Удачі нам: Трамп побудував нову мусульманську вісь
Цю колонку написано напередодні Йом-Кіпуру з молитовним бажанням, щоб «план Трампа» прийняв ХАМАС. Шанси на те, що весь план втілиться в життя, дорівнюють нулю, але давайте задовольнимося поверненням усіх заручників і завершенням війни.
Це давно мало статися. Під час тієї дивної пресконференції Трампа і Нетаньягу у Вашингтоні президент сказав те, про що я вже кілька місяців пишу: якщо ХАМАС продовжить у тому ж дусі, ми отримаємо повну підтримку президента США, щоб повернутися і битись із ними всіма силами та на наших умовах. Це вірно зараз і було вірно раніше. Лише волі припинити війну після того, як воєнна міць ХАМАСу була підірвана, не вистачало.
Очевидно, що вони продовжать у своєму руслі. ХАМАС залишиться ХАМАСом. Як тільки це станеться, Газа має перетворитися на зменшений, осаджений варіант Юдеї й Самарії: ЦАХАЛ діятиме там на свій розсуд, не буде потреби мобілізовувати п’ять дивізій для входу в Шуджаію чи Хан-Юніс, і загроза Ізраїлю буде ліквідована. Ми продовжимо боротися з джихадистським тероризмом, як робимо це успішно в інших місцях.
Вигадана «повна перемога», покликана дати кисень уряду Нетаньягу, одночасно задушивши заручників, була не більш ніж цинічним, моторошним і катастрофічним політичним трюком. Дискусії, які зараз вестимуться між різними таборами про те, чи означає план Трампа перемогу Ізраїлю або ХАМАСу, — дитячі й зайві.
У цій колонці можна перерахувати недоліки плану з точки зору Ізраїлю або його переваги — все залежить від точки зору спостерігача. Це питання інтерпретацій, мислення і реальної ситуації на місцях.
Безперечно, велика частина обіцянок Нетаньягу, даних ним під час довгої й непотрібної війни, провалилася. Обіцянка знищити ХАМАС, вистежити всіх терористів і винищити їх до останнього — не виконана. Реалізація плану в кінцевому підсумку призведе до виведення ЦАХАЛу із сектору Газа (окрім вузької периметральної зони) і до припинення війни.
У плані як мінімум двічі згадується «надійний шлях» до створення палестинської держави. Він не передбачає виселення, добровільної міграції чи створення Рів’єри. Навпаки, там вводяться міжнародні сили в сектор Газа, хоча Нетаньягу обіцяв, що таких сил не буде.
Можна лише уявити, що б Нетаньягу та його хор підспівувачів і верескунів зробили з будь-яким іншим прем’єром, який би погодився на такий план. Не кажучи вже про покірні вибачення перед Катаром, принесені після покірних вибачень перед Ердоганом, після вибачень перед Йорданією, після невдалої операції Нетаньягу проти Халеда Машаля на початку дев’яностих. Він вибачається кожне десятиліття й кожне сторіччя.
Поки Нетаньягу й Трамп зустрічалися й давали пресу, американський президент підписав спеціальний указ, що містить безпрецедентну американську «гарантію безпеки» для катарців: тепер на них не можуть нападати, а якщо напад відбудеться — це буде розцінюватися як напад на США.
Суть у тому, що Нетаньягу атакував у Катарі, промахнувся і не знищив керівництво ХАМАСу, а натомість отримав заборонний судовий припис, який забороняє повторні напади. Катарцям надали імунітет, як свого часу Халеду Машалю дали протиотруту. А потім ми вибачилися перед ними. Якщо так триватиме й надалі — хто знає, можливо, нам доведеться вибачатися й перед ХАМАСом.
Нагадування: операція проти Катару мала знищити те, що залишилося від політичного керівництва ХАМАС — одразу обезголовити його. Пам’ятаймо, що Нетаньягу міг уникнути цієї атаки, вибачень і останніх двох років, якби тоді виконав пропозицію ШАБАКу щодо ліквідації військового керівництва ХАМАСу в Газі.
Шість разів він приймав цей готовий оперативний план і шість разів відміняв його. Ціна тоді була значно нижча, ніж ту, яку Нетаньягу заплатив зараз. Проблема в тому, що насправді платив не він. Платили ми. Тисячі вбитих, викрадених, поранених, страждаючих від посттравми, зламаних і придавлених, розвалених сімей, зруйнованих мрій, закритих підприємств і країни, що стала прокаженою в усіх куточках світу.
Як уже згадувалося, зараз не має значення, яка версія переможе, і деталі, викладені в плані, не суттєві, бо вони не будуть реалізовані на практиці. Достатньо, щоб війна закінчилась і заручники повернулись.
У загальній картині тут вимальовується захоплива, можливо навіть інтригуюча макро-картина, проте йдеться про нашу долю: після того, як Ізраїль був захоплений зненацька, принижен і отримав історичного удару 7 жовтня, йому вдалося переломити хід подій і завдати серйозного удару шиїтській осі. Вона не була знищена, але зазнала поразки. Принаймні наразі.
Отже, вогняне кільце шиїтської осі зникло, але з’явилася сунітська. І ні — ми не маємо на увазі помірковані сунітські держави, що підписали Авраамові угоди, і навіть не Саудівську Аравію чи Індонезію. Це не просто сунітська вісь — це радикально-сунітська вісь. Так, «Брати-мусульмани» успадковують шиїтів.
Кожен, хто слухав Трампа на пресконференції (не проста справа), його оточення (особливо Уіткоффа і Кушнера), розуміє, що Катар для адміністрації Трампа щонайменше не менш важливий, ніж Ізраїль — якщо не важливіший. Президент наполіг на вибаченнях Нетаньягу, підписав гарантії безпеки і двічі в кожному реченні хвалив катарців.
Катар — країна «Братів-мусульман». На другому місці, близькому серцю президента Трампа, — Туреччина. Це теж країна «Братів-мусульман». Додайте до цього Сирію, контрольовану представником «Братів-мусульман», якого Трамп легалізував, і отримаєте нову вісь.
Поки зарано говорити, чи створить ця вісь вогняне кільце навколо Ізраїлю, але вже можна стверджувати: у цій осі немає слабаків. Туреччина — регіональна держава, Ердоган — ворог Ізраїлю, у Катару є гроші, у Сирії — стратегічне положення, а Газа належить «Братам-мусульманам», навіть якщо ХАМАС її фактично не контролює. Удачі нам.
Читачі цієї колонки знають, що, на мою думку, план президента Трампа цілком узгоджений з Нетаньягу. Тобто з Роном Дермером. Я вважаю, що Нетаньягу дійшов (дуже) запізнілого висновку, що війна вичерпала себе. Він розуміє, що його блеф скоро виявиться і перед Трампом. Що ХАМАС не підніме білий прапор і не буде жодного образу перемоги.
Він намагався створити образ перемоги, вирішивши усунути керівництво ХАМАСу в Катарі, але результат виявився протилежним: утворився образ поразки. Терпіння Трампа вичерпувалося, і Нетаньягу розумів, що йому потрібно прагнути кінця, навіть не маючи образу перемоги.
Він погодився на багато речей, які, з його точки зору, вважалися «казус беллі», включно з прямим згадуванням палестинської держави, в обмін на заяву президента на пресконференції, що «БіБі проти цього».
Хтось мав би сказати Трампу, що сам БіБі багаторазово визнавав рішення про створення двох держав, зокрема в численних виступах на Генасамблеї ООН. У будь-якому разі термін «палестинська держава» включено в план. БіБі заперечує: ні. Що це означає на практиці? Нічого. Що б сказав Нетаньягу, якби це був хтось інший? Багато що.
Нетаньягу перебуває в відносно комфортній ситуації «win-win». Якщо ХАМАС скаже «так», він зможе оголосити про свою перемогу, повернути заручників, припинити війну, спробувати розширити Авраамові угоди і йти на вибори навесні — всього за шість місяців до офіційного терміну. Непогано. Якщо ХАМАС скаже «ні», у нього буде відкрита кредитна лінія, щоб продовжувати знищувати Газу і переслідувати рештки бойовиків ХАМАС у тунелях доти, доки на те буде воля. Думаю, це для нього найменш бажаний варіант. Для Трампа теж.
Тим часом Ізраїль продовжує руйнуватися у світі, гігантський сніговий ком загрожує поховати його під собою. Америка теж уже не та, що була колись, і підтримка Ізраїлю серед американського суспільства перебуває на рекордно низькому рівні — вперше нижче, ніж підтримка палестинців. Усе це — стратегічні активи, які ми втрачаємо, активи, які буде дуже важко повернути.
Тим, хто робить ставку на Трампа, варто пам’ятати, що через три роки і три місяці його тут уже не буде. Ті, у кого вистачить терпіння спостерігати за Трампом, включно з нескінченною пресконференцією з Нетаньягу та його маячливою промовою перед американськими генералами й адміралами, можуть лише підняти брову.
Невідомо, чи досидить ця людина свій термін до кінця. Згадуючи «сонного Джо Байдена», він сам мало не заснув. Ми будемо молитися за його здоров’я — фізичне і розумове, але слід враховувати, що не всі наші молитви були почуті за останні два роки. Що буде після Трампа? Після нього — потоп. І це після того, як ми пережили «потоп Аль-Акси».
Бен Каспіт, Walla
Фото: AP Photo/Evan Vucci
