У світі вже не хочуть чути про Ізраїль
Подія за подією останні два роки. Ні хвилини тиші. Ні секунди, щоб перевести подих. Події одного тижня в Ізраїлі годують новинні стрічки на десять років уперед в будь-якій нормальній європейській країні.
З 7 жовтня ми перебуваємо в стані божевілля. Загиблі, поранені, заручники, війна з «Хізбаллою», з Іраном, Сирією, теракти, вогонь і стовпи диму. Без перепочинку. Без миті, щоб зупинитись і переосмислити. Хто вже пам’ятає ту катастрофу з 11 загиблими солдатами в «Намері», той ракетний обстріл з Ірану, що забрав десятки життів, ту ракету «Хізбалли», яка знищила… і сотні калік серед солдатів. І теракти. І через цей вир подій ми до всього звикли.
Але спроба ліквідації вищого керівництва ХАМАСу десять днів тому — одна з тих подій, до яких не можна ставитися як до пройденого. Вона драматична і піднімає тривожні питання. Дуже тривожні. Шкода, завдана цією провальною спробою, рішення піти на ліквідацію всупереч запереченням глави «Моссада» Давида Барнеа і всупереч запереченням начальника Генштабу Еяля Заміра викликає більше ніж здивування.
Барнеа і Замір вважали, що вся верхівка ХАМАСу, зібрана в житловому крилі розкішної вілли Халіля аль-Хаї в Досі, Катар, — це смертники. Тут немає ні найменшого сумніву. Огидні вбивці, з літрами єврейської крові, крові ізраїльтян на руках. Обидва вважали, що цих архітерористів давно слід було відправити в могилу ще до 7 жовтня. Але зараз, саме в момент, коли ця банда вбивць обговорювала угоду по заручниках, — це зовсім не час. Як сказав перед спробою ліквідації глава «Моссада»: «Ти не стріляєш в тих, хто обговорює звільнення твоїх заручників».
І слово про Барнеа — він був єдиний з усіх керівників сил безпеки, ЦАХАЛу, ШАБАКу й «Моссада», з ким у Нетаньягу зберігалися добрі стосунки. Прем’єр посварився з усіма й обливав брудом кожного: колишнього начальника Генштабу Герці Халеві, чинного Еяля Заміра, розірвав стосунки з колишнім главою ШАБАКу Роненом Баром. Тільки з Давидом Барнеа існувала певна гармонія. Незважаючи на те, що Нетаньягу вивів його й Ронена Бара з переговорної групи з обміну заручників і поставив туди свого наближеного, міністра Рона Дермера, між ними не було публічних сутичок, не пригадується жодних брифінгів чи взаємних образ.
Барнеа навіть жорстко критикували за те, що він не став на захист Ронена Бара, коли проти того Нетаньягу запустив цілу отруйну машину, що загрожувала реальній небезпеці для життя. Тому, коли саме Барнеа, близький до Нетаньягу, у досить рідкісному випадку виступив проти його позиції, це мало увімкнути червоні лампи. Але Нетаньягу кинувся вперед, не зважаючи ні на що, — хоча на столі лежала пропозиція звільнити 10 живих заручників і 20 тіл загиблих, хоча обговорювалася й ширша угода, Нетаньягу проштовхнув покушіння, чудово знаючи, що це підриє будь-які шанси на угоду в найближчому майбутньому.
У Wall Street Journal також написали про гнів Трампа у зв’язку з ударом, і джерело в оточенні президента — великого прихильника Ізраїлю, а можливо, і єдиного прихильника Нетаньягу — цитувало його слова: «Кожного разу, коли ми близькі до угоди, Нетаньягу дбає про те, щоб усе підірвати». А цього разу був і додатковий збиток від проваленої ліквідації — такий, що міг би виникнути навіть у разі успіху. Перше — об’єднання арабського світу проти нас. Ненависний Катар, власник «Аль-Джазіри», якого більшість арабських лідерів презирають, зумів їх об’єднати і скликати екстрений саміт проти нас. Шиїти й суніти зібралися в Досі 13 вересня з градом попереджень. Там були лідери Саудівської Аравії, Єгипту, ОАЕ, Йорданії, Палестинської адміністрації та понад 50 міністрів закордонних справ арабських і мусульманських країн. Лунали погрози скасувати Авраамові угоди — головну гордість Нетаньягу; звучали різкі слова від єгипетських правителів, такі, що ізраїльські фанатики заговорили про потребу війни проти Єгипту — найбільшої арабської країни, мир з якою, як і з Йорданією, є наріжним каменем безпеки Ізраїлю.
І ще: зрив переговорів щодо угоди на цьому етапі призвів до запуску операції «Колісниці Гідеона-2».
Начальник Генштабу Замір не хотів цієї операції, яка може тривати багато місяців і коштувати крові численних наших солдатів. А вже точно — життя заручників. Керівники армії теж не горіли бажанням продовжувати війну. Нетаньягу вибухнув на засіданні кабінету чотири дні тому: він витяг цитати, підготовлені помічниками, — заяви високопосадових військових проти входу в місто Газа, — і розмахував ними перед начальником Генштабу: «Чому ви брифуєте проти війни?» — кричав він у люті. «Кабінет вирішив провести воєнну операцію в Газі, і я не розумію, чому ви виступаєте проти операції». Кабінет, мовляв, вирішив. Вирішив Нетаньягу.
У політичній системі стверджують, що Нетаньягу побоювався скасування операції в Газі. «Він хоче продовжувати війну, вона служить йому політично і особисто», — сказав цього тижня голова однієї партії. «Навіть якби замах вдався, угода і переговори миттєво зірвалися б, і ми пішли б на ще одну операцію в Газі — саме так, як хоче Нетаньягу». Проблема в тому, що дедалі більше міністрів і депутатів від «Лікуду» розуміють: Нетаньягу веде нас до своєрідної загибелі. Він може скільки завгодно насміхатися з питання «яка стратегія?», але й сам не має жодного уявлення, куди ми рухаємось.
«У світі вже не хочуть чути про Ізраїль»
Невдалий замах призводить до наземного вторгнення в Газу, зростання світового гніву та дипломатичного цунамі, що здіймається до небес. В останні дні я говорив із провідними промисловцями, лікарями, людьми з оборонної промисловості, з хай-теку — і всі кажуть, що не пам’ятають такого часу. Ось узагальнення того, що я почув: «У світі вже не хочуть чути про Ізраїль. Це жахливо. Нам скасовують участь у виставках, конференціях, скасовують угоди на сотні мільйонів. Наш експорт починає зупинятися. Це може обернутися економічною катастрофою. Заводи будуть закриватися, особливо на периферії, заводи, які годують цілі міста на півдні та півночі».
Двоє лікарів розповіли: «Наші статті не приймають, нас просять не приїжджати на конференції. Це страшно, тому що нам потрібно постійно навчатися й тримати високий рівень медицини». І це посилюється, поширюється на все нові сфери. Ми за крок — не від повної перемоги, а від виключення з «Євробачення» через погрози країн на кшталт Нідерландів, Ірландії, Іспанії та інших, що вони не братимуть участь, якщо запросять Ізраїль. Я чув, як Інон Магаль — ну хто, якщо не він — насміхався над можливістю, що нас невдовзі виключать із «Євробачення». «Ой-ой-ой», — тягнув він дитячим голосом. «Може, створимо палестинську державу, щоб нас запросили на «Євробачення»?» А Нетаньягу говорив про Спарту на найближчі роки. Жити в обмеженнях, на мечі. Ось його бачення.
Магаль, справа не в «Євробаченні». Справа в тому, що нас поступово виганяють зі світу, частиною якого ми хочемо бути. Європи, США. Якщо нас звідти виключать — а ми близькі до цього, — Ізраїль, не дай боже, стане країною-вигнанцем. Країною, від якої всі відвертаються. Ніхто не захоче жодних зв’язків, жодної торгівлі, нічого. Це вдарить по рівню життя більшості громадян Ізраїлю. І тоді ми справді «вбудуємося» в цей регіон — станемо частиною одного з найжорстокіших і найбільш диких районів світу.
Барак Сері, Walla
Фото: AP Photo Abdel Kareem Hana
