Уряд розколов суспільство, і крізь тріщини проникає іранська розвідка
Повідомлення про арешт семи ізраїльтян, підозрюваних у шпигунстві на користь Ірану, змушує знову задуматися про те, чому громадяни виявляються готові зрадити свою батьківщину.
У професійній літературі можна знайти кілька джерел мотивації такого вчинку: жадібність, спрага помсти, почуття відчуження від суспільства, ідеологічні міркування, потяг до пригод.
Але справа про шпигунство, що розкрилося, варто розглянути в ширшому контексті. Воно свідчить про моральне загнивання та розкладання ізраїльського суспільства в останні роки.
У разі, про який йдеться, зійшлися три відомі джерела мотивації: жадібність, відчуження та потяг до пригод. Погодившись працювати на Іран, підозрювані змогли відчути власну значущість та приналежність до спільноти. Протягом двох років вони виконували завдання іранських спецслужб, повністю усвідомлюючи те, що роблять. Міністерство розвідки Ірану завербувало їх за допомогою своїх співробітників, які виїжджали для цього до Азербайджану та Туреччини.
Завербовані жителі півночі Ізраїлю, зокрема Хайфи, виконали сотні різних завдань свого начальства. Вони фотографували, збирали інформацію про бази ВПС Небатім і Рамат-Давид, а також про базу бригади «Голані» біля Біньямини, де внаслідок вибуху безпілотника загинули четверо новобранців та кілька десятків було поранено, про штаб «Моссада» та про командний пункт підрозділу 8200.
Крім того, їм було дано доручення роздобути адресу якогось високопоставленого політика чи військового. Натомість на ці послуги вони отримали кількасот тисяч доларів у криптовалюті через рахунки у російських банках.
У ході слідства не було виявлено слідів участі російських, азербайджанських чи турецьких спецслужб у іранській операції.
Семеро підозрюваних, один із яких солдат-дезертир, — євреї та ізраїльтяни. Деякі з них репатріювалися сім років тому. Під час слідства вони повідомили, що відчували відторгнення від суспільства, а офіційні установи не звертали на них жодної уваги.
Однак вважати, що ця справа стосується лише суспільної периферії, отже, заплющувати очі на сумний та болісний факт. Дедалі більше євреїв-ізраїльтян усвідомлено погоджуються співпрацювати з іранськими спецслужбами та виконувати їхні завдання, пов’язані з ліквідацією високопоставлених державних діячів.
Лише за останні півроку було заарештовано 12 громадян країни, які працювали на іранську розвідку. Вони репрезентують весь спектр ізраїльського суспільства, всі регіони країни, всі вікові групи. Серед них — молодий ультраортодокс із Бейт-Шемеша, студент психологічного факультету з Рамат-Гану, бізнесмен 72 років із Ашкелону, двоє репатріантів 30 та 18 років із України та Білорусі. Усі вони погодилися виконувати завдання іранської розвідки, спокусившись легкими грошима.
Але це лише верхівка айсбергу. Йдеться про набагато ширше явище. Протягом останніх років ШАБАК виявив сотні громадян країни, з якими намагалися налагодити зв’язок іранські вербувальники.
Деякі, запідозривши недобре, просто ігнорували зроблені ним пропозиції, інші повідомляли про це ШАБАК. Були й такі, які вступали в контакт із іранцями та починали листуватися з ними у соціальних мережах. Опинившись у кабінеті слідчого ШАБАКу, вони стверджували, що не усвідомлювали, з ким мають справу, і вибачалися. Їх попереджали про неприпустимість подібних дій та відпускали.
Іранська розвідка у своїй роботі керується законом великих чисел. Вона намагається заманити під своє крило якнайбільшу кількість ізраїльтян, переважно за допомогою соціальних мереж — може, хтось і клюне на наживку. Відомо і про випадки класичної вербування, відомих по кіно та пригодницькій літературі, коли розвідник і його потенційний агент зустрічалися наживо, віч-на-віч.
У минулому сильне та згуртоване ізраїльське суспільство було проблематичним полем діяльності для закордонних спецслужб. Їм доводилося задовольнятися головним чином вербуванням арабських громадян (таке відбувається і зараз. Цього тижня було опубліковано повідомлення про арешт семи жителів Східного Єрусалиму, шестеро з яких мають ізраїльське громадянство. Цей шпигунський осередок має мотиви співпраці з Іраном ідеологічними).
Зовсім недавно ізраїльтяни намагалися вербувати в основному за допомогою фальшивих профілів у соцмережах. Як правило, вербувальники намагалися зав’язати романтичне знайомство, представившись жителями третіх країн. Вони нічого не повідомляли про свій зв’язок із іранськими спецслужбами.
Проте в останні роки іранські спецслужби діють в Ізраїлі дедалі зухваліше. Їхні представники безперечно повідомляють своїм потенційним агентам, що вони — іранські розвідники.
Аналізуючи ситуацію в Ізраїлі, вони приходять до висновку, що країна зараз розколота, поляризована і перебуває у стані політичної та економічної кризи. Ця слабкість створює для роботи іранської розвідки плідний ґрунт.
Спроба уряду Нетаніягу зробити судовий переворот викликала найпотужнішу та найтривалішу хвилю протесту в історії Ізраїлю. Це привело ХАМАС до висновку про слабкість єврейської держави та підштовхнуло її до нападу 7 жовтня, до якого приєдналася і «Хізбалла» (хоч і не в тому масштабі, на який розраховував Сінуар).
Розкол ізраїльського суспільства, що зберігся і під час війни, збільшує мотивацію іранської розвідки до проникнення до його життєво важливих центрів.
Протягом усієї історії Ізраїлю перебували громадяни, у тому числі такі, що мають доступ до державних секретів або високопосадовці (співробітники ШАБАКу, «Моссада», Інституту біологічних досліджень у Нес-Ціоні, ядерного реактора в Дімоні тощо), — погодилися порушити закон, службову дисципліну або відверто шпигувати проти своєї батьківщини — навіть якщо вони вважали, що не зраджують її. У багатьох випадках шпигуни, які працювали на Радянський Союз та інші соцкраїни, керувалися ідеологічними, а не матеріальними міркуваннями.
Випадки, коли євреї-ізраїльтяни погоджувалися співпрацювати з такими заклятими ворогами Ізраїлю, як ХАМАС, Хізбалла чи Іран, були вкрай рідкісні. Бізнесмен Нахум Манбар і колишній міністр Гонен Сегев, який досі відбуває термін за шпигунство на користь Ірану, були «паршивими вівцями», які чимось надзвичайно виходять для ізраїльського суспільства того часу.
Очевидно, колективний розпач і розчарування, погіршується економічний стан і відсутність надії на краще майбутнє, а також відчуття, що уряду начхати на власних громадян, створюють плідний ґрунт для вирощування нових зрадників та шпигунів.
У ШАБАКу вважають, що значні покарання за зраду батьківщині послужать суворим застереженням для всіх громадян. Це необхідна, але недостатня умова для профілактики таких випадків. Щоб зупинити явище, що як і раніше розширюється (за моєю оцінкою, на нас ще чекають нові викриття), необхідне прагнення уряду до подолання суспільного розколу. Гасла «Разом переможемо» та «Ми ж брати» треба наситити реальним змістом. Але, судячи з поведінки уряду Нетаніягу, навряд чи це колись станеться.
Фото: Pixabay