Трамп тримає Нетаньягу на відстані, поки тил Ізраїлю отримує удари
Через кілька днів після початку війни між Ізраїлем та Іраном правила гри починають проясняватися. Поки що це насамперед боротьба на витривалість і змагання в завданні шкоди. Після потужного першого удару та забезпечення повітряної переваги над західним Іраном, Ізраїль прагне отримати достатньо часу для завдання ефективних ударів по якомога більшій кількості державних, військових та ядерних цілей — у порядку зростаючого пріоритету.
Водночас Іран намагається завдати порівняної шкоди ізраїльському тилу. Цього разу він не вагається і цілеспрямовано б’є по інфраструктурі та військових об’єктах у самому серці густонаселених цивільних районів.
Оскільки ізраїльські удари завдаються літаками, що знаходяться безпосередньо над ціллю, вони більш точні та смертоносні. (У цьому зв’язку майже кумедно згадати, що менше двох років тому правацькі телестудії Ізраїлю були повні пропагандистів, які стверджували, ніби ВПС не є необхідними — на тлі гніву через участь льотчиків у протестах проти судового перевороту).
Але й іранська зброя досить точна, як показують деякі задокументовані удари: бойові частини ракет залишають після себе масштабні руйнування. Райони Тель-Авіва та Хайфи постраждали безпрецедентно.
На зустрічі минулого тижня, присвяченій резервістам Командування тилу, один з високопоставлених офіцерів заявив, що його підрозділи впоралися з важкими завданнями, які перед ними ставилися досі, але додав, що у війні, яка почалася 7 жовтня 2023 року, не було жодної сцени масштабних руйнувань в Ізраїлі. З п’ятниці таких місць уже багато.
Обидві сторони страждають, але поки не однаковою мірою. Оскільки це також війна образів, у якій активно використовуються як старі, так і нові медіа, здійснюються спроби приховування втрат і шкоди. У Ірану з цим більше проблем, і в результаті він змушений вигадувати історії про збиті ізраїльські літаки.
Чого досягли ізраїльські удари на даний момент? Ядерна програма — головна і відкрито заявлена мета, але досягнення тут виглядають обмеженими. Авіація завдала шкоди об’єктам, науковим знанням (шляхом ліквідації вчених) і можливостям з збагачення урану.
На даний момент немає інформації про пошкодження запасів збагаченого урану або великих скупчень центрифуг. Схоже, що прогрес ядерної програми можна затримати, але Ізраїлю буде важко її знищити. Щодо ракет, Ізраїлю вдалося завдати значного удару по пускових установках і “проредити” арсенал.
Пройде ще день-два, перш ніж стане ясно, чи стануть іранці більш економно витрачати ракети. Тим не менш, кожна ракета, яка проривається крізь ізраїльську систему ППО, здатна завдати серйозної шкоди.
Можливо, найважливішим досягненням війни на поточний момент став сукупний ефект від ліквідації великої кількості старших командирів і лідерів, поряд з досягненням повітряної переваги. Режим, очолюваний аятолою Алі Хаменеї, є репресивним і непопулярним. Якщо Хаменеї підніме голову і побачить у небі ізраїльський F-35 — це безсумнівно вплине на його впевненість.
Водночас можливе й зворотне: дії Ізраїлю лише зміцнять його рішучість — зі страху, що будь-які поступки будуть сприйняті як слабкість і прискорять падіння режиму. Саме тому існує побоювання, що Іран пізніше може наважитися на демонстративний ривок до ядерної зброї — наприклад, у формі публічного ядерного випробування в пустелі. Водночас, за останні дні Хаменеї втратив значну кількість людей, які супроводжували його протягом останніх чотирьох десятиліть — ще з часів ірано-іракської війни. Залишається сподіватися, що він ставить собі питання: чи не занадто він поставив під загрозу себе і весь режим, недооцінивши наслідки запланованої ізраїльської атаки, і чи не чекає його доля Хасана Насралли, лідера “Хізбалли”, убитого у вересні минулого року, або Башара Асада, режим якого впав у листопаді.
На відміну від Ізраїлю, Іран уже переживав масовані бомбардування своїх міст — під час війни з Іраком у 1988 році.
Трамп тримає Нетаньягу на відстані, поки тил Ізраїлю отримує удари
Через кілька днів після початку війни між Ізраїлем та Іраном правила гри починають проясняватися. Поки що це насамперед боротьба на витривалість і змагання в завданні шкоди. Після потужного першого удару та забезпечення повітряної переваги над західним Іраном, Ізраїль прагне отримати достатньо часу для завдання ефективних ударів по якомога більшій кількості державних, військових та ядерних цілей — у порядку зростаючого пріоритету.
Водночас Іран намагається завдати порівняної шкоди ізраїльському тилу. Цього разу він не вагається і цілеспрямовано б’є по інфраструктурі та військових об’єктах у самому серці густонаселених цивільних районів.
Оскільки ізраїльські удари завдаються літаками, що знаходяться безпосередньо над ціллю, вони більш точні та смертоносні. (У цьому зв’язку майже кумедно згадати, що менше двох років тому правацькі телестудії Ізраїлю були повні пропагандистів, які стверджували, ніби ВПС не є необхідними — на тлі гніву через участь льотчиків у протестах проти судового перевороту).
Але й іранська зброя досить точна, як показують деякі задокументовані удари: бойові частини ракет залишають після себе масштабні руйнування. Райони Тель-Авіва та Хайфи постраждали безпрецедентно.
На зустрічі минулого тижня, присвяченій резервістам Командування тилу, один з високопоставлених офіцерів заявив, що його підрозділи впоралися з важкими завданнями, які перед ними ставилися досі, але додав, що у війні, яка почалася 7 жовтня 2023 року, не було жодної сцени масштабних руйнувань в Ізраїлі. З п’ятниці таких місць уже багато.
Обидві сторони страждають, але поки не однаковою мірою. Оскільки це також війна образів, у якій активно використовуються як старі, так і нові медіа, здійснюються спроби приховування втрат і шкоди. У Ірану з цим більше проблем, і в результаті він змушений вигадувати історії про збиті ізраїльські літаки.
Чого досягли ізраїльські удари на даний момент? Ядерна програма — головна і відкрито заявлена мета, але досягнення тут виглядають обмеженими. Авіація завдала шкоди об’єктам, науковим знанням (шляхом ліквідації вчених) і можливостям з збагачення урану.
На даний момент немає інформації про пошкодження запасів збагаченого урану або великих скупчень центрифуг. Схоже, що прогрес ядерної програми можна затримати, але Ізраїлю буде важко її знищити. Щодо ракет, Ізраїлю вдалося завдати значного удару по пускових установках і “проредити” арсенал.
Пройде ще день-два, перш ніж стане ясно, чи стануть іранці більш економно витрачати ракети. Тим не менш, кожна ракета, яка проривається крізь ізраїльську систему ППО, здатна завдати серйозної шкоди.
Можливо, найважливішим досягненням війни на поточний момент став сукупний ефект від ліквідації великої кількості старших командирів і лідерів, поряд з досягненням повітряної переваги. Режим, очолюваний аятолою Алі Хаменеї, є репресивним і непопулярним. Якщо Хаменеї підніме голову і побачить у небі ізраїльський F-35 — це безсумнівно вплине на його впевненість.
Водночас можливе й зворотне: дії Ізраїлю лише зміцнять його рішучість — зі страху, що будь-які поступки будуть сприйняті як слабкість і прискорять падіння режиму. Саме тому існує побоювання, що Іран пізніше може наважитися на демонстративний ривок до ядерної зброї — наприклад, у формі публічного ядерного випробування в пустелі. Водночас, за останні дні Хаменеї втратив значну кількість людей, які супроводжували його протягом останніх чотирьох десятиліть — ще з часів ірано-іракської війни. Залишається сподіватися, що він ставить собі питання: чи не занадто він поставив під загрозу себе і весь режим, недооцінивши наслідки запланованої ізраїльської атаки, і чи не чекає його доля Хасана Насралли, лідера “Хізбалли”, убитого у вересні минулого року, або Башара Асада, режим якого впав у листопаді.
А як же заручники?
У відповідь на критику, що пролунала на його адресу в неділю, прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу відвідав місця руйнувань. Більшість його міністрів як і раніше тримаються осторонь (і, ймовірно, це на краще).
Нетаньягу не обтяжує себе відповідями на питання, які не були заздалегідь узгоджені його помічниками, тому важко зрозуміти з його слів, чи є у Ізраїлю взагалі стратегія завершення війни. І залишається лише знову відзначити: багато що залежатиме від президента США Дональда Трампа.
У неділю Трамп опублікував ще один, досить дивний, твіт, у якому закликав до угоди між Ізраїлем та Іраном, пообіцяв «зробити Близький Схід знову великим» і, як завжди, поскаржився, що йому недостатньо віддають належне. Важко зрозуміти, які у нього насправді наміри, крім заявленого бажання закінчити війну.
Однак, як завжди, малоймовірно, що за цими заявами стоїть якась реальна здатність до посередництва. Досі, за винятком угоди про припинення вогню між Ізраїлем та ХАМАСом у січні та угоди щодо заручників, його команді не вдалося досягти успіху на жодному фронті.
На даний момент здається (хоча це може бути й помилкою), що Трамп намагається тримати свою адміністрацію на відстані від ізраїльських ударів. Нетаньягу, очевидно, хоче втягнути американців у конфлікт, зокрема тому, що йому потрібні їхні можливості для атаки по об’єктах, недоступних для Ізраїлю поодинці.
У неділю знову була піднята стара ідея — щоб США передали Ізраїлю в оренду частину свого спеціального озброєння, необхідного для цих завдань. Але в найближчій перспективі ця ідея не видається реалістичною, враховуючи рівень знань, необхідний для експлуатації та обслуговування цього обладнання, яке також важливе й для самих США. Трамп здатний на крайні кроки, але малоймовірно, що він схвалить такий крок.
Ізраїль все ще готується до сценаріїв, які можуть виявитися навіть гіршими, ніж атаки Ірану по його тилу. Цього тижня ЦАХАЛ значно скоротив свою присутність у секторі Газа і перекинув більшу частину виведених військ на східний кордон, щоб запобігти можливості нападу шиїтських ополчень, перекинутих через Йорданію, за моделлю 7 жовтня.
Операція в Газі в будь-якому випадку зайшла в глухий кут і тепер відсунута на другий план через новий фронт проти Ірану. Але існує серйозний ризик того, що питання заручників буде остаточно занедбано — особливо з огляду на те, що уряд і до цього виявляв мало інтересу до їхньої долі.
Тим часом, практично непомітно для широкої публіки, в неділю завершився термін повноважень голови ШАБАКа Ронена Бара. Бар був звільнений Нетаньягу, виступав проти цього рішення, виграв судове розглядання з прем’єром у БАГАЦі, а потім вирішив піти сам. Враховуючи глибоку кризу в його стосунках з Нетаньягу, це рішення мало під собою підстави.
Тим не менш, він залишає службу в надійних руках. Його заступник, позначений як «С.», буде тимчасово виконувати обов’язки голови служби, а його попередній заступник, «М.», повернеться на цю посаду до призначення постійного керівника. Оголошення Нетаньягу про призначення на цю посаду генерал-майора Давида Зіні на даний момент відкладено.
При Барі ШАБАК зазнав катастрофи 7 жовтня 2023 року, і тому Бар був зобов’язаний подати у відставку. Однак грубе ставлення Нетаньягу до нього, включаючи наклепницьку кампанію в правих медіа, відображало спробу покласти всю відповідальність за провал на армію та розвідку, ігноруючи досягнення ШАБАКа під його керівництвом як до, так і після бойні.
Але точно так само, як ненависть правих до льотчиків ВПС згасла на тлі їхніх недавніх досягнень, можна сподіватися, хай навіть слабо, що в майбутньому і особистість Бара, і його дії будуть оцінені більш справедливо та змістовно.
Автор: Амос Харель
Джерело: “ХаАрец”
Фото: прес-служба МАДА
