Трамп не шукав схвалення Конгресу — і він не перший
Американський удар по ядерних об’єктах Ірану, хоч і був короткочасним і точковим, загострив політичну боротьбу навколо питання — чи мав президент повноваження віддати наказ на військову операцію, яка може втягнути США й увесь регіон у війну.
Президент США Дональд Трамп «ввів країну в оману щодо своїх намірів» — саме такими різкими словами почалося звернення лідера демократів у Палаті представників Хакіма Джеффриса після повідомлень про бомбардування об’єктів у Фордо, Натансі й Ісфахані. Президент, продовжив Джеффріс, «не запитував дозволу Конгресу на застосування військової сили і ризикує втягнути країну в руйнівну війну на Близькому Сході».
І справді, хоча багато республіканців (але не всі) підтримали військову операцію Трампа, демократичні законодавці — які, за даними CNN, не були попереджені про напад — не стримували критики. «Це суперечить Конституції», — заявив сенатор Берні Сандерс. Конгресвумен-демократка Александрія Окасіо-Кортес закликала до усунення Трампа з посади через «руйнівний» удар, який, за її словами, може втягнути США у війну «на покоління вперед».
Обговорення повноважень щодо початку війни виникає з певного протиріччя в Конституції США: з одного боку, право оголошувати війну належить Конгресу; з іншого — президент є головнокомандувачем збройних сил. Але стаття, що надає Конгресу право оголошувати війну, «не уточнює, що саме вважається війною — і в цьому полягає напруга», — сказав в інтерв’ю «ХаАрец» Ідо Дембін, засновник і гендиректор організації «Міфне — за захист ізраїльської демократії» та експерт зі США.
Конгрес за всю історію США оголошував війну лише 11 разів — востаннє в червні 1942 року країнам “вісі”: Болгарії, Румунії та Угорщині. Відтоді, додав Дембін, президенти США не зверталися по схвалення, незважаючи на участь у бойових діях — «від американських бомбардувань у Боснії в межах НАТО до дій Обами в Лівії та Сирії».
Втім, президент не завжди отримує «чистий аркуш із підписом». У 1970-х, коли США все глибше загрузали у В’єтнамі, американські законодавці (незважаючи на вето Річарда Ніксона) ухвалили «Закон про військові повноваження», щоб обмежити військові дії президентів без участі Конгресу. Закон також зобов’язує президента повідомити Конгрес про військову операцію протягом 48 годин. За словами міністра оборони Піта Гегсета, адміністрація Трампа виконала цю вимогу й поінформувала членів Конгресу «відразу після того, як літаки залишили повітряний простір Ірану».
Свобода дій
Президент США Білл Клінтон у 1999 році наказав бомбардувати Сербію без схвалення Конгресу, посилаючись на гуманітарні міркування й підтримку НАТО; роком раніше він також діяв без Конгресу, завдавши ударів по Іраку, посилаючись на резолюції Радбезу ООН і свій статус головнокомандувача. Проте значна частина американських військових операцій останніх десятиліть ґрунтувалася на законі (та його версіях), відомому як «Дозвіл на використання військової сили» (AUMF), який дозволяє президентові застосовувати силу без схвалення Конгресу.
Цей закон ухвалили після атак 11 вересня і він надав адміністрації Джорджа Буша-молодшого повноваження розпочати війну проти «Аль-Каїди» та «Талібану» в Афганістані. У 2002 році його доповнили, щоб санкціонувати війну в Іраку, яка тоді готувалася. «Від самого початку пакет законів, ухвалений Бушем після 11 вересня, наділив його надзвичайно широкими повноваженнями», — зазначив Дембін, маючи на увазі оголошену Бушем глобальну «війну з терором». «Він отримав можливість діяти дуже широко при мінімальному контролі», — додав він, нагадавши про широку суспільну підтримку, якою Буш користувався після терактів.
У 2013 році, після хімічної атаки режиму Асада, тодішній президент Барак Обама, навпаки, звернувся до Конгресу по дозвіл перед тим, як віддати наказ про військові дії. Зіштовхнувшись із опором і на тлі дипломатичних домовленостей між США та Росією про ліквідацію сирійської хімічної зброї, він відмовився від удару. У 2015 році Обама знову послався на AUMF, щоб виправдати бомбардування цілей ІДІЛ в Іраку та Сирії, однак спробував спершу просунути оновлений закон через Конгрес.
Політичні суперечки щодо масштабів дії закону та його застосування, а також втома американського суспільства від втручань на Близькому Сході, зводили нанівець усі спроби його оновлення. Закон отримав прізвисько «зомбі-закон», адже формально він продовжує діяти, хоча театри бойових дій, задля яких його ухвалювали (наприклад, Ірак), уже неактуальні. Так, Трампа критикували за те, що він використовував цей закон для виправдання бойових дій проти ІДІЛ, хоча той був ухвалений задовго до появи цієї групи.
«Оголошення війни — це дещо застаріле поняття», — сказав Дембін і нагадав про дедалі частіше використання формулювань на кшталт «спеціальна операція» або «обмежене військове втручання», а також про те, що Росія взагалі не оголошувала війну, коли вторглася в Україну. На його думку, ці нові норми можуть зіграти Трампу на руку. «Якщо США обмежаться ударом по трьох ядерних об’єктах, Трамп зможе сказати (якщо його запитають у Конгресі): “Я не починав війну, я діяв у межах своїх повноважень як головнокомандувач і згідно із Законом про військові повноваження”».
Обговорення цієї теми, імовірно, лише посилиться. На відміну від минулих десятиліть, пояснив Дембін, «теперішня ситуація унікальна, бо ми спостерігаємо своєрідний ефект “підкови”» — зближення ідеологічних антиподів. «Ми знаємо, що крайні праві й прогресивні ліві у США майже ні в чому не сходяться», — додав він. «Але зараз ми бачимо спільну законодавчу ініціативу представника крайньої правиці, республіканця-ізоляціоніста Томаса Мессі, і прогресивного демократа Ро Ханни». Цей законопроєкт, за словами Дембіна, «спрямований на посилення всього процесу, пов’язаного з оголошенням війни».
Дембін додав: «Ми бачимо дуже специфічний збіг інтересів — як у прихильників MAGA з ізоляціоністською позицією, так і в прогресивних демократів. А це — чимало людей». Якщо законодавцям з обох боків вдасться просунути новий закон, який обмежить повноваження президента у воєнних питаннях, «ми побачимо жорстке протистояння. І для багатьох воно може коштувати кар’єри — адже виступати проти Трампа, особливо в межах Республіканської партії, — це майже політичне самогубство».
Автор: Ішай Хальпер
Джерело: «ХаАрец»
Фото: Carlos Barria/Pool via AP
