Уряд перетворив 2,6 млн громадян на «живі мішені»

За повідомленнями преси, військово-політичний кабінет ухвалив рішення про початок війни проти Ірану, виходячи з того, що в результаті відповідних обстрілів можуть загинути 4 000–8 000 мирних громадян. З точки зору уряду Нетаньягу, це — ціна, яку можна й треба заплатити за ліквідацію іранської ядерної програми.

Дуже важко проводити «кривавий підрахунок»: що вважати кращим — 4 000 загиблих зараз або невідоме число жертв у майбутньому? Неможливо також припустити, що б зробили на місці нинішнього прем’єра його попередники — Менахем Бегін, Іцхак Шамір, Іцхак Рабін або Арієль Шарон.

У будь‑якому разі готовність кабінету Нетаньягу пожертвувати тисячами мирних мешканців аж ніяк не означає, що ці жертви неминучі. Попередні уряди впродовж десятиліть зробили надто мало для забезпечення безпеки мільйонів громадян. Будинки, в яких вони живуть, й досі не захищені від ймовірних ракетних обстрілів. Зазначимо, що абсолютну більшість урядів із 2009 року очолював саме Біньямін Нетаньягу.

За оцінкою Служби тилу, 70 % ізраїльтян мешкають у належно захищених домівках. Це означає, що в них є або укріплені кімнати («мама­ди»), або власні бомбосховища. Принаймні в безпосередній близькості до таких будинків повинні бути громадські бомбосховища.

У звіті Державного контролера за 2020 рік зазначається, що:

• 38 % ізраїльтян живуть у квартирах із «мама­дами»;
• 28 % — у будинках із власними бомбосховищами;
• 6 % — у будинках біля громадських бомбосховищ;
• 28 % взагалі не мають жодного захисту.

Це означає, що будинки, в яких проживають 2,6 млн осіб, не мають жодного захисту від ракетних обстрілів.

Такі сухі дані. 2,6 млн громадян Ізраїлю виявилися залишеними на волю випадку — перетворившись на «живі мішені». Їхня безпека залежить лише від випадку й статистичної похибки.

Насправді кількість людей, які мешкають у незахищених будинках, може бути ще більшою. Значна кількість громадських бомбосховищ, а також сховищ у багатоповерхових будинках перебувають у непридатному стані.

Це не якісь припущення. Унаслідок попереднього звіту Держконтролера Служба тилу провела перевірку громадських бомбосховищ і визнала непридатними 20 % з них, а 25 % — лише частково придатними. Щодо стану сховищ у приватних будинках ми можемо тільки здогадуватися. Не всі місцеві органи влади проводять відповідні перевірки, а достовірної статистики з цього приводу немає.

Будинки в арабських населених пунктах захищені дуже слабо

У звіті Держконтролера про це не йдеться, але більшість будинків, слабо захищених від ракетних обстрілів, розташовані саме в арабських населених пунктах. Починаючи з 1992 року, всі житлові будинки, що зводяться в Ізраїлі, обладнуються «мамадами». Проте в арабських містах і селах офіційно дозволене будівництво ведеться в обмежених масштабах. Тому «мама­ди» є лише в невеликій кількості квартир. У деяких арабських населених пунктах узагалі немає жодного громадського бомбосховища.

Наприклад, на 56 000 жителів міста Карміель і мошаву Маханаїм припадає 128 громадських бомбосховищ. На 53 000 мешканців сусідніх арабських сіл (Нахаф, Дір ель-Асад, Буана і Маджд ель-Крум) — лише 2 бомбосховища.

Фактично держава залишила арабських громадян без захисту на випадок ракетних обстрілів. Нагадаємо, що більшість бомбосховищ у 50–70-х роках будувалися Державним управлінням цивільної оборони. Звісно, частину відповідальності за ситуацію несуть і місцеві ради арабських населених пунктів. Але це не звільняє державу від обов’язку без зволікань змінити цей нестерпний стан.

Так чи інакше, і близько 1 мільйона єврейських громадян Ізраїлю мешкають у будинках, не обладнаних належним чином на випадок ракетних обстрілів. Такі будівлі є і на периферії, і в центрі країни, включно з найбільшими містами Гуш-Дану.

Усі будинки в населених пунктах, розташованих на відстані до 7 км від кордону з Сектором Гази, були обладнані «мама­дами» за рахунок держави. Подібне рішення було ухвалене і щодо північного кордону, але його реалізація затрималася на 5 років і фактично лише розпочалася. Але хоча б про прикордонні райони на півдні й півночі держава подбала. Про населені пункти в центрі країни держава просто забула. Жоден уряд за останні десятиліття не звернув уваги на це питання.

У 1985 році було ухвалене рішення, згідно з яким усі нові будинки в Ізраїлі мають відповідати стандартам сейсмостійкості. У 1992 році вирішили обладнувати всі новобудови «мама­дами». У 2007 році ухвалили рішення про облаштування «мама­дів» за державний кошт у всіх будинках, розташованих у прикордонній зоні з Сектором Гази. Це рішення виконали повністю.

У 2018 році було ухвалене аналогічне рішення щодо північної прикордонної смуги. Проте фінансування для його реалізації було виділено лише частково. У результаті будівництво «мама­дів» на півночі фактично не просувалося до 7 жовтня. Лише після початку війни держава розпочала облаштування «мама­дів» у населених пунктах, що розташовані на відстані до 5 км від кордону з Ліваном.

Унаслідок цих рішень 70 % громадян країни в тій чи іншій мірі захищені від ракетних обстрілів. Але 30 % громадян узагалі не мають жодного захисту. Спроби вирішити цю проблему за допомогою укріплення старих будинків (наприклад, за програмою ТАМА-38) виявилися недостатньо ефективними.

Той факт, що 30 % громадян не захищені від ракетних атак, а всі уряди Нетаньягу з 2009 року нічого не зробили, щоб змінити цю ситуацію, жодним чином не вплинув на рішення чинного кабінету розпочати воєнну операцію проти Ірану. За недбалість уряду громадяни змушені розплачуватися власним життям.

Що уряд міг зробити інакше?

Що можна було зробити по-іншому? У звіті Держконтролера наведено кілька варіантів. По-перше, можна й треба було уникнути затягування облаштування «мамадів» у населених пунктах на півночі країни.

По-друге, можна було прискорити реалізацію програм міського оновлення і в центрі країни, і на периферії. Завдяки цьому кількість будинків, обладнаних «мамадами», могла б суттєво зрости.

Але не лише програми міського оновлення стикаються з бюрократичною тяганиною — навіть отримати дозвіл на встановлення «мамада» у квартирі зовсім не просто! Тому реалізація подібних проєктів розтягується на десятиліття. На створення та закупівлю засобів протиповітряної оборони були витрачені мільярди шекелів — навіть 10 % цієї суми вистачило б для укріплення житлових будинків громадян Ізраїлю як на випадок ракетних атак, так і на випадок землетрусу.

По-третє, можна було хоча б прискорити встановлення тимчасових укриттів по всій території країни. Але серйозно цю ідею почали розглядати лише після 7 жовтня. Жодної державної програми з цього приводу ухвалено не було. Встановлення тимчасових укриттів ведеться в імпровізованому порядку.

Прес-служба Служби тилу повідомила, що наведені у звіті Держконтролера цифри не враховують нещодавно відкриті тимчасові укриття, а також підземні станції метротрамвая у Гуш-Дані та підземні паркінги. Крім того, з початком війни Служба тилу надає допомогу органам місцевої влади у приведенні громадських бомбосховищ до придатного стану.

Автор: Мейрав Арлозоров

Джерело: The Marker

Фото: Томер Аппельбаум