Трампа цікавлять лише гроші, а на шляху до них він відкидає всі норми пристойності
Два місяці тому Біньямін Нетаньягу запросив одного з високопосадовців власної коаліції. Коли йому щось потрібно — немає кращого способу, ніж «підсолодити» це військовою таємницею.
Прем’єр-міністр повідомив йому під суворим секретом, що Ізраїль готується завдати удару по Ірану. Я не став би про це писати, якби сам прессекретар Нетаньягу, Яаков Бардуго, не розповів цю історію публічно.
На тій зустрічі прем’єр детально виклав загрозливі оперативні плани й пояснив терміновість. Він провів геополітичний огляд — включно з кліматом і Сполученими Штатами — і, зрештою, прошепотів на вухо гостеві суворо засекречену дату удару. Іронія в тому, що ця дата припадала одразу після затвердження бюджету.
Співрозмовник, не розкусивши блефу, вийшов зі зустрічі приголомшеним і оголосив, що країна переживає один із вирішальних моментів в історії — отже, бюджет слід негайно ухвалити. Як відомо, бюджет було ухвалено.
Згодом Нетаньягу «уточнив», що удар трохи відкладається. А потім з’явився Трамп.
Ще одна «запланована» атака, яка, на превеликий жаль, знову була перенесена — цього разу в прямому ефірі.
Трамп нагадує людину, яка приходить на п’ятничну вечерю і миттєво накидається на булочки й салати — навіть якщо це неввічливо, поки хтось інший ще говорить. Для президента США не існує понять «неприйнято» чи «непристойно».
Навпаки — чим далі від етикету, тим більше він насолоджується булочкою, відриває шматок і повертає залишок назад на спільну тарілку. Йому байдуже до дипломатичних тонкощів на кшталт: «Переговори з Іраном — це легітимізація режиму».
Раніше Трамп уже протоптав дорогу до Північної Кореї, а тепер, за його логікою, ніщо не заважає йому з’їздити в Тегеран за системою «все включено». Він готовий до переговорів з Іраном — навіть якщо Ізраїль категорично проти. На пресконференції Нетаньягу виглядав як наречена на шоу «Одруження з першого погляду», яка вперше бачить, що її наречений — людина-слон. Залишалося лише натягнути вимушену посмішку.
Минуло майже три місяці від початку «американських гірок» адміністрації Трампа — і вже можна зрозуміти його пріоритети: економіка, економіка і ще раз економіка. Все обертається довкола грошей.
Навіть попри войовничі настрої серед республіканців щодо Ірану, війна може призвести до конфлікту в Перській затоці й підняти ціни на нафту до рівня децибелів Талі Ґотліб.
Молодий віцепрезидент Джей Ді Венс виглядає в адміністрації як фігура з набагато більшими повноваженнями й впливом, ніж його попередники. Він бере участь у всіх засіданнях із зовнішньої політики й зайняв жорстку позицію на зустрічі із Зеленським.
Венс дотримується популістсько-ізоляціоністського курсу — чи то з особистих переконань, чи то намагаючись сподобатися аудиторії. Його риторика зосереджена на економіці та нафтових цінах. Він зовсім не готує американське суспільство до можливої війни з Іраном.
Питанням Ірану також займатиметься впливовий спецпредставник Стів Віткофф. Відомо, що він близький до Катару — країни з непростими інтересами у відносинах з Іраном, Ізраїлем і США. Ймовірно, йому доручать «округлити квадрат». У переговорах між Ізраїлем і ХАМАСом Віткофф волів не вникати в деталі.
Навпаки — він вважав, що саме деталі заважають побачити «загальну картину». Але в ядерному питанні — безкінечна кількість нюансів. Щоб вести серйозні переговори, Віткоффу потрібна буде велика команда, увага й концентрація — особливо на тлі паралельного «російського фронту».
А це — дуже погана новина для заручників, адже увага США поступово зміщується від них до інших пріоритетів.
Несподівана заява Трампа щодо Ірану стала кульмінацією провальної зустрічі, але не єдиним сюрпризом. Мало хто звернув увагу на тему Туреччини. Коли режим Асада впав, Нетаньягу з гордістю заявив, що це — тріумф його стратегічного генія: він знищив «Хізбаллу» і повалив сирійський режим. Але ніхто не поставив питання: а що буде потім?
Як у жарті про людину з хворою ногою, яка б’є по другій молотком, щоби забути про біль у першій — так і тут: після ейфорії Нетаньягу зрозумів, що замість іранського маріонеткового режиму — держави, ворожої до Заходу й беззахисної перед ударами — на кордоні з’явилася Туреччина.
Країна-член НАТО, лідер якої користується особливою прихильністю президента США. І замість розуміння й підтримки з Вашингтона, Трамп «заспокоює» Нетаньягу дежурними словами: «Все буде добре».
А у питанні мит Нетаньягу одразу поступився вимогам Трампа, пообіцявши скоротити торговий дефіцит у 7 мільярдів — не отримавши нічого навзамін. Джерело в Мінфіні повідомило “Haaretz”, що це «обіцянка без жодних розрахунків. Навіть за максимальних зусиль ми зможемо збільшити закупівлі у США максимум на мільярд — півтора». Але яка різниця? Це саме те, що Трамп хотів почути. А у Нетаньягу немає проблем із тим, щоб збрехати. В крайньому випадку — звинуватить юридичну радницю.
Хаїм Левінсон, “ХаАрец”
Фото: AP Photo/Mark Schiefelbein
