Ситуація в Гуш-Дані: як літньому добігти до бомбосховища?

Ситуація в Гуш-Дані: як літньому добігти до бомбосховища?

У ці дні Ізраїль готується до удару у відповідь Ірану та «Хізбалли». Є ризик, що мільйонам громадян доведеться відсиджуватися у бомбосховищах. Але в старих кварталах Великого Тель-Авіва багатьом людям похилого віку просто нікуди тікати. Про ситуацію у Гуш-Дані пише 5 серпня видання Walla.

У Холоні, Бат-Ямі і навіть самому Тель-Авіві багато старих будівель без МАМАДів у квартирах та бомбосховищ у самому будинку. Там, де сховища є, не всі з них придатні для використання. І навіть спуститися до них сходами може виявитися для пенсіонерів важким чи нездійсненним завданням.

Щодо громадських бомбосховищ, люди похилого віку та люди з обмеженими можливостями відмовляються від них заздалегідь: бігти туди надто далеко. Більшість таких людей кажуть, що у разі обстрілу залишаться вдома, незважаючи на небезпеку.

Кореспондент Walla поговорив із літніми людьми у Тель-Авіві, Бат-Ямі та Холоні. З розмов склалося враження, що, хоча міська влада і випустила інструкції та красиві брошури, прозвітувавши про високу готовність, багато пенсіонерів просто не знають, що їм робити.

76-річна Маріела Лауфман прожила у старому районі Холона на першому поверсі триповерхового будинку майже 25 років. Її добре знають у місті. В останні кілька років вона хворіє на рак, що ускладнює її повсякденне життя.

«Як на мене, будинок може спалахнути, але я не зрушу з місця. Щиро кажучи, я просто не можу нікуди дійти. Бомбосховища в нас у будівлі немає, і від першого поверху мене відокремлює 18 сходинок», — каже вона.

«Я також не знаю, де знаходиться громадське бомбосховище. Ні з ким із мерії я не спілкувалася, зі мною за весь час війни ніхто не зв’язувався. Нинішня ситуація дуже важка, вона відбирає всі мої сили. У мене дуже слабкий імунітет. І до мене не приходив жоден волонтер чи соцпрацівник», — додає жінка.

За її словами, під час повітряної тривоги вона нічого не може вдіяти. Маріела дуже боїться ескалації бойових дій. «Щойно чути сирену, я виходжу з квартири, стою на сходовій клітці кілька хвилин і повертаюся додому. Я просто опустила руки, бо нікому до нас немає справи. Ми самотні, ми нікого не маємо. Ми хворі, у нас дуже мало енергії. Я просто прошу, щоб сусіди час від часу стукали мені у двері, щоб переконатися, що все гаразд».

Маріела каже, що вона отримала брошуру від мерії з інструкціями на випадок надзвичайної ситуації, але їй ця інформація особливо не допоможе.

82-річна Лія Амітай з Бат-Яму мешкає на четвертому поверсі семиповерхової будівлі з ліфтом. Але коли спрацьовує сирена «Цева адом», вона теж безпорадна, бо під час тривоги ліфтом користуватися заборонено. Спускатися ж сходами у її віці та стані дуже небезпечно. Тож їй залишається лише одне: вийти на сходову клітку та молитися.

«Я стою на сходовій клітці і більше нічого не можу вдіяти. Коли в центрі були повітряні тривоги, я так і робила. Але якщо ми почнемо активніші бойові дії, мені не буде куди піти. Куди мені йти? Мешканці з верхніх поверхів хочуть якнайшвидше спуститися, вони просто зіб’ють мене з ніг», — скаржиться вона.

Питання спуску сходами особливо лякає Лію ще й тому, що її чоловік помер після того, як впав зі сходів. «Я не знаю, чи є в нашому районі громадське бомбосховище, хоч і живу тут 53 роки», — каже вона. – «Якщо я впаду, я навіть піднятися не зможу, мені потрібно, щоби мені допомогли. Мій стан здоров’я погіршується, пам’ять слабшає, вік бере свій».

«Тому я говорю: будь що буде. Мені вже 82 роки. Якщо до будинку потрапить ракета, все одно ніхто не виживе», — песимістично міркує Лія. — «Робити мені нема чого. Я прочитала брошуру від мерії, але там немає нічого особливого, окрім телефонів екстреної допомоги. Ніхто із мерії спеціально зі мною не зв’язувався. Я сама за себе».

«Якщо не буде електрики, ми пропадемо», — додає жінка похилого віку. — «З сусідами ми знайомі, але вони теж літні. Більшість мешканців тут — як у будинку для літніх людей, не знаєш, кому насамперед і допомагати. Більшість — дуже старі люди, і допомогти нема кому, ми всі в одному човні».

78-річна Хана Шир зі старого району Тель-Авіва розповіла, що і до війни 7 жовтня, і під час війни її єдиний спосіб захистити себе — вийти на сходи.

«У нас ціла вулиця дуже старих будівель, і сусідні вулиці такі самі. Всі будинки збудовані без бомбосховищ, у разі тривоги нам нема куди йти. Я піднімаюся на один поверх будівлі та чекаю», — каже вона

«Щоб дійти до найближчого до мого будинку бомбосховища, молодій людині потрібно близько семи хвилин. До наступного бомбосховища йти вже 15 хвилин. Для мене це неактуально, та для інших людей теж. І я не знаю, чи буде відкритим бомбосховище, коли ми дістанемося. Тому повторюю: більшості моїх сусідів, як і мені, нічого робити. Ми спілкуємось один з одним у сусідському чаті, обговорюємо, що нам робити у разі тривоги», — додає жінка похилого віку.

За її словами, працівники мерії з нею не зв’язувалися: «Я навіть не отримала брошуру, яку мерія поширювала. Я більше нічого не чекаю від муніципалітету. Просто залишуся вдома, поки обстріл не закінчиться».

У мерії Тель-Авіва заявили: «Протягом війни та в ці дні Управління соціальних служб та інші представники муніципалітету встановили активний контакт з усіма жителями міста, у тому числі літніми людьми та людьми з обмеженими можливостями, для перевірки їх потреб та надання необхідної інформації у у разі надзвичайної ситуації. Крім того, ви можете зателефонувати на муніципальну гарячу лінію 106 та отримати інформацію у будь-який момент. Слід зазначити, що інструкції з поведінки у час виходять від Командування тилу».

Муніципалітет Холона заявив: «Місто підготувалося до надзвичайних сценаріїв і спільно з Командуванням тилу розробило програму «Якір Ейтан Холон» — комплексну спеціалізовану програму, в рамках якої було підготовлено безліч інформаційних матеріалів. Їх публікували на всіх можливих майданчиках, включаючи рекламні щити.

У мерії Бат-Яма повідомили: «Муніципалітет Бат-Яма провів широке картування людей з обмеженою рухливістю, людей, підключених до апаратів ШВЛ тощо. Це масштабна операція, в якій брали участь лікарняні каси, МАДА та Командування тилу. Її мета — забезпечити допомогу у разі потреби».

Джерело: Walla

Фото: Ілан Асаяг