Угода під питанням: три речі можуть затьмарити радість і відчуття перемоги в Ізраїлі
Підписання угоди з ХАМАСом — обнадійлива подія. Якщо всі живі заручники повернуться до Ізраїлю протягом 72 годин, це стане приводом для загальнонаціональної радості. Але є щонайменше три проблеми, які можуть затьмарити цю радість і відчуття перемоги.
По-перше, це 28 загиблих заручників. Уже зараз зрозуміло, що не всі вони повернуться — ні протягом найближчих 72 годин, ні в найближчому, ні у віддаленому майбутньому. ХАМАС не зацікавлений у поверненні їхніх тіл, адже отримує більше палестинських в’язнів в обмін на живих заручників.
Міжнародні сили відновлення, до складу яких увійдуть Катар, Єгипет і Туреччина, місія яких полягатиме у пошуку тіл загиблих заручників, посилять присутність цих країн у Газі. Але сумнівно, що вони матимуть реальні підстави докладати зусиль для повернення тіл. Родини загиблих, чиї сини не повернуться, невдовзі опиняться в ситуації, коли уряд і ЗМІ втратять інтерес до їхнього горя — як це вже сталося з родинами Голдіна та Шаула.
Друга проблема — це вже наявний розрив між тими, хто святкує завершення війни (включно з президентом Трампом), і тим, що записано в його власному плані дій. У цьому плані чітко вказано, що після першого етапу — повернення заручників — має настати другий, під час якого ХАМАС повинен роззброїтися, а влада у секторі Гази має перейти до іншого органу.
Схоже, жодна зі сторін, включно зі США, не зацікавлена чинити тиск на ХАМАС, аби той погодився здати зброю. Можна припустити, що якщо другий етап не відбудеться, то ЦАХАЛ і надалі буде розгорнутий уздовж «виправленої жовтої лінії».
Розгортання військ уздовж цієї лінії лише посилює напруженість у відносинах з населенням Гази й дає можливість терористичним осередкам продовжувати спроби руйнувати оборонні споруди ЦАХАЛу, тоді як Ізраїль буде зобов’язаний утримуватися від будь-яких наступальних дій.
Здавалося б, якщо ХАМАС не виконає усіх своїх зобов’язань, зокрема й щодо другої фази, Ізраїль має право відновити війну. Але, схоже, жодна зі сторін, включно зі США, цього не підтримає. На мою думку, реалізувати другу фазу буде дуже складно — особливо згідно з початковим планом.
Третя проблема — це небезпека відбудови. Ізраїль не зацікавлений у відновленні Гази. Відбудова Гази — це поступка з боку Ізраїлю, і вона виправдана лише тоді, якщо буде здійснюватися паралельно з повною демілітаризацією сектора.
Повна демілітаризація означає підрив залишених тунелів, демонтаж ракетних заводів і вилучення всієї зброї. Існують обґрунтовані побоювання, що відбудова Гази відбудеться і без демілітаризації. Уже сьогодні в Парижі проходить конференція, мета якої — розпочати роботу над відновленням сектора.
Якщо Газу буде відбудовано й вона процвітатиме, але не буде демілітаризована, а ХАМАС залишиться там реальною військовою силою, то через кілька років Ізраїль зіткнеться з такою самою загрозою, як 7 жовтня 2023 року. ХАМАС побудував свою владу на тому, що Газа була відновлена, процвітала й стала місцем, куди вкладали величезні кошти.
Тому Ізраїль має наполягати, щоб жодні роботи з відновлення Гази не починалися без реалізації другої фази плану Трампа. Перевага Ізраїлю полягає в контролі над усіма контрольно-пропускними пунктами до Гази, зокрема КПП «Рафах».
Якщо ми відмовимося від цього питання, як того хоче весь світ, то фактично створимо ситуацію, коли війна завершиться лише в обмін на повернення всіх заручників. ХАМАС пропонував цей план понад рік тому, і тоді постане (політичне) питання: чого досяг уряд, відкидаючи цю угоду й відкладаючи її на рік? Десятки солдатів загинули, стан живих заручників погіршився, а деякі загиблі досі лежать під завалами будинків у Газі.
З іншого боку, якщо вдасться реалізувати другу фазу плану Трампа, уряд зможе цілком обґрунтовано заявити, що досягнуті результати перевищують усе, чого можна було досягти раніше.
Гіора Айленд, Walla!
Фото: AP Photo / Yousef Al Zanoun
