«Стояли під меморіальну сирену». Лірі Ельбаг розповіла, що підтримувало її в полоні
Минуло понад два місяці відтоді, як спостерігачку ЦАХАЛу Лірі Ельбаг звільнили з полону ХАМАСу.
Нещодавно вона дала інтерв’ю журналістці Карен Нойбах. Частину розмови сьогодні вранці транслювали в ефірі радіостанції «Кан решет бет».
Ще до виходу інтерв’ю Лірі зазнала хвилі образ через свою заяву про те, що прем’єр-міністр Нетаньягу винен у трагедії 7 жовтня. Прихильники прем’єра відповіли брудними коментарями в соцмережах, проте багато ізраїльтян стали на її захист.
Однак насправді інтерв’ю було не про політику. Лірі розповіла про 477 найстрашніших днів у своєму житті — і про те, як їй вдалося зберегти людську гідність у, мабуть, найжахливішому місці, куди може потрапити ізраїльтянин.
«Ми боялися зрозуміти, що насправді відбувається»
Перші хвилини ранку 7 жовтня на базі Нахаль-Оз не дуже відрізнялися від того, що пережили багато ізраїльтян: сирени, вибухи, паніка.
«6:30 ранку. Досвідчені спостерігачки стукали у вікна, будили нас і кричали: “Ракети! Сирени!” Я схопила телефон і окуляри та побігла в укриття. Кожна з нас схопила найнеобхідніше і просто бігла», — згадує Лірі.
Але незабаром дівчата зрозуміли: відбувається щось незвичне.
«Ми боялися усвідомити, що насправді коїться, — сказала вона. — А потім почули арабську мову. Тоді ми зрозуміли, що вони вже близько».
Лірі встигла поговорити з батьками телефоном: «Я сказала, що є розмови про проникнення терористів, про напад. О 7:44 по нас уже стріляли. Я не постраждала. І все — зв’язок урвався».
Терористи прорвалися на базу.
«До укриття зайшов бойовик у масці з автоматом, заглянув, побачив, що там дівчата, й одразу вийшов — розгубився. Вони явно не очікували побачити там групу дівчат».
«Укриття перетворилося на зону бойових дій»
«Вони кинули гранату. Каріна Арієв відкинула її. Шірат Ям (Амар) — ще одну. Ще одна вибухнула. Там, у тому сховищі, була справжня зона бойових дій — поки не стало тихо».
Їх зв’язали і сказали, що везуть у Газу. Посадили в армійський джип, на підлогу, з ними було близько 16 бойовиків. У Газі їх зустріли танцями та свистом.
Перші дні полону Лірі провела у маленькій квартирі разом із Кіт, Авівою Сегаль та Агам Бергер. Там жила сім’я одного з бойовиків — з трьома маленькими дітьми.
«Нас було четверо. У квартирі — четверо бойовиків і сім’я одного з них. Загалом — 11 людей у двокімнатній квартирі. Бойовики спали або в вітальні, або з нами».
34-й день: тунелі та нові полонені
На 34-й день полону, після початку наземної операції, полонених почали розділяти.
«Нас спустили в тунель — там ми зустріли Ромі Гонен».
Потім приєдналися Дафна та Ела Ельякім (8 і 15 років), а наступного дня — Емілі Дамарі.
«Нас стало шестеро. Ми були в маленькій клітці висотою півтора метра — стояти було неможливо. Їжа? Дві піти на всіх».
«Ми були частиною угоди»
Вони чули вибухи, знали, що триває війна. Їм говорили, що ведуться переговори й жінок і дітей обміняють.
«Ми чіплялися за надію, що скоро будемо вдома. Під час перемир’я нас перевели в більшу кімнату, до нас приєдналася Наама Леві. Це був момент, коли я ніби знову була з родиною».
Але друга фаза угоди зірвалася. Дівчата залишилися.
«Чому не ми?»
«Ми впали в депресію. Чому не ми? Ми — жінки. Чому ми досі тут? Нам сказали, що Ізраїль не приймає тіла, тільки живих. Ми сходили з розуму. Думали, може завтра звільнять. Наступала Ханука. Ми сподівалися на диво».
«У нас забрали все — лишився тільки юдаїзм»
«Ми просили свічки. Нам дали лампу. Ми її запалили, прочитали благословення, співали ханукальні пісні. Єдине, що залишилось — це юдаїзм. Ми їли, сиділи, говорили як вони — але молитви були нашими».
Згодом Лірі розділили з іншими дівчатами. Її тримали з Агам Бергер.
«Я попросила зошит і радіо. Вже того ж вечора один із бойовиків приніс нам радіо. Ми слухали пісню “Нігмар” Ідана Амеді. Музика допомагала».
З часом Лірі навіть почала сама брати радіо: «Казала: “Я беру радіо”, іноді просила не заважати. Але потім мені заборонили».
Дні пам’яті і молитви
Вона чула по радіо голоси родини — це давало сили. Вони відзначали День пам’яті, День Катастрофи, День незалежності.
«Просили свічки. Зажгли дві на День Катастрофи і три на День пам’яті: за Ноама Абрамовіча, Шірат Ям і всіх загиблих».
На День Катастрофи дівчата встали під час загальнонаціональної сирени.
«Вони не зрозуміли, чому ми стоїмо. Ми боялися, що зайдуть. Вони зайшли після сирени, побачили, як ми дивимося на свічку, і вийшли — здається, подумали, що ми якась секта».
Звільнення
Лірі звільнили 25 січня 2025 року.
«Мені сказали: “Одягайся, підеш зніматися в новому відео”. Потім машина зупинилася, і я побачила Каріну, Даніелу і Нааму. Вони вже знали. Коли я сіла в машину, вони сказали: “Лірі, ми завтра вдома!”»
Вона не вірила до останнього. Перед звільненням бойовики влаштували «церемонію». Вона стояла на сцені, дивилася на бойовиків і думала: «Поки-поки. Я повертаюся в Ізраїль. А ви залишаєтесь тут, у Газі, назавжди».
«Я не зможу відновитися, поки всі не повернуться»
Лірі зізналася: вона досі не оговталася.
«Поки інші заручники не повернуться, я не зможу рухатись далі. Я знаю, через що вони проходять. Я снідаю — і думаю про них. Вони досі просять ще трохи їжі чи склянку холодної води. Їм цього не дають. У кожного є родина, друзі. Їх чекають».
«Я сподівалася, що їх звільнять у наступну хвилю. Але потім знову бої, знову Песах — а вони досі там. Це вбиває. І що більше часу минає — тим гірші умови».
«Це розриває. Це ламає. Це знищує».
Фото: скріншот
