Трамп не перетворить Америку на державу-сателіт Ізраїлю
З початку другого терміну Дональд Трамп радикально змінив уряд, суспільство, культуру, економіку та науку США, пообіцявши зруйнувати старий порядок до основи і замінити його державою, консервативною всередині та ізоляціоністською зовні.
Його революція охоплює все, крім одного напрямку: відносин з Ізраїлем. У цій сфері президент діє відповідно до усталених шаблонів, встановлених його попередниками.
З того моменту, як Гаррі Трумен визнав Ізраїль 14 травня 1948 року, “особливі відносини” між двома країнами розвивалися в досить стабільному форматі. Вашингтон звільнив Ізраїль від правил, які нав’язував і союзникам, і противникам: повага до територіальних кордонів, дотримання міжнародного гуманітарного права та відмова від поширення ядерної зброї.
Звісно, у різних президентів були різні погляди на те, наскільки далеко вони готові заходити в наданні Ізраїлю винятковго статусу: Джон Кеннеді прагнув закрити ядерний реактор у Димоні, Джиммі Картер і Барак Обама намагалися зупинити розширення поселень на Західному березі, Рональд Рейган був обурений бомбардуванням Бейрута, а Джо Байден призупиняв постачання озброєнь. Але в усіх цих конфліктах Ізраїль утримував свої позиції, витримував тиск і зрештою домагався свого.
Тим не менш, свобода дій, надана Ізраїлю в порушення міжнародних норм і під прикриттям американського вето в Радбезі ООН, не означала, що в Ізраїлю з’явився необмежений вплив на зовнішню політику США.
З моменту створення єврейської держави і до сьогоднішнього дня керівники у Вашингтоні слідують за порядком денним, що формується Єрусалимом з палестинського питання — ключового для ізраїльської безпеки та легітимності.
Адміністрації США одна за одною визнавали територіальні та демографічні підсумки війни за незалежність і не вимагали повернення палестинських біженців. Після Шестиденної війни вони фактично погодилися з контролем над Західним берегом і Східним Єрусалимом, навіть якщо на словах називали його таким, що порушує норми та правила — заявляючи, наприклад, що “поселення перешкоджають миру”.
Але за межами кордонів Ерец-Ісраель США не раз нагадували, хто наддержава, а хто — союзник. Вони витіснили Ізраїль із Синаю після Суецької кризи і повторно — заради мирної угоди з Єгиптом. Заборонили постачання зброї Китаю. І досі не дозволяють ізраїльські удари по іранських ядерних об’єктах.
Коли Трамп вперше прийшов до влади, він порушив усталені традиції у відносинах з Ізраїлем. Він переніс посольство до Єрусалиму, визнав анексію Голан, перестав критикувати поселенський рух, а в останній тиждень свого першого терміну включив Ізраїль до зони відповідальності Центрального командування США — що де-факто оформила військовий альянс Ізраїлю, Саудівської Аравії та інших “поміркованих” арабських країн як продовження Авраамових угод.
Байден не скасував жодне з цих рішень. Більше того, він дозволив Ізраїлю руйнувати Газу після атаки ХАМАСу 7 жовтня і фактично схвалив анексію Західного берега, обмежившись символічними санкціями проти поселенців.
Коли Трамп повернувся до влади, в Єрусалимі тріумфували, ніби Біньяміну Нетаньягу нарешті передадуть ключі від зовнішньої політики США. Але досить швидко стало ясно: таких намірів у президента немає.
Схема залишилася колишньою: Ізраїлю дозволено поводитися з палестинцями як він хоче — але в іншому він підкоряється Вашингтону. Як Трумен прийняв першу Накбу, так і Трамп погодився з окупацією та етнічною чисткою в Газі.
Однак Трамп також прагне до угоди з Іраном — всупереч позиції Нетаньягу — і звільнив радника з нацбезпеки, який розробив спільно з ізраїльським прем’єром план удару по Тегерану. Трамп може бути імпульсивним і агресивним, може ігнорувати міжнародне право та права людини більше, ніж його попередники, але він не перетворить Сполучені Штати на державу-сателіт Ізраїлю.
Автор: Алуф Бен
Джерело: “ХаАрец“
Фото: AP Photo Evan Vucci
