Сирійська авантюра Ердогана може піти не за планом
Сирійські повстанські загони на чолі з «Хайят Тахрір аш-Шам» розширили під заступництвом Туреччини свої бої до регіону Хама. Повстанці вже захопили місто Алеппо і тепер розпочали збройні сутички з курдськими силами.
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган при цьому відіграє роль сірого кардинала. Ердоган прагнув дистанціюватися від того, що відбувається по той бік кордону, скромно уявляючи себе глядачем, який нарікає на події, що знаходяться поза його контролем. «Ми довго попереджали, що спіраль насильства на Близькому Сході може також вплинути і на Сирію, — сказав він на початку тижня. — Нещодавні події підтвердили, що Туреччина мала рацію».
Але мало хто зі спостерігачів вірить, що наступ міг би розпочатися без відома та схвалення Анкари.
Останні чотири роки Башар Асад контролював більшу частину Сирії та її найбільші міста; альянс в основному ісламістських повстанців під керівництвом «Хайят Тахрір аш-Шам» залишався затиснутим в анклаві в Ідлібі та частинах сільської місцевості на захід від Алеппо, у той час як турецькі війська та спонсоровані Туреччиною ополченці контролювали смугу того, що колись було курдською вздовж кордону на північ від Алеппо. На північному сході Сирії залишалися курдські Сирійські демократичні сили – союзник США у боротьбі з ІД.
Ердоган тиснув на Асада протягом останніх кількох місяців, щоб той погодився на примирення, але сирійський лідер наполягав на тому, щоб Туреччина спочатку вивела тисячі своїх солдатів і спонсорованих нею ополченців із сирійської території.
Москва також підштовхувала Асада до примирення з Ердоганом та пошуку політичних рішень для припинення громадянської війни, що могло б відкрити Сирію для російського бізнесу та усунуло б ризики для російських військово-повітряних та військово-морських баз у Сирії. Влітку Кремль неодноразово намагався організувати особисті зустрічі між сирійськими та турецькими лідерами, але безуспішно.
Тепер деякі спостерігачі розглядають наступ як частину зусиль Анкари щодо тиску на Асада з метою нормалізації відносин і переговорів про політичний дозвіл громадянської війни — що дало б Ердогану можливість репатріювати 4,7 мільйона сирійських біженців, які проживають у Туреччині, присутність яких стала головною внутрішньою проблемою.
Але це ризиковано. Хоча Туреччина має певний вплив на «Хайят Тахрір аш-Шам», Фірас Контар, сирійський опозиціонер друзського походження і автор книги «Сирія, неможлива революція», вважає, що Ердоган «більше не має коштів, щоб зупинити» її.
Ердоган не хоче, щоб усе вийшло з-під контролю і Асад упав. Але це може статися, якщо Хайят Тахрір аш-Шам вирішить не консолідуватися в Алеппо і зосередитися на створенні там уряду в ісламістському стилі, як це було в Ідлібі, а рушить на південь Хами, вибиваючи урядові війська з нових територій.
У такому разі Ердоган може виявити, що відкусив більше, ніж здатен прожувати.
Поки що зусилля Туреччини приносять свої плоди. “Тепер, зі зміною ситуації на місцях, баланс сил у Сирії змінився: Туреччина є найвпливовішим гравцем в даний час всередині Сирії, і Іран і Росія, ймовірно, спробують домовитися з Туреччиною”, – вважає Омер Озкізілджік, науковий співробітник Atlantic Council в Анкарі.
Хоча міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі офіційно поклав відповідальність за події в Сирії на «сіоністську змову», він також поспішив вирушити до Анкари, щоб зустрітися зі своїм турецьким колегою Хаканом Фіданом.
Фідан демонстративно звинуватив у загостренні Дамаск, який відмовився вести переговори з опозиційними силами. “Останні події ще раз показують, що Дамаск має примиритися зі своїм народом і законною опозицією”, – сказав він.
При цьому обидва міністри погодилися, що Туреччина, Іран та Росія мають провести нові тристоронні переговори для врегулювання конфлікту. «Ми вирішили провести більш тісні консультації та діалог і з Божого дозволу співпрацюватимемо для подальшого покращення ситуації у напрямку миру та стабільності у нашому регіоні», — сказав Аракчі.
Фото: AP Photo Hassan Ammar
