того, що відбувається в Газі і закликають до негайного припинення вогню і навіть до ембарго на постачання зброї до Ізраїлю. 

Поміркованим арабським країнам, інтереси яких збігаються з нашими і які бояться Ірану, «Хізбалли» і ХАМАСу, стало важко співпрацювати з нами, поки ми руйнуємо Газу. Уряду Нетаніягу вдалося зіпсувати навіть наші відносини зі США — начебто ми маємо альтернативне джерело зброї та дипломатичної підтримки.

Молоді покоління в США і в усьому світі тепер сприймають Ізраїль як расистську та жорстоку країну, яка виганяє мільйони людей з домівок, морить голодом цілі народи та вбиває багато тисяч мирних жителів просто з відчуття помсти.

Результати цього будуть відчуватися не лише найближчими днями та місяцями, а й протягом десятиліть. Навіть у найважчі моменти 7 жовтня ХАМАС був далеким від перемоги над Ізраїлем. Але згубна політика уряду Нетаніягу після 7 жовтня поставила Ізраїль перед екзистенційною небезпекою.

«Синдром Самсона»

Провал уряду Нетаніягу під час війни не випадковий. Це гіркий плід багатьох років катастрофічної політики.

Рішення привести Газу у гуманітарну катастрофу стало результатом поєднання трьох довгострокових факторів: недостатня чутливість до цінності життя палестинців; недостатня чутливість до міжнародного становища Ізраїлю; перекос у пріоритетах, який ігнорував реальні потреби Ізраїлю у безпеці.

Протягом багатьох років Нетаніягу та його політичні партнери культивували расистський світогляд, який привчив багатьох ізраїльтян нехтувати цінністю палестинських життів.

Пряма лінія веде від погрому у Хаварі у лютому 2023 року до нинішньої гуманітарної трагедії у Газі. 26 лютого 2023 року двох ізраїльських поселенців убили, коли вони проїжджали через Хавару на Західному березі. Натовп поселенців підпалив будинки, магазини та автомобілі в Хаварі і поранив десятки невинних палестинських громадян, а ізраїльські сили безпеки практично нічого не зробили, щоб це зупинити.

Ті, хто готові спалювати ціле місто у помсту за вбивство двох ізраїльтян, вважають само собою зрозумілим, що у помсту за злочини 7 жовтня допустимо спустошити весь сектор Газа.

Немає жодних сумнівів у тому, що ХАМАС — вбивча організація, яка вчинила жахливі злочини 7 жовтня. Але Ізраїль має бути демократичною країною, яка, навіть зіткнувшись із подібними звірствами, продовжує поважати міжнародні закони, захищати основні права людини та дотримуватись універсальних моральних норм.

Саме тому США, Німеччина та Велика Британія підтримали нас після 7 жовтня. Звісно, ​​демократичні країни мають право (ні, навіть обов’язок) захищати себе. І під час війни іноді необхідно вчиняти дуже жорстокі дії задля досягнення життєво важливих політичних цілей. Проте, схоже, що багато дій Ізраїлю після 7 жовтня продиктовано жагою помсти. Або, що ще гірше, надією на те, що сотні тисяч палестинців будуть змушені назавжди залишити Газу.

Нетаніягу та його союзники багато років культивували світогляд, який привчив багатьох ізраїльтян применшувати важливість наших відносин із західними демократіями. У ході однієї з недавніх виборчих кампаній величезні рекламні щити з підписом «Інша ліга» показували усміхненого Нетаніягу, що потискає руку Путіну.

Кому потрібні Вашингтон і Берлін, коли ізраїльська наддержава має нових друзів у Москві та Будапешті? І якщо Путін — наш новий друг, чому б не поводитися як Путін? Навіть сьогодні є ізраїльтяни, котрі із заздрістю дивляться на поведінку Путіна – коли він відрізає вуха терористам – і вважають, що Ізраїлю варто в нього повчитися.

Немає потреби нагадувати, що після 7 жовтня Путін вдарив Нетаніягу в спину, а Віктор Орбан не спромігся відвідати Ізраїль. А ось ліберали у Вашингтоні та Берліні прийшли на допомогу Ізраїлю. Але, можливо, за інерцією Нетаніягу продовжує кусати руки, які годують нас.

Міжнародна ізоляція Ізраїлю, яка поглиблюється, і ненависть до нього серед учених, діячів мистецтва і молоді — не тільки результат пропаганди ХАМАСу, але й результат п’ятнадцятирічного перекосу пріоритетів.

Нетаніягу та його політичні партнери багато років формували порядок денний, який ігнорував не лише важливість нашого союзу із західними демократіями, а й найглибші потреби Ізраїлю у сфері безпеки.

Вже багато написано, і ще більше буде написано про причини фіаско 7 жовтня. 

Безперечно, прем’єр-міністр не може відповідати за кожну дрібницю. Але прем’єр-міністр відповідає за найважливіше – формування пріоритетів країни. І вибрані Нетаніягу пріоритети жахливі. Він та його партнери воліли зміцнити окупацію, а не забезпечити безпеку наших кордонів. У результаті той самий лідер, який за довгі роки не зумів евакуювати жодного незаконного ізраїльського поселення на окупованих територіях, «зміг» за один день евакуювати Сдерот на півдні Ізраїлю та Кір’ят-Шмону на півночі з десятками тисяч мешканців.

Коли Нетаніягу формував свій останній уряд, йому довелося вирішувати, на якій із численних проблем Ізраїлю слід зосередитися: боротьбі з ХАМАСом, «Хізбаллою» чи Іраном? Після довгих роздумів Нетаніягу вирішив боротися із Верховним судом. Якби з січня по жовтень 2023 року уряд Нетаніягу приділив ХАМАСу чверть зусиль боротьби з Верховним судом, катастрофи 7 жовтня не сталося б.

Коли після 7 жовтня Нетаніягу довелося визначатися з цілями війни, не дивно, що безпека знову виявилася надто низько у списку пріоритетів.

Очевидно, що Ізраїль мав увійти до Гази, щоб роззброїти ХАМАС. Але довгостроковою метою війни мало стати створення стабільного регіонального порядку, який забезпечить безпеку ізраїльтян на довгі роки. Такий порядок може бути створений лише шляхом зміцнення союзу між Ізраїлем та західними демократіями і співробітництва з поміркованими арабськими силами. Натомість метою війни, обраною Нетаніягу, стала сліпа помста. Подібно до Самсона з біблійної Книги Суддів, Нетаніягу вирішив обрушити дахи Гази на голови всіх — палестинців та ізраїльтян — тільки щоб помститися.

Ізраїльтяни добре знають Тору. Як сталося, що після 7 жовтня ми забули про Самсона? Це історія про єврейського героя, викраденого в Газу, де його тримали в полоні філістимляни і жорстоко катували. Чому Самсон не став символом після 7 жовтня? Чому ми не бачимо його зображення всюди?

Справа в тому, що послання Самсона надто страшне. «Нехай помщу я, — сказав Самсон, — і нехай загине моя душа з філістимлянами».

З 7 жовтня ми стали такими схожими на Самсона в багатьох вимірах — зарозумілість, сліпота, помста, самогубство, — що просто страшно згадувати про героя, який дозволив своїй душі загинути, щоб поквитатися з філістимлянами.

Камера відлуння

Після 7 жовтня було дуже важливо перемогти ХАМАС. Але це можна було зробити, навіть не вбиваючи стільки невинних мирних жителів і не влаштовуючи голод для цивільного населення. ЦАХАЛ здобув безліч перемог на полях битв, забезпечивши контроль над більшістю районів сектору Газа. Навіть якщо в розпал боїв іноді важко відокремити цивільних осіб від комбатантів, що заважало Ізраїлю затопити Газу гуманітарною допомогою?

Дехто стверджує, що вся біда в неефективному її розподілі і в тому, що її розкрадають бойовики ХАМАСу. Саме це призвело до появи яскравих картинок – голодуючих дітей і тисяч людей, які зневірилися, штурмують вантажівки з гуманітарною допомогою.

Навіть якщо ці труднощі реальні, Ізраїль міг би доставити до Гази стільки продовольства, медикаментів та інших товарів, що жодні масштаби безгосподарності чи крадіжки не призвели би до голоду. Зрештою, що можуть зробити злодії із запасами продовольства, окрім як продати їх населенню?

Якщо Ізраїлю було важко доставити до Гази достатню кількість допомоги, а Єгипет та інші країни відмовилися прийняти палестинських біженців, Ізраїль міг би створити безпечні укриття для палестинських цивільних осіб на ізраїльській території поблизу єгипетського кордону на південь від сектора. Сотні тисяч жінок, дітей, літніх та хворих біженців із Гази могли б знайти там притулок.

Ця ідея була запропонована вже в перші дні війни Бені Моррісом, Біньяміном Кедаром і кількома іншими провідними ізраїльськими вченими, які передбачали майбутню небезпеку. Такий крок виконав би моральні зобов’язання Ізраїлю, отримав міжнародне схвалення і водночас дозволив ЦАХАЛу діяти в Газі з більшою легкістю. Ще не пізно здійснити такий план.

Нетаніягу продовжує обіцяти ізраїльтянам «повну перемогу», але ми перебуваємо за крок від повної поразки. Все, чого можна було б досягти внаслідок бойових дій — відновлення довіри до ЦАХАЛу всередині країни, відновлення ізраїльського стримування за кордоном і ліквідація більшої частини військового потенціалу ХАМАСу вже досягнуто. Продовження війни нічого не дасть. Це небезпечна ілюзія — вірити, що ще одна перемога у Рафіасі призведе до краху ХАМАСу, визволення всіх заручників та капітуляції численних ворогів Ізраїлю. Кожен додатковий день війни тільки служить цілям ХАМАСу та Ірану і посилює міжнародну ізоляцію Ізраїлю.

Більшість ізраїльської громадськості не бачить того, що відбувається. Для багатьох ізраїльтян час зупинився півроку тому. Щодня наші ЗМІ, як і раніше, рясніють новинами від 7 жовтня 2023 року, не помічаючи, що вже настав квітень 2024 року.

Звісно, важливо пам’ятати та розслідувати те, що сталося в Ізраїлі тієї проклятої суботи. Але також важливо знати, що відбувається у Газі прямо зараз. Весь світ бачить жахливі кадри з сектора, але багато ізраїльтян або не наважуються дивитися, або вважають всі ці кадри брехливою пропагандою.

Сліпота громадськості дає уряду свободу продовжувати дії, що руйнують не лише Газу – а й залишки міжнародного авторитету та моральних орієнтирів Ізраїлю.

Як ми можемо побачити, що відбувається насправді?

Божествений голос

В історії іноді відбувається так, що цілі групи населення опиняються у пастці камери відлуння і втрачають зв’язок із реальністю. Особливо це трапляється під час війн. 

Наприклад, на початку серпня 1945 року, коли ізольована Японія стояла на межі поразки, японці продовжували боротися за перемогу, яку обіцяв уряд. Японців, які насмілилися думати інакше, засуджували, суворо карали, іноді страчували.

Японську камеру відлуння зруйнували дві атомні бомби: скинута на Хіросіму 6 серпня і на Нагасакі 9 серпня.

Насправді навіть атомних бомб було недостатньо. Потрібно було ще й божественне втручання. Ще тиждень жителі Японії продовжували вірити у перемогу, поки 15 серпня 1945 року не включили свої радіоприймачі і не почули божественний голос, який розмовляв із ними.

Так, для багатьох японців імператор Хірохіто був живим богом. До того він ніколи не розмовляв із ними прямо. Нікому за межами його найближчого оточення та вищих чиновників Японії не дозволялося чути голос Хірохіто.

Але через тиждень після Хіросіми та Нагасакі японський уряд усвідомив, що він не має альтернативи, окрім як капітулювати.

Пообіцявши раніше своїм громадянам перемогу, уряд боявся, що вони не зрозуміють і не схвалять різкої зміни політики. Навіть атомні бомби не могли пояснити цього. Тому мав втрутитися японський бог.

Ізраїль 2024 – звісно, не Японія серпня 1945 року. Ізраїль не прагнув завоювати половину світу, і він не вбив мільйони людей. Ізраїль все ще має локальну військову перевагу, а його міжнародна ізоляція не є повною.

Найголовніше, що у нашому регіоні ядерну зброю ще не використали, і є час запобігти близькосхідній Хіросімі. Але, незважаючи на всі ці великі відмінності, є одна точка подібності. Як і японці в 1945 році, багато ізраїльтян в 2024 році перебувають у пастці камери відлуння, що обіцяє їм перемогу, навіть коли ми перебуваємо на межі поразки. 

Як зруйнувати цю камеру? Було б нерозумно чекати на атомну бомбу або на те, що Бог заговорить по радіо.

Уряд Нетаніягу, який провалив багато чого, повинен взяти на себе відповідальність. 

Саме уряд Нетаніягу схвалив катастрофічну програму дій, яка привела нас сюди, і саме він прийняв політику помсти та самогубства, подібно до Самсона. Горе нам, якщо тим самим Самсонам тепер дозволено ухвалювати найважливіші стратегічні та політичні рішення в історії Ізраїлю.

Цей уряд досяг моменту, коли він має визнати поразку та негайно піти у відставку, щоб хтось інший зміг відкрити нову сторінку.

Життєво важливо створити новий уряд, який керуватиметься іншим моральним компасом, покладе край гуманітарній кризі в Газі і почне відновлювати наш міжнародний авторитет. Якщо ми не змінимо свою політику щодо палестинців, то залишимося віч-на-віч з Іраном, і наш кінець буде подібний до кінця Самсона, який в безсилій люті обрушив будинок на голови всіх.

Джерело: професор Юваль Ной Харарі, “ХаАрец” 

Фото: AP/Fatima Shbair