Тиск Саудівської Аравії зазнає невдачі перед ізраїльсько-американською стіною
Мохаммед бін Салман, фактичний правитель Саудівської Аравії, може записати собі в актив незвичне міжнародне досягнення. Його ініціатива просування визнання Палестини та рішення про дві держави в останні дні отримує додаткову легітимність після того, як близько десяти країн оголосили про визнання палестинської держави.
Однак успіх дипломатичного кроку Саудівської Аравії водночас виявив і слабкість королівства. Бін Салман — попри його тісні особисті й ділові стосунки з президентом Дональдом Трампом — не зумів переконати його визнати палестинську державу і не зміг змусити Ізраїль прийняти це визнання. Таким чином, ініціатива перетворилася на декларацію намірів, хай і вражаючу, але реалізація якої поки що далека, якщо взагалі можлива.
Значущість «козирної карти» Саудівської Аравії — нормалізації з Ізраїлем — була знецінена війною в Газі. Трамп більше не сприймає її як важіль після того, як Ізраїль рішуче відмовився сформулювати узгоджене рішення палестинської проблеми або хоча б погодитися на припинення війни.
Більше того, нинішня війна підставляє країни Перської затоки під удар Ізраїлю по Ірану та Катару. Саудівська Аравія разом з іншими державами регіону переконалися, що їхні традиційні важелі тиску й обіцянки вкласти трильйони доларів в економіку США гарантують тепле ставлення Трампа, але не дають їм статусу країн, здатних вплинути на його зовнішню політику. Схоже, що саме найближчий арабський союзник — бін Салман — має відчувати себе найбільш розчарованим. Його успіх у тому, що він зумів захопити міжнародну спільноту своєю ініціативою створення палестинської держави — ідеєю, яка ще два роки тому була йому чужою, — можливо, вплине на майбутні пропозиції з врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту, але наразі вона виглядає безнадійною.
Довгий і звивистий шлях пройшов бін Салман від статусу персони нон ґрата у США та більшості країн світу після його участі у вбивстві журналіста Джамаля Хашоггі у 2018 році до відновлення міжнародного становища. Рік потому він отримав новий удар від «друга» Трампа, який залишився байдужим до атаки іранських ракет і дронів на об’єкти нафтової компанії Aramco, що паралізувало половину видобутку нафти Саудівської Аравії. Тоді Трамп пояснив бін Салману, що, звичайно, готовий допомогти королівству — але лише за гроші. Саудівська Аравія й ОАЕ, союзники Ер-Ріяда у війні проти хуситів у Ємені, зрозуміли, що США — союзник лише з обмеженою відповідальністю.
Відносини між країнами досягли найглибшої кризи на початку президентства Джо Байдена. Байден обіцяв перетворити Саудівську Аравію на «державу-ізгоя» і максимально дистанціювався від бін Салмана. Але зростання цін на нафту змусило його влітку 2022 року поїхати до Саудівської Аравії та просити у ненависного йому спадкоємного принца збільшити видобуток нафти. Місія Байдена провалилася, але відтоді було пробито шлях до постійних контактів між високопосадовцями Вашингтона і саудівською монархією. Однак самого бін Салмана до Білого дому так і не запросили. Повернення Трампа до влади знову освітили шлях бін Салмана, але до того часу він уже вибудував тісні зв’язки з Китаєм і Росією. У 2023 році він у драматичному кроці відновив за посередництва Китаю дипломатичні відносини з Іраном, а роком раніше віддалився від американської коаліції, що воювала проти хуситів, і уклав із ними перемир’я.
Слабкість Саудівської Аравії виявилася не лише у відносинах зі США. І на близькосхідній арені бін Салман демонстрував політичну незрілість. На відміну від Туреччини та Катару, які плекали власні повстанські міліції, зокрема ті, що повалили Асада в грудні, Саудівська Аравія не змогла вплинути на хід громадянської війни в Сирії. Лише за три місяці до падіння Асада вона знову відкрила своє посольство в Дамаску, а раніше сприяла його поверненню до Ліги арабських держав. Швидкий успіх Ахмада аш-Шараа застав саудитів зненацька, і вони поспішили визнати його владу, запропонувати протекторат і, головне, переконати Трампа потиснути руку людині, яку донедавна вважали терористом.
Саудівська Аравія стала головним потенційним донором аш-Шараа, разом із Катаром вони погасили борги Сирії перед Світовим банком. Але реальна відповідальність за стабілізацію режиму в Сирії лягла на Туреччину, Катар і США. Саудівській Аравії дісталася роль банкомата.
Те саме і в Лівані, який довгі роки перебував під саудівським протекторатом: бін Салман не зумів нав’язати свою лінію та вирвати країну з рук Ірану. У 2017 році його спроба змусити прем’єр-міністра Саада Харірі вигнати представників «Хізбалли» з уряду завершилася ганебним фіаско: Харірі був затриманий у ер-ріядському готелі й змушений оголосити про відставку. Під тиском Франції його відпустили, і, повернувшись у Бейрут, він відкликав відставку. «Хізбалла» та Іран святкували перемогу. Того ж року бін Салман розпочав іншу авантюру: разом з ОАЕ, Бахрейном та Єгиптом він запровадив санкції проти Катару. Чотири роки блокада лише зміцнювала зв’язки Катару з Іраном і оформила стратегічний союз із Туреччиною, яка отримала дозвіл відкрити в Досі військову базу. У 2019 році країни навіть створили спільне військове командування.
Відновлення відносин з Іраном оживило надії на просування переговорів про нову ядерну угоду зі США. Для Саудівської Аравії, яка виступала проти ударів по іранських ядерних об’єктах, ядерна угода — стратегічна необхідність для безпеки судноплавства в Перській затоці. Хоча ще у 2018 році бін Салман попереджав: «Якщо Іран отримає ядерну бомбу, ми теж зробимо це якомога швидше», — за останній рік Ер-Ріяд вів інтенсивний політичний діалог з іранським керівництвом, намагаючись переконати його пом’якшити позиції. Це не вдалося, так само як і не вдалося переконати Трампа дати Ірану гарантії ненападу, як того вимагав Тегеран. У підсумку «важелі тиску», якими нібито володіла Саудівська Аравія, виявилися порожніми: Іран віддав перевагу бачити посередниками Оман, Катар, ОАЕ та навіть Єгипет — але не саудитів. Із безпечної відстані Саудівська Аравія спостерігала червневу атаку Ірану на базу США в Катарі, на яку Вашингтон ніяк не відповів, а цього місяця — ізраїльський удар по будинку Халіла аль-Хайї в Досі, спрямований на ліквідацію керівництва ХАМАС. США знову залишилися спостерігачами, як і в 2019 році, коли атаки зазнала сама Саудівська Аравія.
Цього тижня Саудівська Аравія та Пакистан підписали «стратегічний договір про взаємну оборону». Згідно з документом, будь-яка атака на одну зі сторін вважатиметься нападом на обидві. Деталі угоди засекречені, але міністр оборони Пакистану дав зрозуміти, що «в разі потреби Пакистан надасть Саудівській Аравії всі свої можливості, включно з ядерними». Деякі інтерпретації поспішили представити це як демонстративну відповідь на ізраїльський удар по Катару або засіб стримування Ірану. Проте переговори про договір велися задовго до цих подій.
Схоже, Саудівська Аравія розуміє, що її прагнення розвинути власну ядерну програму на своїй території, включно зі збагаченням урану, залишиться на папері, а проєкт «союзу безпеки» зі США — запропонований за Байдена в обмін на нормалізацію з Ізраїлем — заморожений. «Оборонний союз» з ядерним Пакистаном — радше декларація намірів і демонстрація сили саудитів перед Іраном і США. Вашингтон поки що ніяк не відреагував.
Цікаво буде побачити, як цей союз проявить себе, якщо Індія — головний торговельний партнер Саудівської Аравії — нападе на Пакистан. Той факт, що Саудівська Аравія вдається до публічної «декларації намірів», свідчить про її обмежений вплив на адміністрацію Трампа. Ер-Ріяд не може й не має наміру відмовлятися від американської «парасольки безпеки». В інтерв’ю Fox News у 2023 році бін Салман сказав: «Саудівська Аравія може перенести закупівлі зброї зі США в інше місце, але сильна Саудівська Аравія означає сильні США, і ви не хочете, щоб ми це зробили». Відтоді країна продовжує закуповувати у США зброю на мільярди доларів та інвестувати понад трильйон в американську економіку. А що стосується «важелів тиску», які такі угоди нібито мали б забезпечити королівству, — їм доведеться підлаштовуватися під розрахунки Трампа, який слухає бін Салмана, але прислухається до Нетаньягу.
Цві Барель, “ХаАрец”
Фото: AP Photo/Alex Brandon
