Стратити не можна помилувати: чи почне Ізраїль наземне вторгнення до Лівану?
Чи настав зараз слушний час для остаточного розгрому «Хізбалли», або ж, навпаки – для припинення вогню? Чи відновив Ізраїль стримуючий фактор? Дилеми, які стоять зараз перед політичним і військовим керівництвом Ізраїлю, вивчає експерт з військових питань Амір Раппопорт на сайті IsraelDefense.
Почнемо з хорошого: незалежно від того, чи настане припинення вогню на півночі чи ні, треба зазначити, що минулі два тижні були найкращими для ЦАХАЛу та інших силових структур Ізраїлю за весь час з 7 жовтня 2023 року.
Мова йде не лише про хвилю вибухів пейджерів, організацію якої приписують Ізраїлю. І не тільки про приголомшливі ліквідації — самого Хасана Насралли та його найближчого оточення. Але й про масовані удари, які виявилися дуже ефективними, по великій кількості цілей, банк яких формувався протягом декількох років.
Ліванське суспільство охоплене панікою, а в очах арабів «Хізбалла» жорстоко принижена. Вже сам факт того, що Насралла зважував можливість припинення вогню, незважаючи на те, що ЦАХАЛ продовжував перебувати в секторі Газа, був ознакою його поразки.
Крім того, в Юдеї та Самарії ЦАХАЛ і ШАБАК зуміли стримати хвилю терору завдяки серії наступальних дій — принаймні, до цього моменту. Та й у Газі ХАМАС підведений до межі повного колапсу — хоча й користується зараз моментом, коли основну увагу ЦАХАЛу прикуто до півночі, щоб відновити свій контроль над тими територіями, де немає ізраїльських сил.
І тепер виникає питання: чи слід нам розвивати успіх у Лівані, і далі трощачи «Хізбаллу» — чи саме зараз піти на перемир’я терміном на 21 день (як пропонували США та Франція — прим. «Деталі»), яке, швидше за все, триватиме ще довше? Можна припустити, що «Хізбаллі» знадобиться чимало часу, щоб зализати рани й оновити командний склад.
Щоб відповісти на це, варто почати з двох фундаментальних питань.
Перше питання: чи відновився вже фактор стримування завдяки цим успішним операціям ВПС і розвідки? Відповідь — безсумнівно, так. Якщо після нападу 7 жовтня 2023 року, і тим більше після нападу Ірану на Ізраїль 14 квітня 2024 року здавалося, що Ізраїль ніколи ще не був настільки слабкий, і кожен «яструб» на Близькому Сході наважився запустити по нас хоча б один безпілотник, то сьогодні це не так.
Низка нищівних операцій, починаючи з авіаналету на порти хуситів у Ємені, і аж до операції зі знищення заводу з виробництва ракет у Сирії, яку іноземні джерела приписують спецназу Генштабу Ізраїлю — не кажучи вже про приголомшливу поразку в саме серце «Хізбалли», — значною мірою відновили ізраїльську силу стримування.
У цьому контексті важливо зазначити, що у військовій справі стримування розглядається як поєднання двох факторів: можливостей, якими володіє організація, і її готовності/здатності застосувати ці можливості. Наприклад, якщо країна має величезні можливості, але не готова їх застосовувати за жодних умов, то її сила стримування дорівнює нулю. Саме готовність Ізраїлю піти на повномасштабну війну проти «Хізбалли», до того ж після того, як Ізраїлю приписали ліквідацію в центрі Тегерана (на яку іранці досі бояться відреагувати) змінила це рівняння.
Звичайно, наш фактор стримування посилився — порівняно з тим, що було до 7 жовтня, коли Ізраїль не наважувався навіть прибрати намет, який «Хізбалла» розташувала по наш бік прикордонного паркану, або відреагувати на теракт із підкладанням вибухового пристрою в Мегіддо. Не кажучи вже про викриту спробу вбити колишнього міністра оборони Ізраїлю Моше (Бугі) Яалона.
Наступне ключове питання: чи можна досягти необхідного результату військовим шляхом, використовуючи лише ВПС — без маневрів сухопутних військ у глибині ліванської території?
Відповідь на це питання менш однозначна. З одного боку, у всьому світі налічується лише кілька випадків в історії воєн, коли перемога була оголошена тільки завдяки діям повітряних сил. І в Другій ліванській війні ЦАХАЛ був змушений розпочати наземне вторгнення через три тижні після того, як почав бомбити терористів з повітря. Але, з іншого боку, цього разу поєднання проникнення ізраїльської розвідки в саме серце «Хізбалли», майже повного знищення її високопоставлених чиновників, розриву командних ланцюжків і авіаударів надзвичайної сили і точності — увійде в світову військову історію як безпрецедентний успіх спільних дій ВПС і розвідки. Безсумнівно, що ЦАХАЛ зламав усі «рівняння», якими Насралла так пишався після Другої ліванської війни.
Щодо питання про те, чому «Хізбалла» реагувала відносно слабо, — порівняно з наявними у неї можливостями, — відповідь буде двоїстою. Швидше за все, і тому, що не хотіла більшого, і тому, що її вогнева міць обмежена. Так само, як ми протягом багатьох років недооцінювали ХАМАС, ми переоцінювали арсенали «Хізбалли». Так вважають офіцери ЦАХАЛу, які досліджують зараз ретроактивно ресурси цієї структури – із застереженням, що її можливості все ще дуже великі.
Однак повернемося до питання — чи варто зараз продовжити і активно розвинути наступ на «Хізбаллу»?
Аргументи «за» продовження бойових дій: здається, що «Хізбалла» дійсно перебуває у складній ситуації, і це унікальна можливість звести загрозу, що виходить від неї, майже до нуля. Вже можна вважати доведеним, що резолюція Ради Безпеки ООН №1701, прийнята після Другої ліванської війни, беззуба і не виконується. У разі припинення вогню повернення терористів, у цивільному одязі, на території південніше річки Літані стане лише питанням часу. А жителі півночі не повернуться до своїх домівок поблизу кордону, поки бойовики «сил Радуана» не припинять бродити неподалік від їхніх будинків. І якщо доведеться відновити війну, то 21-денне перемир’я дозволить «Хізбаллі» реорганізуватися і знову змусити нас платити високу ціну.
Більше того: Іран зацікавлений не «розтрачувати» козирну карту «Хізбалли», яку створив її, щоб погрожувати атакувати Ізраїль, якщо буде завдано удару по іранських ядерних об’єктах. Коли в Ірану з’явиться перша ядерна бомба, Ізраїлю буде важче впоратися з цією проблемою, ніж до того, як ця бомба з’явилася.
Аргументи за перемир’я: саме в період ейфорії слід згадати, що успіх ніколи не безмежний. Друга ліванська війна, наприклад, теж почалася з успіхів ЦАХАЛу, але потім ракетою був уражений ізраїльський корабель і відбулися інші дії, через які ту війну довелося закінчити безрадісно — «внічию».
Крім того, наземна операція перенесе бойові дії з повітря, де ВПС має абсолютну гегемонію, на висоти і долини Південного Лівану, де на сили ЦАХАЛу будуть спрямовані сотні модернізованих ракет «Корнет» і ударні БПЛА-камікадзе. Вихід на цю арену бою може зіграти на руку «Хізбаллі». Діяти там набагато складніше, ніж на відрізаній території сектору Газа, хоча і в ній наші сили зазнали великих втрат. До того ж армія оборони Ізраїлю увійде в Ліван втомленою, виснаженою майже роком бойових дій на Півдні.
Крім цього, важливо пам’ятати, що досягнення успіху у війні також залежить від внутрішньої згуртованості та міжнародних союзів. Зі згуртованістю у нас, як бачимо, погано, а на міжнародному рівні ми залежимо від готовності США безмежно постачати нам озброєння. Робити ставку лише на це дуже проблематично.
Хоча Ізраїль працює над розширенням власних можливостей поповнювати арсенали (а також почав планувати створення ракетних військ, як Авігдор Ліберман пропонував ще у 2018 році, коли обіймав посаду міністра оборони) — але вести війну, термін закінчення якої не зрозумілий, без повної підтримки Америки не зможе. А в Америки, за два місяці до президентських виборів, є на цей рахунок свої міркування. А найбільше розчарування викликає Великобританія, дискурс з якою про питання безпеки став вже майже ворожим.
Такі міркування, які в підсумку визначать, чи настав вже час для припинення вогню на півночі — чи навпаки, для посилення військового тиску. Поки рішення не буде прийнято прем’єр-міністром Біньяміном Нетаніягу, раджу не сприймати висловлювання політиків «за» або «проти» угоди, а військових — про неминучість сухопутних маневрів. Такі заяви — частина психологічної війни. Хоча маневр, як «батіг» для «Хізбалли», звісно, можливий.
Автор: Амір Раппопорт
Джерело: IsraelDefense
Фото: Гіль Еліягу
