Угода — суцільний обман: Ізраїль не має жодних досягнень у протистоянні з ХАМАСом
Уявіть, що Ізраїль, не дай Боже, переживає катастрофу з майже сотнею загиблих. А тепер уявіть, що ці жертви (не дай Боже, звісно) — це найвідданіші прихильники Нетаньягу, його кістяк. І тепер уявіть, що прем’єр-міністр ігнорує трагедію, яка спіткала майже сто родин, і замість цього приймає в себе лідера іноземної держави, яка завітала з візитом. Божевілля, правда ж?
А саме це зараз і робить президент США Дональд Трамп. На Техас обрушилися повені, що забрали численні життя (наразі повідомляють про 82 загиблих, але, найімовірніше, ця цифра зросте). І замість того, щоб одягти рятувальний жилет і з’явитися на місці трагедії, Трамп, схоже, зайнятий черговою спробою поповнити свою колекцію нагород Нобелівською премією миру.
Щоб не було непорозумінь: хочеться вірити, що в нього все вийде. Хочеться вірити, що він поверне заручників до їхніх родин, солдатів — додому, і приєднає до угод Авраама ще більше колишніх ворожих держав. Дай Боже, щоб ми це ще побачили… Але погодьтеся: це абсурд — у його країні громадяни гинуть у повені, ніби це країна третього світу в умовах кліматичної кризи, існування якої він сам заперечує — а він зайнятий своїми справами. А точніше — нашими.
Трамп заявляє, що є чудові шанси підписати угоду щодо Гази вже цього тижня. Як завжди, це означає одне з двох: або він справді щось знає, чого не знає ніхто, або він взагалі не в курсі справ.
Іноді виявляється, що він справді все знає — як у випадку з угодою, укладеною ще до його вступу на посаду, або з американським ударом по Ірану. А іноді він просто несе нісенітницю — як тоді, коли говорив про «відкриття брам пекла» або про перетворення Гази, нібито добровільно залишеної палестинцями, на щось середнє між Лазурним берегом і Лас-Вегасом.
Мені шкода родин, чиї долі й долі їхніх близьких висять на волосині — і які, як і всі ми, не мають ані найменшого уявлення, який саме американський президент стоїть перед нами: той, хто виявиться жорстким бізнесменом і доб’ється результату, чи той, хто виявиться блазнем, який упевнено міркує про речі, в яких зовсім не тямить.
Привіт від «переможеного» ХАМАСу
Пам’ятаєте дві початкові цілі війни, сформульовані урядом національної єдності 11 жовтня 2023 року? І знищити ХАМАС, і повернути заручників? Так от — це «і те, і інше» знову лежить на столі в Нетаньягу.
Я розумію, що багато кому вже набридло чути, читати або бачити наступну фразу, але: неможливо одночасно знищити ХАМАС і звільнити живих заручників шляхом угоди.
ХАМАС зі свого боку продовжує виснажувати війська, що перебувають у Газі. У червні він убив 20 солдатів, і вже в липні ми змушені рахувати нових загиблих. Паралельно він посилює свою позицію на переговорах у Досі — висуває умови, вимагає виведення ізраїльських військ і впливає на характер розподілу гуманітарної допомоги. Учора був обстріляний кібуц Нірім.
Скажете, обстріл Ніріма — символічний жест? Можливо. Але на Близькому Сході символіка — це іноді все: терористична організація завдала удару по новому житловому кварталу, збудованому на місці будинків, зруйнованих унаслідок її ж теракту майже два роки тому. Два роки війни з найпотужнішою армією регіону.
Земля над ХАМАСом перетворилася на руїни, усе його керівництво вже ліквідоване, близько десяти тисяч бойовиків (за оцінками, можливо, більше) знищено — а терористи все ще ведуть жорсткі переговори, усувають усіх, хто намагається підірвати їхню владу в Газі, придушують будь-яке повстання, вбивають солдатів і запускають ракети й міни по ізраїльських населених пунктах.
Це важко читати ізраїльтянину, але це правда: так не виглядає переможена організація. Так не поводиться той, хто в паніці, хто благає про пощаду і завершення війни. Так не діє той, хто прагне миру за будь-яку ціну.
Це не означає, що нас не намагаються переконати в протилежному — мовляв, ХАМАС уже переможений.
Керівник відділу маркетингу
Ми вже писали: стратегія «і те, і інше» (і звільнити заручників, і знищити ХАМАС) лягла на стіл Нетаньягу, і відкладати вибір між цими двома цілями більше неможливо. Що робити? Обирають варіант, який фактично нав’язаний Сполученими Штатами, але формально зберігають і другий — хоча б на папері.
Це «і те, і інше» породжує двоетапну угоду, яка спричинить жорстокий відбір. Якщо угоду буде підписано, десять родин отримають можливість обійняти своїх близьких і зробити з ними перший крок на шляху до відновлення, що може тривати все життя.
Ще десять родин буде кинуто в прірву розпачу, глибшу за ту, в якій вони живуть уже понад 21 місяць. Такою є ціна ілюзій, які створює Нетаньягу — і хто говорить вам інше, просто бреше.
Сам Нетаньягу, звісно, говоритиме інакше. Людина, яка запевняла нас, що неможливо припинити війну й потім знову її поновити після тривалої паузи, необхідної для повернення всіх заручників, тепер може зробити саме це — але заради звільнення лише половини з них.
Хотілося б вірити, що, як і в іранському питанні, все обернеться інакше. Але важко уявити, що Нетаньягу поверне ЦАХАЛ до бойових дій — після того, як армія вже офіційно оголосила про виконання своєї місії і після більш ніж двомісячної паузи, впродовж якої американці зобов’язуються переконатися в серйозності ізраїльської позиції на переговорах про постійне врегулювання.
Альтернативні факти
На щастя для Нетаньягу, у нього є вірний — хай і не найстабільніший — партнер у Білому домі. Трамп — хороший союзник не лише для проведення операцій (див. Іран), а й для переписування історії (див. той самий пункт).
Ті, хто хоча б трохи стежить за подіями за океаном, напевно пам’ятають слова колишньої прессекретарки Білого дому під час одного з перших брифінгів перед журналістами — одразу після інавгурації Трампа у січні 2017 року.
Тоді новообраний президент заявив, що на його інавгурацію прийшло більше людей, ніж на інавгурацію Барака Обами. Це була абсолютна брехня (і, якщо чесно, досить безглузда — кому взагалі не байдуже?). Фотографії з події показали, що на інавгурації Обами людей було майже вдвічі більше. Але Трамп наполягав на своєму.
Коли прессекретарку викрили у прямій брехні президента, вона промовила фразу, яка стала легендарною: «Це — факти. Але у нас є альтернативні факти».
У Тегерані, як і у Вашингтоні, експерти досі не дійшли згоди щодо ступеня шкоди, завданої іранській ядерній програмі — не через політичні погляди, а тому що наразі неможливо дати достовірну оцінку на основі часткових розвідданих. Усі сумніваються — окрім Трампа, який каже прямо: «Ми знищили. Їдемо далі».
Те, що зробили США та Ізраїль з іранським ядерним проєктом — у версії Трампа — цілком можна «зробити» й із ХАМАСом. Організація й надалі вербуватиме бойовиків і збиратиме гроші, відновлюватиме свою інфраструктуру і заліковуватиме рани після затяжної війни. Але Ізраїль просто оголосить, що ХАМАС знищено — і цього буде достатньо. Не лише слово прем’єр-міністра це підтвердить, а й відповідність американському «стандарту Трампа»: Знищено. Їдемо далі.
Місія нездійсненна
Начальник Генштабу заявляє, що ЦАХАЛ виконав своє завдання в Газі. Він не робить цього публічно, але в кулуарах кабінету говорить речі, які хтось обов’язково «зливає» у телеефіри, перетворюючи їх на заголовки.
Я, звісно, всього лише демобілізований у званні самаль-рішон після трьох років служби в ЦАХАЛі, й навряд чи можу навчати військовій справі рав-алуфа Заміра. Але, наскільки пам’ятає такий простак, як я, операція вважалася завершеною лише після того, як проводилась зачистка — за потреби зі зброєю — щоби переконатися, що ворог знищений. Хто знає, можливо, з того часу, як я зняв форму, багато що змінилося.
Як на мене — і знову ж таки, не претендуючи на досвід, співмірний з досвідом начальника Генштабу, — у Газі ситуація зовсім не така, навіть до того, як заходить мова про досягнення якихось цілей. Коли начальник Генштабу заявляє про виконання завдань, у той час як ХАМАС продовжує існувати, він мимоволі транслює дуже проблематичне послання.
Але не можна покладати всю відповідальність на ЦАХАЛ загалом і на Еяля Заміра зокрема. З самого початку це була місія нездійсненна. Чому? Тому що 8 жовтня в Ізраїлю було лише два варіанти: гуманітарний або військовий.
Тобто: звільнити всіх заручників в обмін на винагороду для ХАМАСу — звільнення палестинських в’язнів і закріплення 7 жовтня в палестинському календарі як дня перемоги над Ізраїлем.
Це була б важка й гірка вистава, але вона дозволила б повернути понад 250 заручників у короткі строки. Більше того, вона дала б ЦАХАЛу час на підготовку масштабної воєнної операції проти ХАМАСу — під приводом (чи нагодою), що ХАМАС готує «нове 7 жовтня». Зайве казати, що такий варіант навіть не розглядали.
Інший варіант — зосередитися на військовому завданні та вести війну так, ніби заручників більше немає. Це — морально важко, дехто скаже навіть катастрофічно, але це дозволило б ЦАХАЛу діяти в Газі так, ніби в її тунелях не утримують ізраїльтян.
Частину з них, можливо, вдалося б урятувати, більшість — загинули б у бою. Чи завершилося б усе повною перемогою, до останнього бойовика ХАМАСу? Важко сказати. Але простір для маневру в ЦАХАЛу у такому разі був би набагато ширший.
Уряд без відповідальності
Від самого початку на ЦАХАЛ поклали подвійне завдання, у якому дві цілі суперечили одна одній і буквально «гризли» одна одну за горло. Якщо у Герці Халеві (попереднього начальника Генштабу) ще був певний «банк завдань», де можна було формально дотримуватись обох взаємовиключних цілей — то й добре. У Заміра ж вони увійшли в пряме протиріччя.
Ось чому сьогодні він стоїть перед урядом і каже щось на кшталт: скажіть, чого ви взагалі від мене хочете? Усе, що я можу зробити, не завдаючи шкоди заручникам, я вже зробив. А тепер визначіться — ви хочете, щоб я захопив Газу так, ніби заручників не існує, і встановив там військове управління з усіма ризиками для солдатів та відповідальністю за добробут місцевого населення? Чи хочете, щоб я зупинився — і щоб ви могли вести переговори про завершення цієї кризи?
На жаль, лише міністри з ультраправого табору дають Заміру хоч якусь відповідь. І навіть ця відповідь — беззмістовне бурмотіння про неможливість перемістити населення в «зону, вільну від ХАМАСу». Що досить дивно — від людей, які постійно заявляють, що все населення Гази — це і є ХАМАС.
А що роблять інші міністри на чолі з Нетаньягу? Вони перетворюють начальника Генштабу на політика, граються в семантику. Термінове повідомлення: ви — уряд. Можливо, рав-алуф Замір справді не вміє воювати — то в такому разі замініть його і візьміть на себе відповідальність за наслідки. Хоча, постривайте, хіба не це ви вже зробили з Герці Халеві?
І ось ми підходимо до головного: можна бути незадоволеним тим, що начальник Генштабу каже «місію виконано», тоді як по Ніріму продовжують стріляти. Але уряд, який відмовляється брати на себе відповідальність — і за війну, і за її припинення — це значно серйозніша проблема. А прем’єр-міністр, який летить до Вашингтона, щоб заявити «я переміг», натякаючи при цьому лише на часткову угоду, — проблема ще серйозніша.
І це ще до того, як ми згадали ХАМАС — терористичну організацію, яка демонструє всім, що попри всі заяви про «успіхи», вона досі жива і активна.
Їй знадобиться час, щоб відновити терористичну інфраструктуру, наповнити кишені грошима й завербувати десятки тисяч нових бойовиків? Що ж — у Газі часу більш ніж достатньо.
Автор: Нір Кіпніс
Джерело: Walla
Фото: AP Photo Abdel Kareem Hana
