Цілком ясно, хто винен у провалі, але потрібен і самоаналіз
У машині часу я хочу повернути вас у 6 жовтня. Не 2023 року — а 1973-го.
Мені було 35, я була молодою жінкою. Шок від удару у Йом-Кіпур, великий провал, війна, що тривала близько півтора місяця з важкою ціною, і уроки — уроки, які супроводжували нас 50 років.
П’ятдесят років я запитувала себе, у чому наш гріх гордині, чому ми заплющували очі перед очевидною реальністю, як усі арабські країни об’єдналися проти нас, повстали — щоб знищити нас.
Через шість років ми заплющили очі й вуха перед мирною промовою Мухаммеда Анвара ас-Садата — аж поки він не сів у літак до Кнесету в Єрусалимі й не наполіг, щоб ми прокинулися, розплющили очі й уклали мир.
Минули роки, я виховала своїх дітей і онуків у маленькому чарівному раю — Нір Оз.
Поступово, так повільно, що ми не помічали, наш райський сад, де ми вирощували кактуси й квіти, перетворився на поля ракет і снарядів. Ми відмовлялися бачити, що відбувається просто у вирі серця сусідів за парканом. Ми вірили у мир, вірили, що можна разом змінити світовий порядок, хотіли бачити лише червоні заходи сонця і поля ірисів — але ми, ті, хто жив біля паркану, швидко протверезіли. Урок, який я винесла: не заплющувати очі. Прокидатися не з утопічної віри в мир чи з песимістичної віри, ніби ми назавжди загрузли у коловороті воєн, а дивитися правді у вічі.
Мені легко вказувати пальцем на уряди Ізраїлю останніх двадцяти років, які заплющували очі й підживлювали ХАМАС, не бачили чудовиська, що спрямовувало на нас довгий язик вогню щоразу, коли його паща розкривалася, і кидало нас просто в пащу звіра.
Мені також легко звинувачувати військових і розвідку — уражених засліплюючою гординею. Та сама гординя, що була пів століття тому, осліпила їх тією ж мірою. Уряд і армія так міцно заплющили очі, що протягом довгих годин у ніч з 6 на 7 жовтня 2023 року вони не змогли розплющити їх і прийти нас врятувати.
Вказувати пальцем — легко і в багатьох аспектах справедливо; ви всі знаєте — очі були заплющені зверху донизу, нас не бачили, нас не чули, передусім не побачили явних сигналів тривоги від наших ворогів. Лише очі спостерігачів залишалися відкритими, але їм не дали голосу, щоб крикнути й розбудити захоплено засліплених на високих рівнях. Результати державної слідчої комісії всім нам заздалегідь зрозумілі — обвинувачення там яскраве й величне, ляже на плечі капітана і не зніметься ніколи; це просто й очевидно. Я дивлюся на капітана держави, на нашого прем’єр-міністра, прем’єр-міністра і 7 жовтня — і озираюся на два десятиліття назад: Біньямін Нетаньягу був прем’єр-міністром і в останні два десятиліття, у сумі 16 із половиною років на чолі уряду, 4 роки — міністром оборони і понад 20 років — у складі політико-військового кабінету. Увесь цей досвід привів його до сліпоти й до посилу «все буде гаразд». Це не якесь чудовисько за парканом — це просто ХАМАС.
Не потрібно 87 років життєвого досвіду, щоб зрозуміти просту річ: капітан веде корабель, він навігатор, він відповідальний і винний. У 87 років я знаю, що вина лежить на його плечах — він не хотів бачити реальність.
Пане прем’єре, можливо, вас не розбудили 7 жовтня, але ви — на чолі ланцюга, ви відповідальні за нього; ваша роль — стежити, щоб вас завжди будили. На жаль, ви спали не лише тієї ночі між 6 і 7 жовтня. Ви спали довго, а щоб спати, потрібен спокій — навіть якщо цей спокій куплений катарськими грошима.
Прем’єр-міністр, ви теж відповідальні? Так — відповідальні за повернення заручників. Зараз ваш час узяти відповідальність і повернути всіх додому.
Наші два ока мають бути відкриті, а голова — працювати — для мене це ясно й просто.
Складна й болюча частина — дивитися в дзеркало у порожньому будинку для літніх людей, де я живу без мого дорогого Одеда, якого вбили в полоні ХАМАСу, без моєї спільноти, яку було вбито й викрадено, і де дев’ятеро з наших досі в полоні ХАМАСу.
У мої 87 настав час бути чесною і провести самоаналіз щодо 6 жовтня 2023 року.
Чудовисько ХАМАСу щоразу, коли розкривало пащу, жбурляло на нас хвилю вогню. Але ми хотіли миру, вірили, що вони просто прагнуть кращого, здорового життя. Зрештою, 6 жовтня 2023 року в арабських соцмережах ще не публікували ролики про прекрасну Газу до війни; тоді показували бідну й стражденну Газу. Ще не зруйнували вілли, набережну й торгові центри.
Про риття тунелів ми чули, пожежі від запальних куль гасили, на наших стінах ми поставили вартових. Але, не маючи вибору, ми покладалися на капітанів, втратили пильність, мовчали й сподівалися: до нас іще прийде мир.
Мій дорогий Одед, який любив мир і людей, не був сліпим. Він писав і попереджав, писав про мир, але також і про ХАМАС за парканом. Мій чоловік говорив про запальні кулі, які спалювали наші поля. Він знав, що вони ще прийдуть і спалять наші домівки. Мій дорогий Одед писав про ініційовані демонстрації за парканом і кричав через листи: навіщо забирати зброю у чергових загонів? Як можна залишати вартових на стінах без зброї? Але сліпота зверху перемогла.
Сьогодні я знаю, що Одед був як спостерігачі — тільки з ручкою в руках, гострим розумом і колонками, які прагнули миру й попереджали — насувалася війна. Народ Ізраїлю заплющив очі перед народом за парканом, у який ми вірили — що він хоче кращого, якісного, здорового життя. Ми відмовилися бачити, як «Ісламський джихад» роздувається до гігантських розмірів, радикальне виховання й світогляд, відмінні від того, що було десятиліття тому. Ми пам’ятали лише море, хумус і сусідські стосунки. Ми дозволили нашому керівництву заплющити нам очі. Ось та велика помилка, яку я бачу в дзеркалі.
Урок, який я винесла 6 жовтня 1973-го і 6 жовтня 2023-го, такий: не бійтеся дивитися правді в очі; не дозволяйте керівництву, прем’єр-міністрові чи вашому прагненню миру завадити вам побачити, що відбувається на землі.
Не можна заплющувати очі й на хвилі ненависті, що надсилаються проти Ізраїлю та діаспори. Антисемітизм не зникне сам собою. Не схиляйте голови в надії, що ненависть мине; не соромтеся бути євреями й ізраїльтянами. Ми повинні підняти голову й боротися проти бойкотів у промисловості, медицині, мистецтві, музиці та спорті. Ми повинні безстрашно боротися з подвійними стандартами й антисемітизмом. Ми не заплющимо очей і не будемо цього ігнорувати.
Через руйнування й загибель не можна заплющувати очі й перед можливостями. Арабські країни, які розуміють необхідність демілітаризованого управління без ХАМАСу в Газі, і уряд технократів, запропонований самою Лігою арабських держав ще рік тому, — усе це можливості. Джихад — реальна й відчутна загроза, і ми маємо бути постійно готові до неї. Як і 1979 року, з’являються й можливості; наші очі мають бути відкриті, а голови — працювати.
Урок, який я винесла 6 жовтня 1973-го і 6 жовтня 2023-го, такий: не бійтеся дивитися правді в очі, не дозволяйте керівництву, прем’єру чи вашій вірі в мир відвернути вас від того, що відбувається на місцях. Зберігайте пильність розвідки, ставте вартових на стіни й у серці прагніть політичного розв’язання за умови взаємної безпеки.
Йохевед Ліфшиц, Walla
Фото: Томер Аппельбаум
