Сповідь батька заручника: Цей День незалежності Ізраїлю — найважчий у моєму житті
Мене звати Рубі Хен. Мій син Ітай, громадянин Ізраїлю, США та Німеччини, 19 років, — один із тих, кого ХАМАС утримує в Газі. Він був на військовій базі Нахаль Оз того страшного ранку 7 жовтня, коли ХАМАС напав на Ізраїль. Ітай та його товариші билися кілька годин, захищаючи мирних громадян від насильства. Зрештою, коли допомога так і не прийшла, їхній танк було підбито, і троє з чотирьох членів екіпажу були захоплені й вивезені до Гази.
Відтоді ми, батьки викрадених — 241 родина — ведемо свою битву. Наші близькі досі в полоні, але ізраїльський уряд не зробив їхнє звільнення пріоритетом. Члени кабінету відкрито це визнають. Ми підозрювали це давно, тепер чуємо вголос.
Цей День незалежності — найважчий для мене. Ми з родиною навіть не змогли залишитися в Ізраїлі. Я у Вашингтоні, де намагаюся домогтися звільнення Ітая та інших 58 заручників. У нас немає навіть могили, до якої можна прийти в День пам’яті. Ми — між життям і смертю.
Нетаньягу називає 24 особи, що залишаються в полоні, і гордо каже, що звільнив 80% заручників. Але 59 осіб досі в Газі — живі вони чи мертві, вони все одно наші діти, наші рідні. Вони стали «забутими заручниками». А їхні сім’ї — це люди, які живі, але ніби не живуть.
Прем’єр-міністр і міністри на кшталт Рона Дермера вважають це завдання не терміновим. Вони помиляються. Як можна забути про мого сина — особливо в День пам’яті?
Від початку війни Нетаньягу твердить, що звільнити всіх неможливо. Але навіть ХАМАС каже: всіх можна повернути, якщо буде завершена війна й ізраїльська армія покине Газу. Але прем’єр відмовляється це робити.
Я прошу всіх згадати слово єдність. Єврейський народ тримається саме на ньому: не залишати своїх. В останні роки Ізраїль забув, що це означає. Ми зобов’язані повернути це розуміння. Зробити звільнення заручників національним завданням.
Ми повинні вимагати, щоб усі були вдома до кінця травня. Так, ціна буде високою. Але тільки так Ізраїль зможе почати зцілення. Угоду потрібно укласти негайно. Тому що ми можемо. Зараз.
Газета «ХаАрец» надала Рубі Хену колонку. Друкується зі скороченнями
На фото: Рубі Хен на площі Заручників
Фото: Томер Аппельбаум
