Творчість проти стресу – українсько-ізраїльський рецепт для бомбосховищ
Ізраїльська художниця вже понад рік розмальовує стіни укриттів в українських школах і лікарнях. Як це допомагає дітям пережити травму та чи стане такий досвід у пригоді в Ізраїлі — з’ясовували журналісти «Деталей».
Сирена виє, ви спускаєтесь в укриття, але жодного повідомлення від Командування тилу про завершення тривоги немає. Ви сидите під землею годину, дві, працюєте чи навчаєтесь, їсте, читаєте, лягаєте спати, а вранці дізнаєтесь, що тривога досі не скінчилась. У такій ситуації прифронтові регіони України живуть уже три роки.
— В Ізраїлі часто ображаються, коли я це кажу, але те, що переживають українці під час обстрілів — значно страшніше, ніж те, до чого звикли ми, — говорить ізраїльська художниця Зоя Север. — Лише під час війни з Іраном ми трохи наблизилися до цього відчуття, коли зрозуміли, що МАМАДи не рятують від обстрілів. А тепер уявіть, що в житлових районах просто немає бомбосховищ поруч. Що у вас немає ані «Залізного купола», ані «Пращі Давида», ані «Хеца». І що все залежить від удачі. А тривога триває годинами й навіть добами.
Поки ми говоримо телефоном, у Сумах, куди зараз приїхала художниця, лунає сирена. На годиннику — сьома вечора, але завершитися все може і вночі, і наступного ранку.
Як і багато дорослих українців, Зоя ігнорує тривогу. Якщо щоразу бігти в укриття — жити неможливо. Але для дітей інструкції однозначні. Під час тривоги школярів переводять у підземні класи. А маленьких пацієнтів — у підземні палати.
У цій ситуації надзвичайно важливо, як виглядає підземелля і чим у ньому можна займатися. І саме цю проблему Зоя вирішує вже понад рік, розмальовуючи разом із дітьми стіни українських бомбосховищ.
Укриття в Україні саме по собі — дуже неприємне й тиснуче на психіку місце. В нових лікарнях і школах це можуть бути чисті побілені підвали з лавками чи лікарняними ліжками. Але часто перечікувати російські обстріли доводиться у моторошних радянських ядерних бункерах.
Голий цегляний мур без штукатурки, дивної форми стіни з якимись нішами. Клубок труб і дротів — якщо ви не шанувальник постапокаліптичних сюжетів, перебувати довго в такій атмосфері дуже важко.
Але от приходить Зоя — і на стінах з’являються дерева й квіти, море й хмари, коти й їжачки, повітряні кульки, кораблі й велосипеди. Проект називається просто — «Вікно в мир».
«Із позиції жертви — в позицію творця»
А ось як виглядає робочий процес. У лікарняній їдальні збираються діти різного віку, деякі — просто з крапельницями, а ще мами, лікарі, медсестри. Усі сидять за столами й обговорюють, що саме малювати. Але остаточне рішення — за дітьми.
— Я запитую: якби в укритті можна було відкрити вікно, що б ви хотіли там побачити? — пояснює Зоя.
Діти висловлюються. Право голосу має кожен. У липні, коли Зоя розмальовувала бомбосховище дитячої лікарні в Одесі, наймолодшому учаснику ще не було й трьох років. А найстаршому вже виповнилося 15. Беруть усіх — і тих, хто довго та важко лікується, і тих, кого вже завтра виписують.
Один пропонує зобразити свого кота чи собаку, інший — пейзажі Карпат, третій — панд, жирафів та інших диких тварин. Війну не пропонував ніхто жодного разу — це ж «вікно у мир».
— А ще ми обов’язково вплітаємо в орнамент зірку Давида та українські тризуби, щоби показати, що це ізраїльсько-український проект, — розповідає художниця.
Одразу після обговорення вона проводить для дітей майстер-клас з малювання. А весь наступний день розмальовує фон, щоб усе виглядало більш-менш гармонійно.
Потім 1–2 дні художниця та волонтери працюють разом із дітьми. У фінальний день Зоя доводить малюнки до, як вона каже, «естетично прийнятного завершення».
Але головний принцип проекту незмінний — у ньому від початку до кінця беруть участь самі діти.
— Це переводить їх із позиції жертви в позицію творця, — пояснює Зоя. — Я розмовляла з дитячими психологами, які працюють із травмою. Вони сказали, що дуже важливо взяти ситуацію у свої руки, а не пасивно приймати удари долі. Наприклад, розбомбили дім. Якщо ми активно допомагаємо на місці, то в нас менша ймовірність розвитку ПТСР.
Інший важливий психологічний момент — діти беруть участь у великому проекті. Створюють щось, що прикрашатиме стіни навіть за багато років.
— Ну і діти просто люблять малювати на стінах. Просто їм зазвичай цього не дозволяють, — додає художниця. — Особливо в укриттях, де вони сидять тихенько, як мишки, і слухаються дорослих.
Від Києва до Одеси
Зоя Север — співзасновниця фонду United People Planet. Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну вона організовувала закупівлю шоломів і бронежилетів для ЗСУ. З такими ось зовсім не художніми, але важливими справами художниця їздить до країни, що воює, кожні два місяці вже 3,5 року.
А в травні 2024 року аташе з культури ізраїльського посольства в Україні Регіна Шафір запросила Зою взяти участь в незвичайному проекті — розписати стіни укриття в київському ліцеї.
— Вона знала, що по справах фонду я регулярно буваю в Україні. Ми якось реалізовували з нею спільний проект у Казахстані. Тож були знайомі, — пояснює Зоя.
Після ліцею художниця організувала оформлення укриття в лікарні «Охматдит». Цей проект також частково оплатило посольство. Усе відбувалося за два тижні після прильоту російської ракети, яка вбила хлопчика, лікаря та родича одного з пацієнтів.
— Ми постійно проходили повз пошкоджені корпуси. А пацієнти й медики лише починали приходити до тями після шоку, — згадує Зоя.
Потім були лікарні й школи в Харкові, Черкасах, Василькові, Києві, Дніпрі, Запоріжжі. І от тепер — Одеса. Усі, окрім Василькова, — обласні центри. А це невеликий райцентр у Київській області, що трохи вибивається з загальної логіки.
Але до Зої сам звернувся директор Васильківської міської школи №1. Вона розташована в будівлі синагоги XIX століття. І директор пояснив, що хоче якимось чином зміцнити зв’язок з єврейством.
Знайшовся і спонсор — російськомовний іспанський винороб. Взагалі, на кожне укриття Зоя зазвичай шукає нових спонсорів. Серед них був львівський айтішник, який хотів підтримати харків’ян, була християнська організація з Ізраїлю.
Потрібно ж усього близько 2,5 тисяч доларів — на фарби й пензлі, підготовку стін і квиток для художниці. Кілька разів фарбу зовсім безкоштовно надавала українська компанія.
Матеріали важливо підбирати так, щоб укриттям можна було користуватися одразу після фарбування. Адже російські військові не чекатимуть з обстрілами українських міст, поки висохнуть стіни.
— Ми беремо фарби на водній основі, які сохнуть за кілька хвилин, — пояснює Зоя. — Коли ми малювали в Одесі, до укриття спустився один із керівників лікарні й навіть здивувався: що це за приємний запах, зовсім не схожий на фарбу.
Одеса — це восьмий і поки що останній проект. Там Зоя разом із дітьми розписувала укриття при педіатричному відділенні університетської лікарні. Партнерами знову стали ізраїльтяни: громадський діяч Леонід Невзлін і НКО «Ізраїльські друзі України».
Вони ж підтримають і два наступні об’єкти. Але вибір місць — за Зоєю, а також школами та лікарнями, які захочуть долучитися до проекту.
— Важливо лише, щоб це були діти з прифронтової зони, яким справді доводиться довго сидіти в укриттях. А не десь у Львові, — пояснює Зоя. Ніяких упереджень до Львова в неї немає — вона там народилася і звідти репатріювалася до Ізраїлю у 15 років.
Окрім об’єкта та спонсорів, потрібні й волонтери-помічники. В Одесі Зої допомагали місцевий художник Володимир і відома гештальт-терапевтка з Латвії Ірена — вона якраз приїхала в Україну з черговою партією гуманітарної допомоги.
Ірена ніколи нічого раніше не розписувала, але це й не важливо. Підхід Зої дозволяє залучити до справи будь-якого охочого волонтера. Іноді з професіоналами навіть важче працювати.
— В одному з укриттів допомагати зголосився відомий український іконописець. Так от, з ним спершу була проблема, бо він намагався довести кожен малюнок до ідеалу й витрачав по кілька годин, — згадує Зоя.
Ідея для Ізраїлю
Анна Жарова, голова фонду «Ізраїльські друзі України», запропонувала доповнити проект і розробити спеціальну настільну гру для бомбосховищ. Анна, Зоя та ізраїльський психолог, який спеціалізується на травмі, домовилися зустрітися й обговорити гру, але всі плани порушила війна з Іраном.
Тож поки що складно сказати, що саме це буде. Але гру одразу планують випустити у двох версіях — українською та івритом. Адже ізраїльським дітям теж нудно сидіти в укриттях, хоч і проводять вони там менше часу.
Зоя мріє, що її проект із розпису стін знайде продовження і в Ізраїлі. Адже там укриття зазвичай прикрашають зовні, але майже ніколи — зсередини.
— Я навіть написала про це допис у «Фейсбуці» й сподівалася, що хтось долучиться. Але поки всім не до того, — констатує вона. — До того ж в Ізраїлі я не можу працювати безкоштовно — тут мені потрібно заробляти гроші. Але я готова допомогти порадою й дати методичні рекомендації. Врешті-решт, у країні багато художників і художніх навчальних закладів. Прикраса бомбосховища зсередини могла би стати стандартним дипломним проектом.
Поки готувався цей матеріал, Зоя Север зустрілася з головним лікарем дитячої лікарні в Сумах. Вони про все домовилися, і наприкінці вересня в лікарняному бомбосховищі відкриється чергове «Вікно у мир».
Автор: Микита Аронов
Фото надано Зоєю Север
