Угода про припинення вогню: перемога Ізраїлю, але не поразка «Хізбалли»

Угода про припинення вогню в Лівані не є стратегічною поразкою «Хізбалли», але вона, безумовно, є результатом перемоги Ізраїлю у війні на північному кордоні та реалізацією скромних цілей, які він ставив із самого початку.

«Хізбалла» не була роззброєна, розгромлена чи знищена, але це ніколи не було метою війни.

Удар, завданий «Хізбаллі» — знищення її керівництва, вбивство тисяч бойовиків та поранення ще більшої кількості, знищення значної частини її ракетної системи та серйозні збитки її військовій та цивільній інфраструктурі — значно послабив усю проіранську «вісь опору» та режим у Тегерані.

Одним із найбільш значних кроків війни стала евакуація десятків тисяч жителів північного кордону зі своїх будинків у перші дні війни через побоювання вторгнення «Хізбалли» на зразок 7 жовтня.

Наземна операція, яку ЦАХАЛ провів на півдні Лівану, досягла цієї мети.

Угода про припинення вогню дуже схожа на резолюцію 1701, що поклала край Другій ліванській війні в 2006 році.

У нинішній угоді справді є дві нові речі: перша – це масове розгортання ліванської армії на півдні країни та у прикордонній зоні з Ізраїлем, а не лише опора на сили UNIFIL.

По-друге, це механізм нагляду, в якому буде активна і значна участь США. самоцензури, американці, ймовірно, поводитимуться зовсім інакше. Той факт, що в Білому домі буде сидіти Дональд Трамп, робить це ще більш імовірним.

Високопоставлений американець, який брав активну участь у укладанні угоди, сказав мені, що різниця між 2006 і 2024 роками полягає в тому, що «тоді Ізраїль програв, а тепер Ізраїль виграв, тому цього разу угода буде реалізована».

Поки що зарано говорити про те, що станеться, але надія на те, що ліванська армія наростить м’язи, зміцнить хребет і буде готова протистояти «Хізбаллі», здається надмірно оптимістичною.

Американські гарантії також в основному корисні для внутрішньополітичних потреб прем’єр-міністра. Нетаніягу, який протягом багатьох років нехтував угодами, раптово всю політику Ізраїлю ґрунтується на цих гарантіях.

Висновок один: якщо є інтерес сторін, угода буде виконана та настане мир, а якщо немає інтересу сторін, угода буде порушена та бойові дії відновляться.

***

Замість того, щоб провести прес-конференцію з міністром оборони та начальником Генштабу та відповісти на запитання щодо угоди про припинення вогню, Нетаніягу вирішив відправити в телестудії записану промову – свідчення його побоювань суспільної реакції на угоду.

Нетаніягу може звинувачувати лише себе. Він став жертвою непотрібних очікувань, які створив сам у громадян. Після кількох тактичних успіхів у війні за останні місяці Нетаніягу почав говорити суспільству не лише про повну перемогу, а й про зміну всього Близького Сходу. Не дивно, що багато ізраїльтян розчаровані – і це помилкове відчуття.

Нетаніягу перерахував три причини угоди про припинення вогню: його бажання зосередитися на іранській загрозі, необхідність освіжити сили ЦАХАЛу та поповнити запаси, а також бажання відокремити ліванський напрямок від сектору Газа, щоб ізолювати ХАМАС та змусити його погодитися на угоду щодо звільнення.

Усі три причини вірні. Після 14 місяців бойових дій продовження війни у ​​Лівані без чітких цілей важко для ЦАХАЛу та змученого ізраїльського суспільства. Угода про припинення вогню не є ідеалом, але забезпечує мінімальне рішення, якого на даний момент є достатньо з урахуванням ситуації в Лівані.

Іран справді є найбільшою загрозою. Іранцям потрібний тиждень, щоб зробити стільки збагаченого до 90% урану, що його буде достатньо для виготовлення атомної бомби. Ослаблення позицій Тегерана разом із приходом Дональда Трампа до Білого дому створюють нові можливості для Ізраїлю.

Важко сказати, якою мірою той факт, що «Хізбалла» погодилася відмежуватися від війни в Газі, вплине на позицію ХАМАС щодо угоди зі звільнення викрадених. Ніщо у поведінці Нетаніягу в останні місяці не змушує думати, що він сам збирається змінити свою позицію щодо цього питання.

Але якщо Нетаніягу бажає перетворити тактичну перемогу в Лівані на стратегічне досягнення, він може стати на шлях, який намітив для нього президент США Джо Байден: угода щодо звільнення заручників у Газі поряд із закінченням війни та регіональними політичними кроками, які включають історичну мирну угоду з Саудівською Аравією та майбутній шлях до палестинської держави.

Фото: Гіль Еліягу