Ухилянт теревенить, начальник Генштабу попереджає, а платитимуть солдати
Смотрич публічно заявив, що втратив довіру до Нетаньягу: «Я втратив віру в те, що прем’єр-міністр здатен або хоче досягти вирішального результату».
Втім — і попри те, що, по суті, Смотрич говорить про те, що Ізраїль зараз рухається до операції, яка обернеться кров’ю загиблих і поранених, не кажучи вже про сотні днів далеко від дому для сотень тисяч резервістів (значна частина яких — його виборці), — будьте спокійні, він не збирається йти з уряду.
Акробатика, яку демонструє «гумовий хлопчик» уряду Нетаньягу, вже перетворилася на жарт. Жарт настільки затертий, що навіть сам Смотрич це розуміє. Після палких промов про зерна рису (можна додати ще ложки олії та склянки пального — у цій темі він, схоже, розуміється трохи більше), коли з’ясувалося, що ХАМАС отримує значно більше, він вийшов до своєї аудиторії та пояснив, що знає, наскільки смішно звучить, але має «понад вагому підставу» вважати, що скоро станеться щось «велике».
Що це за «щось»? Смотрич не уточнив, але одразу перейшов до розмов про захоплення Гази та її нове заселення, залишивши мало місця для фантазії.
Але «велике» так і не сталося, на розчарування Смотрича, який залишився з набагато меншою часткою бажаного, ніж розраховував.
Так, завжди є шанс, що поки він в уряді, курс буде зміщено вправо, але будь-хто розуміє: якщо щось не станеться до жовтня 2025 року, то у рік виборів це вже не станеться. Рік, у який Нетаньягу працюватиме над тим, щоб позиціонувати себе як людину, здатну принести Ізраїлю не лише «повну перемогу» (ми бачили, яку), а й «зцілення». Тобто — повного захоплення, а тим більше нового заселення сектора Гази, вже не буде.
У дивному повороті подій політична поразка Смотрича може обернутися електоральним виграшем: «зсув до центру» Нетаньягу залишить більше простору тим, хто правіше за нього. Смотрич, звісно, це розуміє, але бачить, що з правого флангу його підтискає Бен-Гвір.
У Бен-Гвіра і Смотрича є історія конфліктів, і всі вони завершувалися перемогою Бен-Гвіра. У цей технічний союз Смотрич увійшов як представник більшого табору — спадкоємець історичного МАФДАЛу.
Поступово зростала сила Бен-Гвіра, а разом із нею і його апетити: спершу він погоджувався на два гарантовані місця для Смотрича на кожне своє від «Оцма єгудіт», потім домігся рівного розподілу місць у списку на вибори.
Тепер, коли Смотрич бачить, що ризикує опинитися нижче виборчого бар’єра, Бен-Гвір вимагатиме лідерства — і в Смотрича, якщо він хоче зберегти політичне життя, не буде вибору, крім як погодитися. Інакше він ризикує втратити своє місце не лише за урядовим столом, а й у Кнесеті.
Тому слова Смотрича варто розглядати не лише як випад проти Нетаньягу, а й як частину боротьби за голоси крайніх правих виборців. Проблема в тому, що сам Смотрич розуміє: гучні заяви, які розходяться з діями (чи, точніше, бездіяльністю), виставляють його у невигідному світлі, і дуже сильно.
Електорат, який він нібито представляє, бачить у ньому пособника ультраортодоксів у питаннях фінансування ухилянтів і ухвалення закону про звільнення від служби, тоді як значна частина резервного навантаження лягає на їхні плечі. З іншого боку, радикальні праві активісти на кшталт сумнозвісної «молоді пагорбів» дедалі більше тяжіють до Бен-Гвіра — і Смотрич опиняється ні з чим. Тому в нього немає вибору, крім як залишатися в уряді, попри «втрату довіри» до Нетаньягу.
Що лишається міністру фінансів, окрім як гавкати й погрожувати вкусити, хоча зуби в нього малі? От і вчора «міністр гав-гав» (історичну відсилку, якщо вона є, шукайте самі) знову гавкав, знову крутив хвостом, знову просторікував з трибуни, не маючи змоги зробити щось, окрім як говорити високопарно. Нетаньягу вислухав, перевернувся на інший бік і продовжив спати.
Замір попереджає
Замір попереджає про небезпеку, Замір говорить про стратегічну пастку, Замір натякає, що накази, над якими майорить «чорний прапор» (натяк, ймовірно, на заручників, але термін походить із судового рішення у справі Кафр-Касема про «завідомо незаконний наказ»), виконуватися не будуть. Замір (знову ж таки опосередковано) припускає, що знадобиться щонайменше 200 днів служби в резерві для 250 тисяч військовослужбовців і більше.
Це можна розглядати як тактику стримування та затягування, яка розмиває (або принаймні суттєво відтерміновує) урядове рішення.
Прихильники теорій змови скажуть, що тут є навіть мовчазна згода з прем’єром, якому зовсім не потрібне виконання рішення, до якого він нібито підштовхував (ось навіть Смотрич стверджує, що втратив до нього довіру).
І все ж Замір несе відповідальність. За все, що відбувається з ЦАХАЛом у Газі, попри — а може, й саме через те, що він попереджав. Якщо, не дай Боже, армія опиниться у війні на виснаження, якщо її дії призведуть до загибелі заручників, його ж власні попередження обернуться проти нього.
Нетаньягу вислизне, як вугор — але саме Замір стане тим, кого визнають відповідальним за провал: праві скажуть, що він зірвав уже майже досягнуту «повну перемогу», ліві — що він був повноправним учасником примх крайніх правих, які, за всіма опитуваннями, суперечать думці ізраїльської громадськості.
Замір, можливо, досвідчений бойовий офіцер. Ба більше, можна припустити, що ніхто не стає начальником Генштабу без політичних навичок. Але політика у погонах — це навіть не вступний курс у політику в костюмах. Це як різниця між курсом молодого бійця та відбором до елітного підрозділу.
Тож Замір обурюється, Замір обурено висловлюється, Замір виконує накази після попереджень — і в разі провалу: Замір теж заплатить ціну. Цього разу буде недостатньо сказати: «Я ж казав». Інакше можна буде провести пряму лінію від бойового командира у званні генерал-лейтенанта до чергового сержанта, який пішов служити лише у 28 років і прослужив в армії всього рік і чотири місяці. Бо зрештою говорити вміють усі.
Автор: Нір Кіпніс
Джерело: Walla
Фото: Олів’є Фітуссі
