Трамп уже вирішив, хто визначатиме долю Близького Сходу
Важко передбачити, яким чином обидві сторони пройдуть шлях до припинення вогню між Ізраїлем і ХАМАСом, усіяний перешкодами. Технічні домовленості, необхідні для реалізації першого етапу, потребують додаткових переговорів, які розпочалися в п’ятницю в Єгипті, і важко сказати, чим вони завершаться.
Головний етап плану — передача влади в Газі зовнішньому адміністративному органу, який, можливо, спиратиметься на багатонаціональні сили, — вимагатиме ще безлічі складних угод, перш ніж його можна буде реалізувати. Поки що цей орган існує лише на папері.
Однак, на відміну від попередніх переговорів із початку війни, які зосереджувалися лише на угоді про звільнення заручників і умовах її виконання, план Трампа охоплює весь Близький Схід. Угода щодо заручників — лише «перша частина платежу». Це наріжний камінь багатоповерхової конструкції, яку президент США Дональд Трамп має намір звести в регіоні, на вершині якої сяє Нобелівська премія миру.
Втім, Трамп уже спричинив потужні тектонічні зсуви. Прийнявши позиції провідних арабських держав — Саудівської Аравії, Катару та Єгипту, — він надав їм переговорну силу, що перевищує ізраїльську.
Розуміння ізраїльських потреб у безпеці й готовності «відкрити ворота пекла» для знищення ХАМАСу втратило пріоритет перед інтересами арабських країн. Трамп уже почав трактувати причини продовження війни Ізраїлем як політичні, необов’язкові для американської адміністрації. Кульмінацією цього нового сприйняття став його безпрецедентний наказ Ізраїлю негайно припинити бомбардування Гази — всього через кілька днів після того, як він знову заявив, що «пекло вирветься назовні», якщо ХАМАС не прийме пропозицію.
Оголошення Трампа приголомшило не лише Ізраїль — воно стало несподіванкою і для арабських лідерів, особливо для керівництва ХАМАСу, яке, судячи з публічних реакцій, не очікувало такої швидкої та рішучої відповіді.
На практиці цей наказ зняв одну з найскладніших перешкод на шляху до згоди ХАМАСу — вимогу американських гарантій. Замість того щоб формулювати «гарантійний лист» або робити розпливчасті заяви про майбутнє завершення війни, Трамп просто припинив війну сам, усунувши потребу в гарантіях.
Поки що невідомо, чи був наказ Трампа про припинення вогню узгоджений заздалегідь із арабськими лідерами або президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, розбіжності з яким на фінальній стадії переговорів посилилися. Ердоган навіть приписав собі заслугу в рішенні Трампа, тим самим проклавши шлях до прийняття плану ХАМАСом. Але дипломатичний результат уже є значним, і його вплив виходить далеко за межі Гази.
Досі країни-посередники, головним чином Єгипет і Катар, мусили чинити потужний дипломатичний тиск на ХАМАС, тоді як Ізраїль користувався твердою підтримкою американської адміністрації. Адміністрація Трампа виходила з позиції Ізраїлю, що лише воєнний тиск призведе до звільнення заручників. Однак просування арабськими державами ідеї визнання Палестинської держави, формування «фінансового вузла» між ними та президентом Трампом (який включає зобов’язання інвестувати трильйони доларів), а також шок, викликаний у всьому світі кадрами руйнувань і загибелі в Газі, серйозно підірвали стару стратегічну парадигму, у межах якої Ізраїль мав дипломатичний пріоритет і ексклюзивний доступ до Білого дому.
Так виникла рідкісна арабська «коаліція», здатна конкурувати з Ізраїлем у використанні важелів впливу в Білому домі та така, що має змогу формувати регіональну політику. Дві-три арабські країни, які раніше виступали лише «посередниками» в локальних угодах, тепер справили набагато більший вплив на регіональний дипломатичний баланс.
Це не перша демонстрація колективної сили, яка посилилася після приходу Трампа до Білого дому. Новий вплив дозволив швидко легітимізувати сирійського президента Ахмеда аш-Шараа і переконати Трампа визнати його та зняти санкції з Сирії.
Це ж саме арабське тиск стало одним із чинників, що вплинули на рішення Трампа припинити війну між Ізраїлем та Іраном, який два роки тому приєднався до Ліги арабських держав у статусі постійного гостя. Це тиск не лише зняв із порядку денного план «Рив’єри Гази», але й призвів до важливої заяви Трампа про те, що він не дозволить Ізраїлю анексувати Західний берег, тим самим окресливши межі Ізраїлю, як він тепер намагається зробити в Газі.
Це не монолітний блок арабських країн, які говорять одним голосом. Їхні суперечності глибокі, інтереси зіштовхуються, а взаємна ворожнеча й недовіра нікуди не зникли. Проте Ізраїль вважав, що після «угод Авраама» з низкою арабських держав палестинське питання більше не зможе їх об’єднати проти нього. І знову помилився.
Тепер питання в тому, чи зможуть ці держави використати свій вплив, щоб завершити «великі починання» Трампа. Їм доведеться якимось чином поєднати план на папері з реальністю на землі, де проявляться справжні наміри Ізраїлю та ХАМАСу.
На перший погляд, план Трампа пропонує всеосяжну схему, що включає звільнення заручників і палестинських в’язнів, а також адміністративний план для Гази. Пропозиція президента про припинення вогню також нейтралізує ХАМАС і окреслює невиразний шлях до створення палестинської держави.
На практиці це два незалежні плани. Звільнення заручників і весь перший етап не залежать від створення арабської чи палестинської адміністрації в Газі або реалізації «плану Блера» щодо формування тимчасового адміністративного органу. Між цими цілями лежить розрив, який буде важко подолати. Хоча план передбачає міжнародну «адміністрацію миру», яку символічно очолить Трамп, а фактично — колишній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, ХАМАС дотримується іншої позиції.
З одного боку, ХАМАС у принципі погоджується, що не буде частиною тимчасової технократичної адміністрації, яку створять у Газі під наглядом невизначеної версії Палестинської адміністрації. Ця згода не нова — вона була висловлена ще після публікації єгипетського плану у березні.
З іншого боку, щодо своєї майбутньої ролі в управлінні Газою ХАМАС заявив: «Це питання залежить від загальної національної позиції, підпорядковується міжнародним законам і резолюціям і буде обговорюватися в межах палестинської національної структури, частиною якої є ХАМАС».
Інакше кажучи, ХАМАС, який проігнорував пункт про роззброєння, не зважає й на положення, що гарантує безпечний вихід його бойовикам, котрі складуть зброю, і не висловлює чіткої позиції щодо розміщення багатонаціональних сил у Газі. Зараз він прагне закріпити політичну та адміністративну роль, якої домагається, і не має наміру від неї відмовлятися.
Очікується, що ХАМАС спробує використати рішення Трампа про припинення вогню та підтримку арабських держав, щоб вимагати поправок, які гарантуватимуть йому місце в новій системі. Тоді Ізраїль може виявити, що «великий і незграбний» Трамп володіє дивовижною гнучкістю.
Цві Барель, «ХаАрец»
Фото: AP Photo Alex Brandon
