Тим, хто у всьому звинувачує лише Ізраїль, варто підучити історію
Інтелектуали в західних суспільствах зазвичай не ведуть важкого життя. Вони спостерігають за звичайним хаосом людських справ і виносять судження, нагадуючи суспільству про його ключові цінності. Але сучасному єврейському інтелектуалу значно складніше: він стикається не лише з радикально протилежними формами людської дурості, а й із конфліктними системами лояльності.
Повернувши голову ліворуч, він бачить вражаюче повернення антисемітизму з ліберальних надр західних демократій. Це проявляється у шокуючому зростанні злочинів на ґрунті ненависті до євреїв у Західній Європі та США, у всеохопній зацикленості на Ізраїлі та його діях, у демонізації сіонізму як нібито унікально злочинної ідеології та в бойкоті ізраїльтян, що нагадує стигматизацію й геттоїзацію євреїв у минулі часи.
І все це завуальовано твердженням, що антисемітизму не існує, що це — маніпулятивний аргумент євреїв або, ще краще, «зрозуміла реакція» на дії самого Ізраїлю. Після 7 жовтня єврейським інтелектуалам довелося визнати: антисемітизм як ірраціональна сила походить навіть із середовищ, які вважають себе найдемократичнішими.
Та, обернувшись праворуч і глянувши на Ізраїль, інтелектуал бачить суспільство, уряд якого вірить, що Бог особисто бере участь у його антидемократичних рішеннях. Це уряд, який оголосив нескінченну війну палестинцям, віддаючи перевагу силі над дипломатією. Поєднання халатності, некомпетентності та жаги помсти, підживленої жорстокістю нападу ХАМАСу 7 жовтня, призвело до того, що ізраїльське суспільство відмовляється визнавати смерть і голод, які воно спричинило, та де-факто поховало ідею Ізраїлю як єврейської і демократичної держави.
Перед такою дволикістю постає питання: на які цінності спиратися і яку групу захищати? Ми не повинні обирати між боротьбою з антисемітизмом і критикою Ізраїлю за його злочини — потрібно тримати обидві лінії одночасно.
Автор пропонує чотири застереження:
1. Історичне: Ізраїль не був створений як «колонія» чи компенсація за Голокост. Євреї мали історичний зв’язок із цією землею і законно здобули державність у війні з арабськими країнами, які відкинули рішення ООН 1947 року.
2. Контекст війни: Ізраїль з моменту заснування живе у стані війни. Ситуацію палестинців слід розглядати у ширшому контексті інших переміщених народів, а відповідальність за їхню бездержавність несуть і арабські країни, і самі палестинці, і міжнародні інститути.
3. Реалії на місці: У Ізраїлю є реальні вороги. Якби ХАМАС звільнив заручників, війна, ймовірно, закінчилася б. ХАМАС несе політичну відповідальність за страждання Гази, так само як і Ізраїль — за непропорційні руйнування.
4. Подвійні стандарти: Не можна вимагати від Ізраїлю того, чого не вимагають від інших країн. Бойкот лише через національність — це расизм.
Критика Ізраїлю має уникати небезпечного зближення з антисемітизмом. Захід має підтримувати і тих ізраїльтян, що виступають проти політики Нетаньягу, і палестинців, які прагнуть реформ та відмови від ХАМАСу. Мир вимагатиме відновлення Гази і створення палестинської держави, що не загрожуватиме Ізраїлю.
Поки ж друзі Ізраїлю не повинні закривати очі на помилки його уряду, але також мають пам’ятати, що внутрішній ізраїльський екстремізм підживлюється зовнішнім антисемітизмом.
Ева Іллуз, «ХаАрец», М.Р.
На фото: пропалестинський активіст тримає плакат із написом: «Сіонізм, тероризм, геноцид». Іспанія, 14.10.2023 — через тиждень після різанини, вчиненої ХАМАС на півдні Ізраїлю.
AP / Alvaro Barrientos.
Авторка — старша наукова співробітниця Єрусалимського інституту Ван Ліра та Інституту ізраїльської думки. Версія цієї статті була опублікована німецькою мовою у Die Zeit.
