Усі причини, через які Ізраїль не міг стояти за загибеллю президента Ірану
Загибель президента Ірану Раїсі внаслідок катастрофи вертольота вразила ізраїльських конспірологів. Самопроголошені експерти, які не мають жодного уявлення про те, що відбувається, а також законодавці, такі як депутат від «Лікуда» Талі Готліб, годинами намагалися приплести Ізраїль до катастрофи, кидаючи натяки, ніби вони були інсайдерами, обізнаними з державними секретами.
Але кожен, хто залучений до ірано-ізраїльських відносин та регіональних стратегічних питань або вивчає їх, знає майже напевно, що це був нещасний випадок. Ізраїль не був причетний до цього, не кажучи вже про гіпотезу, що в нього нібито були агенти, які вчинили диверсію. Зрештою, західні санкції проти Ірану, які ускладнюють отримання запасних частин, призвели до того, що технічне обслуговування іранських літаків і гелікоптерів перебуває на дуже низькому рівні. Тому в Ірані відбувається чимало авіаційних подій.
Ні ізраїльський уряд, ні представники оборонного відомства не розглядали б можливість вбивства національного лідера, навіть такої ворожої держави, як Іран. Раїсі щойно завершив зустріч із президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Азербайджан є стратегічним союзником Ізраїлю, хоча це не заважає йому підтримувати добросусідські відносини з Ісламською Республікою.
Ізраїль – великий постачальник зброї до Азербайджану. Сам Алієв на прес-конференції у 2017 році після зустрічі з прем’єр-міністром Біньяміном Нетаніягу у Баку визнав, що його країна купила у Ізраїлю зброї на 5 мільярдів доларів. З того часу обсяг торгівлі між Ізраїлем та Азербайджаном, пов’язаної з обороною, зріс майже вдвічі.
За деякими даними, Азербайджан є для «Моссаду» базою для роботи в Ірані та збору інформації. За словами попереднього глави “Моссаду” Йосі Коена, агенти “Моссаду” – не обов’язково ізраїльтяни – діють на іранській території. У ході однієї з місій ядерний архів Ірану було викрадено в Тегерані та переправлено до Ізраїлю через Азербайджан.
Всім зрозуміло, що якби Раїсі став жертвою вбивства, то головним підозрюваним був би Ізраїль, що поставило б Алієва в незручне становище і сильно зіпсувало б відносини Ізраїлю з його союзником на Кавказі.
Фантазії про помсту
Крім того, ізраїльські спецслужби не мають звички пропонувати вчинити вбивство національних лідерів. «Моссад» та інші служби безпеки не мають чіткої доктрини, коли, як і за яких обставин можна вбити ворога. Такого висновку дійшов підкомітет кабінету безпеки, який обговорив невдалу спробу вбивства лідера ХАМАСу Халеда Машаля в Аммані, столиці Йорданії, в 1997 році.
Представники оборонного відомства також знають, що навіть якщо спокуса велика, бажання помститися велике, розвіддані є і місія здійсненна, вбивство національного лідера може повернутися бумерангом. Спецслужби інших країн, на відміну від терористичних організацій, які планували вбивство ізраїльських лідерів, таких як прем’єр-міністр Голда Меїр, можуть вжити заходів у відповідь і почати переслідувати лідерів Ізраїлю вже сьогодні.
Але є й винятки. Наприкінці Синайської кампанії 1956 року у ізраїльської розвідки виникла пропозиція підірвати вантажівку з бомбою біля сцени, на якій мав виступати президент Єгипту Гамаль Абдель Насер, який вважався небезпечним ворогом Ізраїлю. З цієї витівки нічого не вийшло.
1991 року існував аналогічний план вбивства іракського лідера Саддама Хусейна. Ідея полягала в тому, щоб відправити елітних командос із підрозділу «Саєрет маткаль» на відкриття мосту через річку Тигр; солдати мали вбити диктатора за допомогою ракети. Але під час підготовки до місії на базі «Цеелім» на півдні Ізраїлю сталася трагедія: п’ятеро спецпризначенців загинули від «дружнього вогню» під час пуску ракети, призначеної для імітації вбивства.
Тоді метою була помста у відповідь на те, що Саддам пригрозив атакувати Ізраїль ракетами з хімічними боєголовками. У результаті під час війни в Перській затоці на початку того ж року Ірак випустив “всього” 40 звичайних ракет “Скад”; троє ізраїльтянин загинули від ракетних ударів, а 74 померли від серцевих нападів.
У районі Тель-Авіва та Хайфи було пошкоджено десятки будівель. Одна ракета з бетонною боєголовкою, мабуть, націлена на атомну станцію в Дімоні, впала на відкритій місцевості неподалік міста Арад.
Вперше з 1948 року ізраїльський тил зазнав ворожої атаки, і бажання покарати Саддама – з ідеєю підкріпити ізраїльський потенціал стримування – було величезним. Але навіть якби навчання пройшли успішно, далеко не факт, що міністр оборони Іцхак Рабін та прем’єр-міністр Іцхак Шамір схвалили б цю небезпечну місію.
Справді, час від часу хтось у військових чи розвідувальних колах замислюється над тим, щоб нашкодити лідеру іншої країни. Але будь-які подібні ідеї блокуються ще до того, як вони переходять до стадії обговорення.
Наступник
Смерть Раїсі, прозваного «тегеранським м’ясником» за його роль у страті десятків тисяч політичних в’язнів та противників режиму, не є втратою для людства. Сумнівно, що хтось на Заході оплакує смерть президента, який веде таку екстремістську лінію щодо Сполучених Штатів та всього Західного світу, а особливо Ізраїлю.
Але будь-який експерт з Ірану з академічних кіл, «Моссаду» чи інших ізраїльських спецслужб знає, що повноваження іранського президента стосуються переважно економічних та внутрішніх справ. Його вплив на зовнішню політику та оборону обмежений.
Місцем, де обговорюються всі питання, особливо стратегічної важливості, є кабінет верховного лідера Алі Хаменеї, якому допомагають його радники та командири КВІР. Хаменеї вже заявив, що іранська політика не зміниться після смерті Раїсі. У Єрусалимі також розуміють, що режим, який намагається оточити Ізраїль вогняним кільцем на всіх фронтах, не змінить своєї політики.
Єдиний плюс для Ізраїлю та Заходу полягає в тому, що Раїсі був провідним кандидатом на пост Хаменеї, про поганий стан здоров’я якого ходили чутки протягом багатьох років.
Другий кандидат – 55-річний Моджтаба Хаменеї, син найвищого лідера. Він один із керівників ополчення «Басідж», що входить до складу КВІР, на яке покладено завдання підтримки правопорядку та жорстокого придушення опонентів та громадських протестів.
Хаменеї та його помічники обговорюють, чи варто дозволити синові стати наступником батька, що перетворить Іран на вотчину однієї родини. Це поверне Іран до того, чим він був до ісламської революції 1979 року – спадкової монархії, де скіпетр переходить від батька до сина. Це змусить суспільство ще більше зненавидіти режим.
Джерело: Йосі Мельман, «ХаАрец»
Фото: AP Photo/Vahid Salem
