США не мають важелів впливу, щоб змінити дії Ізраїлю в Газі
Адміністрація президента США Джо Байдена зіткнулася із нещадною критикою за нездатність вплинути на кампанію Ізраїлю у секторі Газа. Байден та його оточення, як повідомляється, стривожені зростаючим числом загиблих (зараз воно перевищує 30 000 осіб) і розчаровані відмовою Ізраїлю забезпечити достатній запас гуманітарної допомоги сотням тисяч палестинців, які були змушені тікати зі своїх домівок. Проте Байден не зупинив потік американської зброї, і США послабили свій захист Ізраїлю в ООН лише минулого тижня.
Критики Байдена припускають, що Сполучені Штати мають величезні важелі впливу на цю ситуацію і що тверде слово президента – у поєднанні із погрозами скоротити чи припинити американську допомогу – швидко змусить Ізраїль змінити курс.
Але можливо, що США просто не мають таких важелів впливу, які могли б змусити ізраїльське керівництво змінити свою позицію, пише у Foreign Policy Стівен Уолт, професор міжнародних відносин у Гарварді та автор книги «Витоки альянсів».
Ще наприкінці 1980-х років він описав процеси, які стоять за відносинами між державою-патроном та державою-клієнтом.
Надання державам-клієнтам економічної та військової допомоги, дипломатичного захисту та інших пільг дає покровителям значні важелі впливу за трьох умов: коли вони мають майже повну монополію на допомогу; вони опікуються існуючими проблемами майже так само, як і клієнт; і немає жодних внутрішніх перешкод для маніпулювання рівнем допомоги з метою змусити клієнта підкоритися.
Однак можливості тиску зменшуються, якщо клієнт може отримати аналогічну допомогу від когось іншого, якщо він дбає про спірні питання набагато більше, ніж його покровитель, і тому готовий заплатити ціну за скорочення підтримки, або якщо покровитель не може зменшити свою підтримку через внутрішні або інституційні обмеження.
Ці умови пояснюють, чому і як деякі держави-клієнти можуть і хочуть ігнорувати перевагу покровителів. Якщо покровитель вважає, що більш слабкий союзник цінний за своєю суттю (наприклад, оскільки він перебуває у життєво важливому стратегічному місці, поділяє схожі цінності тощо), або якщо успіх клієнта прив’язаний до репутації чи престижу його покровителя, тоді покровитель буде неохоче відключати клієнта від своєї допомоги, навіть якщо той уперто чинить опір.
Порівняємо цю теорію з реальністю американо-ізраїльських відносин.
По-перше, хоча Ізраїль не так залежить від підтримки США, як у попередні епохи, йому, як і раніше, значною мірою необхідний доступ до американського озброєння. Сполучені Штати, звичайно, не єдина країна, яка виробляє сучасну зброю, і Ізраїль має власну складну оборонну промисловість, але переоснащення збройних сил у малоймовірному випадку припинення поставок від США буде важким і дорогим процесом. Ізраїльські стратеги вважають, що зберігати військову перевагу над потенційними противниками життєво необхідно, а втрата підтримки США поставить під загрозу здатність робити це у довгостроковій перспективі.
Додайте до цього цінність дипломатичного захисту США – чи то у формі вето у Раді Безпеки ООН або тиску на інші держави, щоб вони утримувалися від критики Ізраїлю – і стає зрозумілим, що підтримку, яку Ізраїль отримує від Сполучених Штатів, буде важко, якщо взагалі можливо, замінити. Ось чому багато спостерігачів вважають, що все, що потрібно зробити Байдену, — це пригрозити скоротити підтримку США, і Нетаніягу не матиме іншого вибору, окрім як підкоритися.
По-друге, історично Сполученим Штатам вдалося змусити Ізраїль змінити його поведінку, коли власні інтереси США були більш активно порушені, як це часто траплялося під час попередніх конфліктів на Близькому Сході. Президент Дуайт Ейзенхауер успішно чинив тиск на Ізраїль, щоб той пішов із Сінаю після війни 1956 року, а офіційні особи США змогли допомогти переконати Ізраїль схвалити угоди про припинення вогню під час Війни на виснаження 1969-70 років і після 1973 року. Гнівний телефонний дзвінок президента Рональда Рейгана прем’єр-міністру Ізраїлю Менахему Бегіну також поклав край масованому ізраїльському бомбардуванню західного Бейрута під час вторгнення до Лівану 1982 року. У кожному з цих випадків лідери США діяли рішуче та успішно, оскільки вважали, що ширші інтереси США перебувають під загрозою.
Проте важко сказати, яка зі сторін зараз більш рішуча. Хоча Нетаніягу стає все більш непопулярним всередині країни, громадська думка підтримує військову кампанію в Газі, і навіть найближчі політичні суперники Нетаніягу приєдналися до коаліції після початку війни. Нетаніягу бачить екзистенційну загрозу в ідеї, яка просувається США, про створення двох держав (або справедливого миру з палестинцями в будь-якому вигляді), а його політичне виживання залежить від вкрай правих членів кабінету міністрів. Додайте до цього його бажання уникнути переслідування за корупцію – і в результаті вийде ізраїльський лідер, ставки для якого настільки високі, що він може кинути виклик відкритій погрозі США призупинити допомогу.
Однак і для США ставки високі. Криза в Газі завдає реальної шкоди іміджу країни в усьому світі та змушує адміністрацію Байдена виглядати безсердечною та неефективною. Ця ситуація також може поставити під загрозу шанси Байдена на переобрання, що дає Білому дому ще одну нагоду виявити жорсткість.
Зрештою, як щодо внутрішніх обмежень? Основна причина, через яку минулі президенти США мали менше важелів впливу, ніж можна було б припустити, полягала в силі ізраїльського лобі, через яке політично ризиковано погрожувати значним скороченням підтримки з боку США. Враховуючи вплив, який Американо-ізраїльський комітет зі зв’язків із громадськістю (AIPAC) та інші групи чинили на Капітолійському пагорбі, президент, який хотів чинити серйозний тиск на Ізраїль, незмінно стикався з різкою критикою, зокрема з боку членів його партії.
Ця ситуація поступово змінюється. Захист держави, яка стикається з правдоподібними, хоч і недоведеними звинуваченнями в тому, що вона вчиняє геноцид, — непросте завдання. Жодні лобістські зусилля не можуть повністю звести нанівець ефект від фотографій та відеороликів, які надходять із сектора Газа, – в тому числі опубліковані самими солдатами ЦАХАЛу. Коли сенатор Чак Шумер, який тривалий час був одним із найстійкіших захисників Ізраїлю, виголошує промову в сенаті, заявляючи, що політика Нетаніягу шкідлива для Ізраїлю, це сигнал, що політичні вітри змінюються.
Настрої американської громадськості також змінюються, особливо серед молоді. Хоча, як і раніше, існують величезні політичні перешкоди для того, щоб поставити підтримку США в залежність від поведінки Ізраїлю, це не так немислимо, як кілька років тому.
Стівен Уолт приходить до висновку, що Вашингтон дійсно має багато потенційних важелів впливу, і бар’єри для їх використання нижчі, ніж у минулому. Але оскільки нинішні лідери Ізраїлю, як і раніше, сповнені рішучості в цьому питанні, навіть реальні погрози скоротити підтримку США не можуть змусити їх суттєво змінити курс.
Однак, пише він, «реальне питання, яке слід задати, полягає в тому, чи в стратегічних і моральних інтересах Америки бути активним співучасником величезної гуманітарної трагедії, яка посилюється. Навіть якщо Сполучені Штати не зможуть її зупинити, вони не повинні сприяти погіршенню ситуації».
Джерело: Олександра Аппельберг, «Деталі», за матеріалом Foreign Policy
Фото: Miriam Alster/Photo via AP
